Ухвала суду № 53798050, 25.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/156/15-ц 25.11.2015 25.11.2015 25.11.2015

Провадження №22-ц/784/2587/15

Справа 470/156/15-ц

Провадження №22ц/784/2587/15

Категорія 27 Головуючий у 1 -й інстанції: Орлова С.Ф.

Доповідач в апеляційній інстанції: Буренкова К.О.

УХВАЛА

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Кутової Т.З., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за участі: ОСОБА_3 - представника позивача, відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Березнегуватського районного суду від 17 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування грошовими коштами, інфляційних втрат, 3 % річних та судових витрат,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування грошовими коштами, інфляційних втрат, 3 % річних та судових витрат.

Позивачка зазначала, що 01 серпня 2011 року між нею та відповідачкою було укладено договір позики, за умовами якого вона передала в борг відповідачці 850000 грн., які остання зобов'язалась повернути частинами, а саме: 300000 грн. - до 01 березня 2012 року; 300000 грн. - до 01 квітня 2014 року; 250000 грн. - до 01 січня 2015 року. На підтвердження вказаних боргових зобов'язань відповідачка надала їй розписку. Однак, у встановлений строк зобов'язання за вказаним договором позики вона не виконала.

Позивачка також зазначала, що відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України відповідачка повинна сплатити їй проценти за користування грошовими коштами в розмірі, який визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, що становить 230918 грн., оскільки умовами договору позики сплата процентів не передбачена.

Крім цього, позивачка просила застосувати ст. 625 ЦК України, відповідно до якої розмір інфляційних втрат за позикою складає 177250 грн., із яких відповідно втрати від інфляції по простроченим відсоткам та по простроченому основному боргу відповідно - 47382 грн. та 177250 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_5 просила стягнути із ОСОБА_4 1305550 грн. заборгованості за договором позики.

В подальшому позивачка збільшувала позовні вимоги та остаточно просила суд стягнути з відповідачки борг за договором позики в розмірі 1575042 грн., із яких: 850000 грн. - сума основного боргу; 241477 грн. - сума процентів за користування грошовими коштами; 354650 грн. - інфляційні втрати у зв'язку з простроченням повернення основного боргу; 93516 грн. - інфляційні втрати у зв'язку з простроченням сплати процентів за користування грошовими коштами; три відсотки річних - 43980 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Березнегуватського районного суду від 17 вересня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в розмірі 1 360 151 грн. 36 коп., у тому числі: 600 000 грн. - заборгованість за основним боргом; 429 960 грн. - інфляційні втрати у зв'язку із несвоєчасним поверненням основного боргу; 40 980 грн. - 3 % річних; 186 627 грн. 10 коп. - проценти за користування грошовими коштами; 102 584 грн. 26 коп. - інфляційні втрати у зв'язку з простроченням сплати процентів за користування грошовими коштами, а також 3654 грн. витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні вимог в повному обсязі. Відповідачка посилається на те, що суд неповно з'ясував дійсні обставини справи, у тому числі не дав належної правової оцінки обставинам, які свідчать, що спірні правовідносини випливають із договору про сумісну діяльність. Крім цього, суд не звернув уваги на її доводи стосовно того, що боргова розписка є безгрошовою і була надана нею під впливом психічного насильства з боку позивачки.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія приходить до висновку, що її слід відхилити із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046, ч.1 ст.1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною другою ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тобто, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки.

Судом встановлено, що 01 серпня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого остання взяла в борг у позивачки 600000 грн., які зобов'язалась повернути частинами, а саме; 300000 грн. - до 01 березня 2012 року; 300000 грн. до - 01 квітня 2014 року. Дані обставини підтверджуються письмовою розпискою, яку 01 серпня 2011 року відповідачка надала позивачці (а.с.34).

Судом встановлено, що в обумовлений розпискою строк відповідачка борг не повернула.

Тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь останньої із відповідача 600000 грн. боргу за вказаним договором позики. Висновок суду відповідає положенням ст. ст. 526, 1046, ч.2 ст. 1047, 1049 ЦК України.

Як видно з змісту вказаної розписки, ОСОБА_4 дозволила ОСОБА_5 користуватись сільськогосподарською технікою фермерських господарств до 01 січня 2015 року - часу погашення частини вартості техніки в розмірі 250000 грн., на умовах оплати трактористу вартості його послуг і заправки техніки дизпаливом.

Проаналізувавши зміст розписки, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідачки на користь позивачки боргу в розмірі 250000 грн., оскільки зміст розписки не свідчить про наявність такого боргу.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Оскільки умовами договору позики сторонами не було передбачено сплату процентів за користування грошовими коштами, то суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, обґрунтовано керувався положеннями ч.1 ст. 1048 ЦК України. З врахуванням розміру облікової ставки Національного банку України за період з 27 лютого 2012 року по 01 травня 2015 року суд першої інстанції правильно стягнув на користь позивачки із відповідачки 186627 грн. 10 процентів за користування грошовими коштами.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у випадку несвоєчасного повернення позичальником суми позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши факт порушення з вини відповідачки умов договору позики, суд першої інстанції вірно вважав, що відповідно до ч.2 ст. 625, ч.1 ст. 1050 ЦК України із відповідача на користь позивачки підлягають стягненню збитки від інфляційних втрат у зв'язку із несвоєчасним поверненням основного кредиту та процентів за користування грошовими коштами відповідно в сумі 429960 грн. та 102584 грн.26 коп.

Розмір заборгованості за процентами за користування грошовими коштами та розмір збитків від інфляційних втрат відповідачкою не оспорювався.

Доводи ОСОБА_4 в апеляційній скарзі стосовного безгрошовості розписки та написання її під впливом психічного насильства з боку позивачки не заслуговують на увагу, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини, як це передбачено ст. ст. 59, 60 ЦПК України, вона не надала.

Посилання відповідачки на те, що між нею та позивачкою наявні зобов'язання за договором про спільну сумісну діяльність, а не за договором позики, теж безпідставні, оскільки спростовуються змістом боргової розписки, із якої вбачається, що відповідачка як фізична особа взяла в борг у відповідачки 600000 грн. Обставини щодо ведення спільного бізнесу між сторонами розписка не містить.

Враховуючи наведені обставини, колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. А тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Березнегуватського районного суду від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча: К.О. Буренкова

Судді: Т.З. Кутова

О.О. Ямкова