Ухвала суду № 53909200, 25.11.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2634/15 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Мурашко С. І.

УХВАЛА

Іменем України

25.11.2015 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Мурашка С.І.

суддів Бубличенко В.П., Сукач Т.О.

при секретарі Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: Світловодське відділення №35 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за банківським строковим вкладом (депозитом) та відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2015 року та на додаткове рішення цього суду від 08 вересня 2015 року і

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та з урахуванням доповнень до позовних вимог (а.с.16,25,36) просив визнати відповідача винним у порушенні права позивачки ОСОБА_2 як споживача фінансових послуг у вигляді невиконання умов договору заяви від 20.01.2015 року №300131/160924/1-15 щодо повернення строкового банківського вкладу (депозит) «Нові гроші», а також стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти строкового банківського вкладу (депозиту) «Нові гроші», а також 11400 грн. - нарахованих процентів за користування коштами, 4712 грн. - інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, 108300 грн. - пені згідно ч. 5, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.08.2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 26080 грн. 49 коп., в решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в дохід держави 260 грн. 80 коп.

Додатковим рішенням від 08.09.2015 року абзац другий резолютивної частини рішення суду доповнено реченням: «які складаються з: дев'ятнадцять тисяч гривень - борг за депозитом; чотири тисячі сімсот дванадцять гривень - втрати від інфляції; дві тисячі триста шістдесят вісім гривень 49 коп. - відсотки за користування депозитними коштами.»

Абзац третій резолютивної частини судового рішення, після слів «В решті позовних вимог», доповнено реченням: «визнання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» винним у порушення права позивача ОСОБА_2, як споживача фінансових послуг у вигляді невиконання умов договору-заяви від 20.01.2015 року №300131/160924/1-15 щодо повернення строкового банківського вкладу (депозиту) «Нові гроші», стягнення 3% за кожен день прострочення виконання послуг за договором депозиту та відшкодування моральної шкоди», далі - по тексту судового рішення.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, просить змінити рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення з підстав порушення норм процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду, яке проведено в режимі відеоконференції, ОСОБА_2 підтримала апеляційні скарги посилаючись на викладені в них обставини, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в судове засідання не зявився про час і місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг у встановлених ст.303 ЦПК України межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає відхиленню, а на додаткове рішення суду задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір-заяву №300131/160924/1-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Нові гроші» за умовами якого позивачка внесла на депозит 20000,0 грн., строк дії договору до 20.02.2015 року.

Станом на 22.06.2015 року відповідач повинен сплатити позивачці 19000 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивачки підлягає стягненню 26080 грн. 49 коп., з яких: 19000 грн. сума вкладу, 4712 грн. втрати від інфляції, 2369,49 відсотки на суму вкладу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобовязань не припиняє зобовязальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обовязок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1891цс15.

Матеріалами справи підтверджується, що 20 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі Банк) та ОСОБА_2 укладено договір-заяву №300131/160924/1-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Нові гроші» за умовами якого Банк прийняв від вкладника ОСОБА_2 грошові кошти (Вклад) в розмірі 20 000 грн. в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі-заяві та Основних умовах залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» з процентною ставкою 25% річних, на строк з 20 січня 2015 року по 20 лютого 2015 року, без продовження сторонами строку розміщення вкладу (а.с.5).

Внесення позивачкою коштів в сумі 20000 грн. підтверджується квитанцією від 20 січня 2015 року (а.с.6).

На письмову заяву позивачки, подану позивачкою після закінчення строку на який здійснено вклад, про повернення вкладу (а.с.26) відповідач надав письмову відповідь, що повернення вкладів фізичних осіб, залучених в національній валюті, строк розміщення яких закінчився, може здійснюватись у готівковій формі за наявності достатніх коштів в касі відділення, з урахуванням положень Постанови правління Національного банку України від 03.03.2015 року за №160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» у межах 150000 грн. на добу на одного клієнта. Запропоновано позивачці у будь-який зручний для неї час, у робочі години звернутися до Банку для подальшого обслуговування (а.с.27).

22.06.2015 року відповідач направив на адресу позивачки письмове повідомлення, що у відділенні №35 АТ Банк «Фінанси та кредит» до Договору-заяви №300131/160924/1-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Нові гроші» від 20.01.2015 року, який закінчився 20 лютого 2015 року, відкритий рахунок №26205115655010. Залишок коштів станом на 22 червня 2015 року на рахунку складає 19000 грн. (а.с.28).

Пунктом 6 Договору-заяви визначено, що після закінчення строку, визначеного в п.1 Договору-заяви, вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах передбачених положеннями п.5.1 Основних умов (а.с.5).

