Ухвала суду № 53574743, 28.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року м. Львів № 876/4280/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Гулида Р.М., Костіва М.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року в справі за позовом Приватного підприємства «ТЕПЛО-ТЕХНІЧНИЙ СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

08.11.2012 р. позивач Приватне підприємство «ТЕПЛО-ТЕХНІЧНИЙ СЕРВІС» (надалі ПП «ТЕПЛО-ТЕХНІЧНИЙ СЕРВІС») звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002161552 від 26.10.2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року позов задоволено.

Не погодившись із даною постановою апелянт Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, покликаючись на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року скасувати, та прийняти нову якою відмовити в позові.

Особи які беруть участь у справі в судове засідання на виклик суду не з'явились хоча, належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, податковий орган провів камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість.

За результатами перевірки складено акт № 572/1520/32819017 від 10.10.2012 р. яким встановлено порушення:

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2,п.198.6 ст.198, п.201.4 п.201.6 п.201.10 ст.201 ПК України, ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в результаті чого зменшено податковий кредит за липень 2011 року на суму ПДВ - 10365,00 грн. та відповідно збільшено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками звітного періоду (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в сумі 10365,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення № 0002161552 від 26.10.2012 р. форми «Р» яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на додану вартість на 12956,25 грн. в тому числі за основним платежем - 10365 грн., штрафними санкціями - 2591,25 грн.

При проведені камеральної перевірки податковий орган використав податкову декларацію з ПДВ за липень 2011 р., яку подано до ДПІ 17.08.2011 р. за № 9006741402. Додаток 5 розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за липень 2011 р., акт «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Євротерм-Львів» з питань правильності проведення взаємовідносин з ТзОВ «КПТ МІГ», ТзОВ «Металбуд Центр», ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт» за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2011 р., від 23.02.2012 р. № 319/23-408/33532913 та акт «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТзОВ «Металбуд Центр» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по деклараціях за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р.» від 10.11.2011 р. № 1112/232/33457571.

Відповідно до пункту 75.1 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. (п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України).

Під час камеральних перевірок аналізуються розбіжності, виявлені за результатами електронної обробки (звірки) податкової звітності з податку на додану вартість та обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, зокрема: розбіжності при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість: арифметико-логічні помилки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість (додатків); даних податкової декларації з податку на додану вартість та додатками до неї; розбіжності між даними податкової декларації з податку на додану вартість та реєстром виданих та отриманих податкових накладних; розбіжності між даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та даними митних органів; розбіжності між даними реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Єдиного реєстру податкових накладних; розбіжності між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом контрагентів (по заниженню податкових зобов'язань; по завищенню податкового кредиту) за даними розшифровок; розбіжності за результатами співставлення даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних контрагентів (у виданих податкових накладних; в отриманих податкових накладних); розбіжності за результатами обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що під час камеральної перевірки не можуть використовуватись документи первинного обліку платника податків, вивчення та оцінка укладених таким платником податків угод, так як дані про укладання таких угод не відображаються у податковій звітності, а відтак, під час камеральної перевірки неможливо зробити висновок про реальність або фіктивність укладених платником податків правочинів.

Перевірка була проведена в порушення терміну проведення камеральної перевірки, передбаченого п.200.10 Податкового кодексу України оскільки податкову декларацію з ПДВ за липень 2011 р. подано до ДПІ 17.08.2011 р. за № 9006741402, а камеральну перевірку проведено у жовтні 2012 р. тобто, через один рік після подання податкової декларації по ПДВ.

Крім того, вірними є висновки суду, що наслідки перевірок інших платників податків податковим органом, або отримання інформації про виявлені факти щодо можливих порушень платником податків є підставою для проведення позапланової документальної перевірки згідно ст. 78 ПК України, а не камеральної як це здійснено відповідачем.

Як видно з матеріалів справи ПП «Євротерм-Львів» поставив одержувачу позивачу ПП «Тепло-технічний сервіс» обладнання, що підтверджується видатковою накладною № 300801 від 30.08.2011 р. на загальну суму - 24783,95 грн., податковою накладною № 65 від 28.07.2011 р.

Позивач використав обладнання у господарській діяльності, що підтверджується договором підряду № 09-2011 від 25.03.2011 р., а саме влаштування котельні, зовнішнього та внутрішнього водопостачання, внутрішньої каналізації та інше, актом виконаних робіт за № 67.

Аналогічні правовідносини існували ПП «Тепло-технічний сервіс» із ТзОВ «Мететалбуд центр», що підтверджується договором поставки № 110726 від 26.07.2011 р., рахунком-фактурою № 60 від 26.07.2011 р., видатковою накладною № 2900008 від 29.07.2011 р., податковою накладною від 29.07.2011 р.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На момент здійснення спірних господарських операцій та видачі податкових накладних позивач та контрагенти включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявні свідоцтва платника податку на додану вартість які не були анульовані.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази які свідчать про те, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження мети вказаних господарських операцій та використання придбаного товару у своїй господарській діяльності позивач надав видаткові накладні згідно яких придбаний у своїх контрагентів товар згідно замовлень реалізував своїм покупцям, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами по отримання товарно-матеріальних цінностей та використання їх в господарській діяльності та спростовують висновки податкового органу про протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість за господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Позивач не може нести відповідальність за допущені порушення свого контрагента при укладені ним інших договорів, а також формування своїх податкових зобов'язань.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку ( стану ) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Покликання апелянта не нікчемність правочинів колегія суддів не бере до уваги оскільки, вказані правочини судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази які свідчать про те, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що відповідач не вказав, яким саме чином наведені ним обставини - відсутність контрагентів за своїми юридичними адресами - перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, зазначені обставини не перешкоджали контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод. Питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу оскільки, чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.

Також, відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може бути достатньою підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції. У законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів та формувати податковий кредит і валові витрати лише за їх наявності.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують реальність (товарність ) здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами та спростовують висновки податкового органу про протиправність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по взаєморозрахунках з контрагентами в період охоплений перевіркою.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року у справі за № 2а-9579/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Н.В. Бруновська

Судді: Р.М. Гулид

М.В. Костів