Ухвала суду № 53653746, 10.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2015 р. м. Київ К/800/66940/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2014 року

у справі № 826/10233/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Онур Конструкціон Інтернешнл"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торенія"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Онур Конструкціон Інтернешнл" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Торенія" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 липня 2014 року №0006642208, № 0006652208, № 0006662208 та № 0006672208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2014 року позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення окружного та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у місті Києві, відповідачем у період із 19 травня по 06 червня 2014 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 16 червня 2014 року складено акт № 237/1-22-08-32851616 про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ "Торенія" за період із 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2013 року, відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток за перевіряємий період у загальному розмірі 15340225,00 грн., чим порушено пп. 139.1.9 п. 139.1ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- завищено податковий кредит у розмірі 14681485,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (р. 25 декларації з ПДВ), у загальному розмірі 13928137,00 грн., та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 декларації з ПДВ) за грудень 2013 року у загальному розмірі 753348,00 грн., чим порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі акту перевірки, 07 липня 2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0006642208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 15 340 225,00 грн. за основним платежем та 7 670 113,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0006652208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 13 928 137,00 грн. за основним платежем та 6 964 069,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0006662208, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 753 348,00 грн.; № 0006672208, яким нараховано штрафні санкції за ненадання документів у повному обсязі у розмірі 510,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що факт реальності господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було враховано наступне.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Так, суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про документальне підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом, як свідчать судові рішення, не дослідили на підставі належних доказів обставин реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Разом з тим, в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій не перевірили чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та ТОВ "Торенія".

При цьому слід зазначити і те, що факт допущення порушень контрагентами платника податків при сплаті своїх податкових зобов'язань сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків. Разом з тим, Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що за умови доведеності податковим органом, що платник при укладенні правочинів та виконанні господарських операцій діяв без належної обачливості та, виходячи з обставин такого укладення та виконання, знав або повинен був знати про порушення, допущені контрагентами, податкова вигода за такими операціями має бути визнана необґрунтованою.

Так, підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Адже хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена останнім у постанові від 15 червня 2010 року № 10/91.

Принцип належної податкової обачності безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», на яке послалися попередні судові інстанції обґрунтовуючи правомірність відображення позивачем податковому обліку наслідків господарських операцій. У вказаному рішенні, з урахуванням якого, в силу положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права, зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, також необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

У зв'язку з викладеним судам слід було оцінити доводи податкового органу як з метою ретельної перевірки реальності виконання спірних господарських операцій, так і в контексті з'ясування прояву позивачем розумної обережності при виборі контрагента, достеменно перевіривши обставини щодо вибору позивачем постачальників, а також обставини щодо порядку укладення правочинів з цими контрагентами.

При цьому судам слід звернути увагу на те, що за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Свідченням належної податкової обачності є не лише подання стандартного переліку документів, але й обґрунтування мотивів вибору постачальника та пояснення обставин укладення та виконання договору з контрагентом з урахуванням звичаїв ділового обороту у відповідній сфері.

Вказаному суди не надали належної правової оцінки.

Отже, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

У той же час, судами, серед іншого, не надано належної оцінки обставинам справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено використання позивачем продукції у власній господарській діяльності.

Також судам слід врахувати, що відповідно до приписів ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

З урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні були витребувати у податкового органу, платника податків, органу, що здійснював розслідування кримінальної справи, чи інших органів державної влади належні докази, які підтверджують, або спростовують доводи податкового органу про встановлення за результатами розгляду відповідної кримінальної справи відносно ОСОБА_4 факту фіктивної фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Торенія" в охоплений перевіркою період.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до передчасних висновків щодо суті спірних правовідносин, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 160, 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2014 року у справі №826/10233/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді (підпис)Веденяпін О.А. (підпис)Юрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 13.11.2015р.