Рішення № 53755165, 18.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/6225/15 Головуючий 1 інстанції - Полєхін А.Ю.

Справа № 635/1739/15-ц Доповідач - Пилипчук Н.П.

Категорія - трудові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Даниленко В.М.,Кірсанова Л.І.,

за участю секретаря - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Короткової Алли Олександрівни, яка діє в інтересах Комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова» та в інтересах ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова», третя особа: ОСОБА_2, про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що працював на підприємстві відповідача з 16 серпня 1994 року на посаді інженера техніки безпеки охорони праці, а з 04 січня 2002 року - на посаді заступника директора по експлуатації. Наказом по підприємству від 16 лютого 2015 року №5-к його звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем при скороченні чисельності на підприємстві порушено вимоги чинного трудового законодавства: не застосована ч. 2 ст. 42 КЗпП України, в порушення ст. 49-2 КЗпП України йому не була запропонована інша робота, не взято до уваги його переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників, не проведена відповідна ротація персоналу. Крім того, відповідач не прийняв до уваги його сімейний стан - на його утриманні знаходиться мати ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перенесла мікроінсульт, є інвалідом 1-ї групи та потребує постійного стороннього догляду та коштовних ліків. Крім того, в порушення ст. 43 КЗпП України профспілковий комітет розглянув подання адміністрації про надання згоди на його звільнення за його відсутністю. Всупереч ст. 49-2 КЗпП України відповідач не звернувся до профкому з повторним поданням на дачу згоди на його звільнення. Таким чином порушено процедуру звільнення з роботи. Оскільки звільнення з роботи мало систематичний характер, такі неодноразові дії відповідача спричинили йому моральну шкоду, яка триває з моменту його першого звільнення, тобто з 02 липня 2007 року. В результаті безпідставних звинувачень відповідача, морального тиску він переніс ішемічне серцеве захворіння. У зв'язку з нервовими стресами у нього виникла хвороба щитовидної залозі. Також позивач зазначає, що власником підприємства на момент його звільнення було затверджено новий штат в якому зазначено і посаду, яку він займав. Просить визнати наказ про його звільнення №5-к від 16 лютого 2015 року незаконним та скасувати його, зобов'язати відповідача поновити його на роботі на посаді заступника з експлуатації; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2015 року до дня поновлення на роботі виходячи з суми 6284,45 грн. на місяць; стягнути на його користь з відповідача згідно ст. 237-1 КЗпП України на відшкодування моральної шкоди, до якої призвело незаконне звільнення 50000 грн.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Вирішено звільнення з роботи ОСОБА_3 з 16 лютого 2015 року за скороченням штату працівників, відповідно п. 1 ст. 40 КЗпП України за наказом № 5-к від 16 лютого 2015 року Директора Комунального підприємства „Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» визнати незаконним; поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника директора по експлуатації Комунального підприємства „Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» з 16 лютого 2015 року; стягнути з КП «Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» на користь ОСОБА_3 заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 лютого 2015 року по 17 липня 2015 року в розмірі 19637,10 грн., стягнути з КП „Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.; стягнути з Комунального підприємства „Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» на користь держави судовий збір в сумі 730,80 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в іншій частині - відмовлено.

В апеляційній скарзі Короткова А.О., яка діє в інтересах КП «Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова» та ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наполягає, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог закону у відповідності до встановленої процедури.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно наказу від 11 серпня 1994 року № 49 позивача прийнято на роботу з 16 серпня 1994 року на посаду інженера техніки безпеки охорони праці Харківської автобази швидкої медичної допомоги.

04 січня 2002 року позивача призначено на посаду заступника директора по експлуатації Державного Комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги" відповідно до наказу від 04 січня 2008 року №3.

03 травня 2007 року Державне Комунальне підприємство «Автобаза швидкої медичної допомоги" перейменовано в Комунальне підприємство „Автобаза швидко медичної допомоги" міста Харкова" згідно із наказом від 02 липня 2007 року №174.

16 лютого 2015 року наказом по підприємству від 16 лютого 2015 року №5-к ОСОБА_3 звільнено з роботи зв'язку зі скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Судова колегія вважає, що проаналізувавши наявні у справі докази та обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що на підприємстві відповідача дійсно відбувався процес скорочення штатної чисельності працівників, який був викликаний зменшенням об*єму робіт на підприємстві .

Так, відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 Наказу Департаменту охорони здоров'я №403 від 21 липня 2014 року «Про внесення змін в діяльність комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» наказано директору Комунального підприємства „Автобаза швидко медичної допомоги міста Харкова» ОСОБА_2 створити комісію по скороченню чисельності працівників підприємства внести зміни до штатного розпису, скоротивши штат чисельності працівників підприємства та надати на затвердження директору Департаменту здоров'я Харківської міської ради; попередити працівників про наступні зміни в організації умов праці згідно чинного законодавства.