Відповідно до п.5.1 Основних умов у випадку закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного у Договорі-заяві та умовами якого не передбачено можливості продовження строку розміщення строкового вкладу після закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного у Договорі-заяві, кошти з строкового вкладного рахунку повертаються вкладникові шляхом видачі готівкою або перерахування на його власний поточний/картковий або інший вкладний рахунок, а дія Договору припиняється (а.с.29-31).

Після закінчення строку на який здійснено вклад відповідач не повернув позивачці кошти та продовжував ними користуватися, а тому на користь позивачки підлягають стягненню проценти за користування коштами в розмірі 25 % річних, як передбачено Договором-заявою від 20 січня 2015 року (а.с.5).

Визначений судом сума процентів у розмірі 2368,49 грн. не оскаржувалась.

В суді апеляційної інстанції позивачка визнала, що визначена судом сума процентів 2368,49 грн. є правильною, а вказана в позовній заяві сума процентів 11400 грн. є помилковою.

Відповідно до змісту ст.ст. 256 та 1058 ЦК України зобовязання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому банку з допомогою платіжної банківської карти). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобовязання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобовязання, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-140цс13.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, що позивачка після закінчення строку, на який розміщено вклад, мала реальну можливість отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд, а тому не можна вважати, що відповідач виконав свої зобовязання з повернення вкладу позивачці.

За таких обставин ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» допустило порушення грошового зобовязання, що є підставою для застосування вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачка з підстав визначених ч.2 ст.625 ЦК України просила стягнути з відповідача інфляційні втрати за березень та квітень місяць 2015 року які склали 4712 грн.

Збільшуючи неодноразово розмір позовних вимог, позивачка не збільшувала суму інфляційних втрат, а тому суд здійснивши розрахунки інфляційних втрат і після квітня місяця 2015 року до липня місяця, відповідно до принципів змагальності сторін (ст.10 ЦПК) та диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК) дійшов правильного висновку, що на користь позивачки підлягає стягненню 4712 грн. інфляційних втрат, відповідно до заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, що на користь позивачки підлягає стягненню пеня в розмірі 3% річних згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними з таких підстав.

Так, ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Встановлено, що сторони перебувають у договірних відносинах і відповідно до пункту 7.1 Основних умов у випадку невиконання або неналежного виконання умов Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідальність за порушення грошового зобовязання передбачена ч.2 ст.625 ЦК України про що позивачкою заявлялися позовні вимоги.

Правильними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивачки моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди здійснюється з підстав визначених законом або договором.

Підстави відшкодування моральної шкоди визначені в статті 23 ЦК України.

Позивачка та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перебувають у договірних відносинах і за умовами Договору-заяви та Основних умов відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Враховуючи, що за обставинами справи ні законом ні умовами договору не передбачено відшкодування моральної шкоди позовні вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про визнання відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» винним у порушенні права позивачки, як споживача фінансових послуг у вигляді невиконання умов договору-заяви від 20.01.2015 року щодо повернення строкового банківського вкладу (депозит) «Нові гроші» задоволенню не підлягають з таких підстав.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, що визначено ст.4 цього Кодексу.

Частиною другою ст.16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивачка просить визнати відповідача винним у порушенні її прав, як споживача фінансових послуг, однак у цивільному судочинстві встановлення судом вини іншої особи не може бути самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів осіб.

В залежності від обставин справи та заявлених позовних вимог суд лише встановлює наявність чи відсутність вини відповідача та робить висновок про наявність чи відсутність підстав для покладання обовязку на винну особу вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі"додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Ухвалюючи додаткове рішення та доповнюючи абзац другий резолютивної частини рішення суду реченням: «які складаються з: дев'ятнадцять тисяч гривень - борг за депозитом; чотири тисячі сімсот дванадцять гривень - втрати від інфляції; дві тисячі триста шістдесят вісім гривень 49 коп. - відсотки за користування депозитними коштами.», а також абзац третій резолютивної частини судового рішення, після слів «В решті позовних вимог», реченням: «визнання ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» винним у порушення права позивача ОСОБА_2, як споживача фінансових послуг у вигляді невиконання умов договору-заяви від 20.01.2015 р. №300131/160924/1-15 щодо повернення строкового банківського вкладу (депозиту) «Нові гроші», стягнення 3% за кожен день прострочення виконання послуг за договором депозиту та відшкодування моральної шкоди», далі - по тексту судового рішення, суд фактично розяснив своє рішення, що протирічить вимогам ст.220 ЦПК України.

Таким чином, ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, що відповідно до п.4 ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування.

Доводи апеляційної скарги на рішення суду не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308,309, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2015 року відхилити, рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, на додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2015 року задовольнити.

Додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2015 року скасувати.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: