Ухвала суду № 53646960, 17.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2015 р. м. Київ К/800/18431/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної ради України

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014

у справі № 826/12265/14

за позовом Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної ради України

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 30.07.2014 № 105026552208 та № 105126552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу позивача без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» за період з 01.08.2012 по 31.03.2013, складено акт № 644/26-55-22-08/21586524 від 21.07.2014, в якому зафіксовано порушення: ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 260 480 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2012 року на суму 248 076 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 30.07.2014 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 105026552208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 390 720 грн., в т.ч.: 260 480 грн. основного платежу та 130 240 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 105126552208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 372 114 грн., в т.ч.: 248 076 грн. основного платежу та 124 038 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» здійснено фінансово-господарські відносини без укладання письмової угоди, на підтвердження реальності яких, ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» виписало на адресу позивача наступні первинні документи, підписані директором ОСОБА_2 та скріплені печатками: видаткова накладна, рахунок-фактура та податкові накладні.

Оплата товару здійснювалась позивачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» згідно платіжних доручень.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток слугував висновок перевірки, наданий ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС та викладений в акті від 04.03.2013 № 220/22-2/37037062 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період вересень 2012 року по січень 2013 року» яким встановлено: відсутність товариства за адресою місцезнаходження; на підприємстві відсутні активи, виробничі запаси, готова продукція; відсутні поставки товару та укладення угод без мети настання реальних наслідків, що в сукупності свідчить про відповідність товариства критерію «податкова яма». Отже, господарські операції ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» за період вересень 2012 року по січень 2013 року щодо придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників та продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутності ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Крім того, листом ОУ ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.03.2014 № 1350/7/26-54/07/06 повідомлено, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 32013110050000148 (за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212 КК України) з метою встановлення осіб, причетних до реєстрації та діяльності ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» в період із серпня 2012 року по березень 2013 року встановлено місцезнаходження та допитано директора ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» гр. ОСОБА_2, який заперечував свою причетність до діяльності товариства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» фактично не здійснювалися, а надані позивачем до суду первинні документи вважаються такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, отже, у позивача не було підстав для податкового обліку операцій з контрагентом, оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє.

Однак, такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента позивача в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Також судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо правомірності формування витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вказаним контрагентом та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит та витрати законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Також, слід зазначити, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 71 зазначеного Кодексу обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, оскільки вони не підтверджені достатніми, належними доказами, ґрунтуються, зокрема, на матеріалах кримінального провадження, які як доказ не мають для суду наперед встановленої сили і повинні оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної ради України задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний