Рішення № 53668812, 20.11.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/5823/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 листопада 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Боднар О.В., Кеміня М.П.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

в с т а н о в и л а :

У вересня 2014 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі по тексту - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулося до суду із позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передачу майна в управління іпотекодержателю та виселення.

Позов обґрунтовано тим, що 25.07.2008 року між ПАТ «Електронбанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KF51075, згідно якого остання отримав кредит на суму 33 000 доларів США під 13,50% річних.

Даний кредитний договір забезпечений договором іпотеки від 25.07.2008 року, що укладений між банком та відповідачами, предметом якого є належне останнім нерухоме майно, а саме квартира, загальною площею 57,20 кв.м., за адресою АДРЕСА_1.

Боржник своїх зобов'язань за кредитними договорами не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 23 043,53 долари США, що еквівалентно 299 765,26 грн.

Банк надсилав вимоги відповідачам про погашення заборгованості, в якій попереджав про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з нього всіх осіб, однак така залишилася без реагування.

За таких обставин просив суд: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме продаж майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю, передати предмет іпотеки в управління банку та виселити відповідачів з будинку, що є предметом іпотеки.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ПАТ «ВіЕс Банк» подав на нього апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30.04.2015 року залишено без змін заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року.

Ухвалою ВССУ від 23.09.2015 року скасовано ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30.04.2015 року, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

Таким чином, предметом даного апеляційного провадження є апеляційна скарга ПАТ «ВіЕс Банк» на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року.

В апеляційній скарзі ПАТ «ВіЕс Банк», просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що введений Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлює підстав для відмови в позові кредитора. Посилається, що суд не перевірив факту відсутності у відповідачів іншого житла.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 25.07.2008 року між ПАТ «Електронбанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KF51075, згідно якого остання отримав кредит на суму 33 000 доларів США під 13,50% річних (а.с.9-14).

Даний кредитний договір забезпечений договором іпотеки від 25.07.2008 року, що укладений між банком та відповідачами, предметом якого є належне останнім нерухоме майно, а саме квартира, загальною площею 57,20 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (а.с.15-17).

Своїх зобов'язань за кредитними договорами ОСОБА_2 не виконувала належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку банку станом на 03.09.2014 року становить: за кредитним договором 23 043,53 долари США, що еквівалентно 299 765,26 грн. та складається з: 20 790,04 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 1431,92 доларів США - заборгованості по відсоткам та 821,57 долари США пені (а.с.8). Правильність такого розрахунку ніким не оспорюється.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (надалі Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.1 ст. 41 Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною третьою ст. 36 цього Закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому ст. 38 Закону.

В п.25 договору іпотеки міститься відповідне застереження щодо можливості продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені.

Статтею 34 Закону передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі по тексту ¬- Закон №1304-VII). Щодо вимог про виселення, то такі на думку суду задоволенню не підлягали так як є похідними від звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такий не відповідає обставинам справи та ґрунтується на неправильному розумінні норм матеріального права.

Згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

В даному випадку суд першої інстанції вірно встановив той факт, що на дані правовідносини поширюється дія вказаного Закону, а відповідні доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню зважаючи на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції по даній справі кредит отриманий ОСОБА_2 є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа квартири, яка є предметом іпотеки менше 140 кв.м. (57,20 кв.м.).

Після відкриття провадження по справі, судом в порядку ч.3 ст. 122 ЦПК України зроблено запити щодо місця реєстрації відповідачів.

Як вбачається з відповіді на ці запити Мукачівського МВ ГУ ДМС України в Закарпатській області боржник та іпотекодавці зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.46).

Оскільки жодних інших даних матеріали справи не містять, то колегія суддів виходить з того, що саме вищезазначена адреса є місцем проживання боржника.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачі не мають іншого нерухомого майна.

Таким чином на дані правовідносини поширюються приписи Закону №1304-VII.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що наявність Закону №1304-VII не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-57цс15 від 27.05.2015 року, що є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Зазначене свідчить про наявність підстав для задоволення позовної вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки з відстрочкою виконання рішення на період дії Закону №1304-VII в порядку ст. 217 ЦПК України. Початкову ціну предмета іпотеки слід встановити у розмірі погодженому сторонами в п.2 Договору іпотеки - 23199 грн.

З приводу вимоги банку про виселення відповідачів колегія суддів констатує наступне.

Частиною першою статті 40 Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів (така належить відповідачам на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.11.2006 року (а.с.18)), то відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла, а дана вимога банку задоволенню не підлягає.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду України в своїй постанові №6-39цс15 від 18.03.2015 року, що є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення.

Керуючись ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 33, 36 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 217, 303, 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 09 лютого 2015 року скасувати та ухвалити по даній справі нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF51075 від 25.07.2008 року в розмірі 299 765 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять) гривень 26 (двадцять шість) копійок, станом на 03.09.2014 року, звернути стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною, встановленою в розмірі 23 199 грн.

Передати предмет іпотеки, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в управління Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на період його реалізації в порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку».

В решті вимог Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» - відмовити.

Дане рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та передачі предмета іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді