Ухвала суду № 53574744, 10.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року № 876/5936/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Волошин М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Волинського окружного адміністративного суду України від 27 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сетерус» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Пром-Газ-Інвест», правонаступником якого є ТОВ «Сетерус», звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, та просило визнати неправомірним податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 17926552201, за яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 886826 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по господарських операція з ТОВ «Саноіл Торг», оскільки такі ґрунтуються виключно на акті перевірки контрагента, де зроблено висновок про те, що правочини між ТОВ «Саноіл Торг» та ТОВ «Инфинити» порушують публічний порядок. Проте, як вказує позивач, господарські операції між ним та ТОВ «Саноіл Торг» про поставку нафтопродуктів повністю підтверджується відповідними первинними документами, які податковим органом під час перевірки не досліджувались.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.04.2015, яка прийнята за наслідками нового судового розгляду після скасування Вищим адміністративним судом України рішень судів першої та апеляційної інстанцій, позов задоволено повністю.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що виходячи з положень ст. 198 ПК України, підставою для виникнення у платника податків права на податковий кредит є реальне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення цих операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг і зміст господарських операцій. Однак, позивачем до перевірки не надано документів, які б підтверджували реальний характер здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг» в період з 01.09.2011 по 31.10.2011.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 21.06.2013 по 01.07.2013 працівниками ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Пром-Газ-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.09.2011 по 31.10.2011, результати якої оформлені актом перевірки від 08.07.2013 № 59/26-55-22-01/37403355 (а.с. 8-18 Т.1).

Згідно висновків цього акта, податковим органом встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 1144312 грн (у т.ч.: за вересень 2011 року - 519250 грн, за жовтень 2011 року - 625062,66 грн), що призвело до заниження показника рядка 18 декларації з ПДВ, позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, звітного періоду жовтень 2011 року на суму 709461 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на непідтверджені реальності господарських операцій у відповідних звітних періодах з придбання нафтопродуктів у ТОВ «Саноіл Торг».

На підставі акта перевірки, 18.07.2013 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 17926552201 (а.с. 7 Т.1), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 886826 грн, у т.ч.: 709461 грн -основний платіж, 177365 грн - штрафні санкції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Саноіл Торг» з поставки нафтопродуктів підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором, специфікаціями, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Судом апеляційної інстанції у процесі апеляційного розгляду справи встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який функціонує на офіційному сайті https://usr.minjust.gov.ua відповідно до ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», 22.09.2015 державним реєстратором вчинено запис № 16081170019011645 про припинення юридичної особи ТОВ «Сетерус» (ідент. код - 37403355)» без визначення правонаступників.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Відповідно до ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з припиненням ТОВ «Сетерус» без визначення правонаступника. Разом з тим, виходячи з положень ст. 203 КАС України, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку законності рішення суду першої інстанції.

Однак, переглядаючи оскаржену постанову, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками Волинського окружного адміністративного суду, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011, врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище правових положень можна дійти висновку, що платник ПДВ має право зменшити суму цього податку, яка підлягає сплаті до Державного бюджету України, на суму податкового кредиту. При цьому, право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сплачених у ціні придбаного товару сум ПДВ може бути реалізоване лише у разі реального здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення цих операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг і зміст господарських операцій.

Як вбачається із матеріалів перевірки, 28 вересня 2011 року у місті Миколаїв між ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) та ТОВ «Пром-Газ-Інвест» (покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № ДП-35 відповідно до якого, продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах викладених в договорі. Кількість, асортимент, якість, його ціна та вартість окремої партії товару визначається сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 100-102 Т.2).

На підтвердження реальності господарських операцій з придбання у ТОВ «Саноіл Торг» нафтопродуктів, за наслідками яких позивачем у вересні-жовтні 2011 року сформовано податковий кредит, до матеріалів справи долучено специфікації, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні за формою № 1-ТН, яких, на думку суду першої інстанції, є достатньо для задоволення позову.

Однак, суд першої інстанції вирішуючи спір по суті не звернув увагу на те, що зберігання, транспортування та облік нафтопродуктів має свої особливості.

Так, порядок приймання нафти під час надходження автомобільним транспортом визначений пунктом 5.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція), підпунктом 5.4.1 якого передбачено, що з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом визначений п. 7.5 Інструкції, підпунктами 7.5.1 та 7.5.2 якого визначено, що нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється.

Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни (пп. 7.5.4 п. 7.5 Інструкції).

Підпунктом 7.5.6 пункту 7.5 Інструкції встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня. Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою № 7-НП (пп. 14.4 п. 14 Інструкції).

Підпункт 14.6 пункту 14 цієї Інструкції передбачає, що кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження автомобільним транспортом визначається на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації (пункт 14.6 Інструкції).

Отже, з наведеного вбачається, що законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі нафтопродуктів, а тому, вбачається очевидною необхідність оформлення відповідних документів.

Проте, позивачем не надано паспортів якості відвантажених нафтопродуктів, свідоцтв про повірку автоцистерни, доручення на отримання нафтопродуктів, ТТН за формою № 1-ТТН, документів кількісного обліку нафти та нафтопродуктів за формами № 6-НП, № 7-НП, № 31-НП.

Як вбачається із умов договору від 28 вересня 2011 року № ДП-35, поставка товару за цим договором мала здійснюватись на умовах FCA Франко-перевізник (Інкотермс 2000) за адресою: м. Херсон, цех № 2. Проте, у вказаному договорі, як і у наданих позивачем ТТН, які не відповідають формі № 1-ТТН, не визначено вулиці та номер будинку, де розташований цех № 2 у м. Херсон.

Надані позивачем ТТН не містять і конкретної адреси розвантаження, оскільки у деяких з них зазначено «згідно п/л», а у деяких «м. Херсон НПЗ».

З цих же ТТН вбачається, що для здійснення таких перевезень, позивачем залучалось автопідприємство, однак доказів укладення такого договору, актів наданих послуг з перевезення та доказів оплати цих послуг, позивачем у процесі розгляду справи не представлено.

Крім цього, у вказаних ТТН відсутні підписи відповідальних осіб, які здійснювали відпуск дизпалива, водіїв-експедиторів та печатки автотранспортного підприємства. Натомість наявний лише підпис про одержання вантажу ОСОБА_2, однак довіреності на уповноваження цієї особи отримувати товар у процесі розгляду справи не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем підтверджено відсутність реального виконання укладених позивачем правочинів щодо купівлі нафтопродуктів, оскільки позивачем у процесі розгляду справи не надано належних та допустимих доказів транспортування, зберігання та відвантаження дизпалива.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про задоволенні позову зроблені без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскарженої постанови та закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду України від 27 квітня 2015 року у справі № 803/485/14 - скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 13.11.2015.