Відповідно до технічно-економічного обґрунтування скорочення чисельності працівників Комунального підприємства „Автобаза швидко медичної допомоги міста Харкова», затвердженого директором Комунального підприємства „Автобаза швидко медичної допомоги міста Харкова» 25 липня 2014 року та погодженого головою профспілкового комітету ОСОБА_4, по підприємству планується вивести на скорочення зі штатного розпису АРМ (22,5) одиниць; ОГМ (20,5) одиниць; ІТР (20,5) одиниць При плануємому скороченні на підприємстві залишається 189,5 осіб.

Згідно наказу Комунального підприємства „Автобаза швидко медичної допомоги міста Харкова» №109/1 від 01 серпня 2014 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення численності працівників» наказано вивести зі штатного розпису 36,5 одиниць з 01 серпня 2014 року, внести зміни до штатного розпису згідно запланованого скорочення та затвердити новий штатний розпис з 27 жовтня 2014 року, створити комісію по скороченню у складі; голови комісії - в.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_5, членів комісії: голови профспілкового комітету ОСОБА_4, начальника кадрів ОСОБА_6, начальника АРМ ОСОБА_7, провідного юрисконсульта ОСОБА_8, заступника головного бухгалтера ОСОБА_9, економіста 1-ї категорії ОСОБА_10 В переліку посад, які підлягають виведенню зі штатного розпису, крім інших, зазначено також і посаду заступника директора по експлуатації, яку займав ОСОБА_3

Згідно наказу Комунального підприємства „Автобаза швидкої медичної допомоги міста Харкова» №114 від 12 серпня 2014 року про внесення змін до штатного розпису та скорочення численності працівників, комісії по скороченню доручено попередити працівників про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України. В переліку зазначено 13 посад враховуючи посаду заступника директора по експлуатації, яку займав ОСОБА_3, а також наказано начальнику відділу кадрів повідомити центр зайнятості про майбутнє вивільнення працівників у строки, передбачені законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що на підприємстві в період з 21 липня 2014 року по 16 лютого 2015 року скорочено 333,5 посади та звільнено 238 осіб.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до вимог ст. 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників та штатний розклад, тому не обговорював доцільність зміни організаційної структури та скорочення штатної чисельності.

Відповідно до вимог ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається в тому числі і працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

За змістом ч. 2, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно; водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного орган) (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія вважає встановленим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 26.08.2014 року був попереджений про те, що посада заступника директора з експлуатації відповідно до наказу № 114 від 12.08.2014 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», підлягає скороченню з 27.10.2014 року і він підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП України, його було запрошено на засідання комісії по скороченню, яке призначено на 26.08.2014 року о 10.30 год. Від підпису та отримання відповідних документів ОСОБА_3 відмовився про що складено відповідний акт, поштове відправлення відповідача на адресу позивача з такими документами повернулося на адресу підприємства без вручення за закінченням строку зберігання. (а.с. 52-58).

Згідно наданої відповідачем до суду копії Інформації про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці від 26 серпня 2014 року у вказаній інформації зазначено про скорочення з 27 жовтня 2014 року зокрема посади заступника директора з експлуатації та головного інженера по експлуатації.

Відсутність у звітності наданої до державної служби зайнятості відомостей щодо скорочення інших штатних одиниць на думку судової колегії не порушує права позивача. Сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку був зареєстрований як безробітний в Харківському РЦЗ та станом на 31.05.2015 року отримав допомогу по безробіттю в сумі 9413 грн. 90 коп.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був членом первинної профспілкової організації на Комунальному підприємстві „Автобаза швидко медичної допомоги" міста Харкова" і адміністрацією до профспілкового комітету КП „Автобаза швидко медичної допомоги" міста Харкова" 25 липня 2014 року надано повідомлення про скорочення 63,5 штатних одиниць, в тому числі і посади позивача.

Відповідно протоколу №71 засідання ППС КП „Автобаза швидко медичної допомоги" міста Харкова" від 02 жовтня 2014 року розглянуто подання адміністрації автобази на звільнення згідно п.1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та визнано, що неявка ОСОБА_3 на засідання профспілкового комітету автобази є неповажною, оскільки останній не надав будь-яких документів на підтвердження зворотного, запрошення на дане засідання йому повідомлено особисто ОСОБА_4 вголос, про що 29 вересня 2014 року складено акт.

Згідно протоколу №72 засідання ППС КП „Автобаза швидко медичної допомоги" міста Харкова" від 09 жовтня 2014 року повторна неявка ОСОБА_3 на засідання профспілкового комітету автобази визнана неповажною та надано дозвіл на його звільнення в зв'язку із скороченням чисельності працюючих з 27 жовтня 2014 року.

Таким чином встановлено, що звільнення позивача проведено зі спливом чотирьох місяців після надання згоди на звільнення профспілкової організації на Комунальному підприємстві „Автобаза швидко медичної допомоги" міста Харкова", чим порушено вимоги ст. 43 КЗпП України.

Судова колегія погоджується з доводами представника позивача, що порушення місячного строку визначеного ст. 43 КЗпП України само по собі не є підставою для поновлення працівника на роботі, між тим, суд першої інстанції констатувавши пропуск такого строку до висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі дійшов з інших підстав.

Суд першої інстанції вважав, що має істотне значення для вирішення справи той факт, що з 27 жовтня 2014 року посада, яку займав позивач скорочена та виведена зі штатного розпису не була.

Між тим, матеріалами справи підтверджено, що 16.02.2015 року, тобто в день звільнення позивача, на підприємстві були затверджені зміни до штатного розпису (а.с. 182), якими посада заступника директора по експлуатації виведена із штатного розпису.

За таких обставин, оскільки на день звільнення позивача посада була виведена, той факт, що такі зміни у штатний розпис були внесені лише 16.02.2015 року не мають істотного значення для вирішення справи.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що приймаючи рішення про можливість звільнення позивача, комісією по скороченню не з'ясовано, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, не порівняно продуктивність праці і його кваліфікація та безперервний стаж роботи з працівниками посади яких відповідають його кваліфікації, хоча наявність таких посад визначена.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що посади які відповідали кваліфікації позивача були зайняті, а згідно роз*яснень, що містяться в ч. 4 п. 19 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року, оскільки відповідач не скористався правом на перестановку працівників, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки.

Однак, зазначені вище міркування суду не призвели до неправильного вирішення спору, оскільки висновку про наявність підстав для поновлення на роботі суд дійшов з інших підстав.

Так, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільнення позивача не в повній мірі були дотримані вимоги ч. 3 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації

Згідно відомостей відповідача, на час попередження позивача про звільнення на підприємстві були відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані ОСОБА_3

Між тим, суд першої інстанції правильно виходив з того, що з пропозицією щодо іншої роботи роботодавець має звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження.

Згідно акту від 02.09.2014 року ОСОБА_3 письмово запрошувався на засідання комісії по скороченню, де йому мала б бути запропонована посада маляра. Оскільки позивач від отримання такого повідомлення відмовився, про що у встановленому порядку складено відповідний акт, судова колегія вважає, що позивач відмовився від запропонованої йому посади маляра.

Проте, представник відповідача не заперечує, підтверджується матеріалами справи, що під час дії повідомлення про майбутнє звільнення на підприємстві відкривалися й інші вакансії, які позивач міг обійняти за наявною в нього кваліфікацією - посади водія та слюсаря.

В судовому засіданні позивач наполягав, що був би згоден зайняти вказані посади, якби вони були йому запропоновані.

Як на докази належного повідомлення позивача про наявність зазначених вакансій представник відповідача посилається на акти від 07 листопада 2014 року та від 30 грудня 2014 року складені за результатами виїзду комісії за місцем проживання позивача з метою запропонувати йому вакантні посади. У зазначених актах вказано, що двері ніхто не відкрив; зі слів сусідів ОСОБА_3 знаходився на лікарняному, а його мати за вадами здоров'я не може відчинити двері.

Підтверджено матеріалами справи, що в періоди з 07 листопада 2014 року по 21 листопада 2014 року та з 22 грудня 2014 року по 05 січня 2015 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні.

Судова колегія вважає, що акти від 07 листопада 2014 року та від 30 грудня 2014 року, які були складені за результатами виїзду комісії за місцем проживання позивача не є належними доказами того, що позивач отримав від відповідача пропозицію зайняти вакантні посади, або відмовився від отримання такої пропозиції.

За таких обставин, неможна вважати, що відповідачем дотримано встановлений законом порядок звільнення позивача за ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач не оспорює, доводів щодо розміру такого стягнення апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає вимогам закону, тому залишається без змін.

Між тим, судова колегія вважає, що розмір стягнення відшкодування моральної шкоди був визначений судом першої інстанції при неповному з*ясуванні обставин справи.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судова колегія вважає, що незаконне повторне звільнення позивача суттєво порушило його життєві зв*язки, змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя, призвело до моральних страждань, нервових переживань, йому тривалий час у судовому порядку приходилось доводити незаконність звільнення, все це спричинило моральні страждання.

Між тим, необхідною і достатньою, доведеною і такою, що підлягає стягненню з відповідача, враховуючи принцип розумності та справедливості, судова колегія вважає моральну шкоду у розмірі 2 000 грн. Доказів того, що позивачу спричинено моральну шкоду в більшому розмірі матеріали справи не містять, позивач не довів причинного зв*язку між наявними у нього хворобами та діями відповідача.

Судові витрати розподіляються судовою колегією у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити рішення суду першої інстанції, підставою для чого згідно п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неповне з*ясування судом обставин справи.

Керуючись ст.ст. 40, 42, 49-2, 43, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. 2, 3 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Короткової Алли Олександрівни, яка діє в інтересах Комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова» та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2015 року змінити в частині сум стягнення відшкодування моральної шкоди та судового збору.

Стягнути з Комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Автобаза швидкої медичної допомоги м. Харкова» на користь держави судовий збір 439,97 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -