Рішення № 53666772, 16.11.2015, Оболонський районний суд міста Києва

16.11.2015 Справа № 756/2127/13-ц

№756/2127/13-ц

№2/756/1360/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Тітова М.Ю.

при секретарі - Івановій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними. 08.08.07 між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №800001440. Також 08.08.07 в якості забезпечення виконання зобов'язань укладено іпотечний договір №800001440, відповідно до якого він передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку АДРЕСА_1 м. Києва, кадастровий номер НОМЕР_1. 24 червня 2011 року міжними був укладений договір про внесення змін і доповнень № 1/800030040 до кредитного договору. Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів, а саме ст.ст. 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів». У договор взагалі, не містить умови про порядок припинення договору, а це є суттєвою умовою (ст. 628 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Все, що написано в Розділі 5 Договору, можна трактувати досить широко і не на користь позичальника, особливо відповідач не дає вибору відстояти свої інтереси у разі не згоди з підняттям відсоткової ставки. З пунктів договору випливає, що або він згодний на запропоновані банком умови, або має повернути достроково весь кредит, що саме по собі є дискримінацією, тобто таким, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Фактично, ще в момент підписання договору його поставлено в невигідне та таке, що порушує його права становище. Тобто, банк в односторонньому порядку даним договором залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку. А також передбачив своє право, в разі незгоди позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати дострокового повернення кредиту. Тобто, взявши кредит, він опинився в умовах, які просто неможливо виконувати. Даний договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку банку за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір страждає суттєвими пороками невідповідності його змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені націлені проти його прав та інтересів.

Просить суд відповідно до ст.ст. 3, 13, 192, 203, 215-217, 227, 229, 230, 236, 321, 533, 524, 628, 638 ЦК України, ст.ст. 1, 11, 15, 16, 18, 19, 22, 24 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 6, 49 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 3, 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» просить суд визнати кредитний договір від 08.08.07, іпотечний договір від 08.08.07 та договір про внесення змін і доповнень від 24.06.11 недійсними з моменту укладення.

У судове засідання позивач не з'явився, представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.

Представником відповідача також подано заяву, в які він просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

08.08.07 між сторонами укладено кредитний договір №800001440, відповідно до якого банк надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового використання кредит, а позивач прийняв його на відповідних умовах. Сума кредиту - 225900 доларів США, процентна ставка - 11,75%, дата остаточного повернення кредиту - 08.08.17, цільове використання кредиту - оплата/часткова оплата земельної ділянки.

24.06.11 між сторонами було укладено договір про внесення змін і доповнень 1/8000030040 до кредитного договору №800001440, яким було змінено п. 2.1 кредитного договору.

Також, 08.08.07 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір №800001440-И.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з п. 7 розділу №1 кредитного договору підпис позивача на цьому договорі є письмовим підтвердженням отримання ним свого примірнику цього договору в дату його укладення та ознайомлення ними у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів і предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п.7 постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень указаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами є несправедливими до позивача, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і за умови непогодження з його положеннями - відмовитися від його укладення.

Крім цього суд звертає увагу на ту обставину, що до 24.05.12 позивач виконував зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі.

При підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві, а тому відсутні будь-які підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Також, за положеннями ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Враховуючи, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, то у задоволенні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору слід відмовити.

З викладеного, керуючись ст.ст. 1-11, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними - відмовити.

Заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12.06.14 - скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М.Ю. Тітов