Постанова № 53535584, 17.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 листопада 2015 року письмове провадження № 826/13159/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна компанія «Екніс-Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування ППР, зобов'язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою «Електротехнічна компанія «Екніс-Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.02.2015 № 201265522002 та зобов'язати відповідача відносити стан податкової звітності з ПДВ за вересень 2014 року.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

26 лютого 2015 року відповідачем на підставі акта перевірки № 117/26-55-22-02/33784420, прийнято податкове повідомлення-рішення № 20126552202, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6 Кодексу збільшено суму 1417866 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 945244 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 472622 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах відсутності контрагента позивача - ТОВ «ГРАНД БУД ГРУПП» за місцезнаходженням; перебування з вказаним суб'єктом господарювання у трудових взаємовідносинах лише 1 особи; відсутності у ДПІ інформації про основні засоби, виробничі приміщення тощо у контрагента.

За таких обставин відповідач дійшов переконання про відсутність об'єктів оподаткування в межах спірних правовідносин.

Інших обставин для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ, акт перевірки в собі не містить.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Стосовно доводів контролюючого органу про відсутність контрагента за місцезнаходженням, суд зазначає, що згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на дату вирішення даної справи відомості про ТОВ «ГРАНД БУД ГРУПП» є підтвердженими, внаслідок чого доводи контролюючого органу є безпідставними.

Стосовно доводів контролюючого органу про відсутність об'єктів оподаткування ПДВ в межах спірних правовідносин, суд встановив наступне.

Відповідно до Договору про надання послуг № 220814 від 22.08.14 ТОВ «Гранд Буд Групи» надавало позивачу послуги, а саме: проведення збору, пошуку та аналізу технічних характеристик електротехнічного обладнання різних виробників; проведення порівняльного аналізу технічних характеристик електротехнічного обладнання різних виробників; розробка інструкції з експлуатації та з технічного обслуговування електротехнічного обладнання; розробка методики тестування електротехнічного обладнання; проведення аналізу та розрахунку електричних параметрів електротехнічного обладнання; розробка технічного завдання заводе на виготовлення електротехнічного обладнання.

Виконання зазначеного Договору №220814, документально підтверджують:

1)податкові накладні № 4 від 16.09.2014, № 5 від 16.09.2014, № 10 від 16.09.2014, № 11 від 16.09.2014, № 17 від 17.09.2014, № 18 від 17.09.2014, № 19 від 18.09.2014, № 25 від 19.09.2014, № 26 від 19.09.2014;

2) рахунки на оплату № 5 від 16.09.2014, № 6 від 16.09.2014, № 7 від 16.09.2014, №8 від 16.09.2014, №9 від 17.09.2014, №10 від 17.09.2014, №11 від 18.09.2014, № 12 від 19.09.2014, № 13 від 19.09.2014;

3) акти надання послуг №3 від 16.09.2014, №4 від 16.09.2014, №8 від 16.09.2014, №9 від 16.09.2014, № 16 від 17.09.2014, №17 від 17.09.2014, №17 від 18.09.2014, №24 від 19.09.2014, № 25 від 19.09.2014.

Належним чином завірені копії зазначених документів позивач долучив до матеріалів справи.

Крім того, суд встановив, що відповідно до Договору про надання послуг № 270814 від 27.08.14, ТОВ «Гранд Буд Групп» надавало позивачу послуги, а саме: розробка проектно-кошторисної документації; проведення аналізу ринку обладнання систем моніторингу; проведення розрахунку вимірювальних перерізів для систем моніторингу; розробка складу системи візуалізації моніторингу; розробка методики тестування електротехнічного обладнання та проведення його тестування.

Належне виконання даного договору документально підтверджують:

1) податкові накладні №29 від 23.09.2014, №30 від 23.09.2014, №31 від 25.09.2014, №32 від 25.09.2014, № 33 від 26.09.2014, № 36 від 29.09.2014, № 37 від 30.09.2014;

2) рахунки на оплату № 29 від 23.09.2014, № 30 від 23.09.2014, № 31 від 25.09.2014, №32 від 25.09.2014, №33 від 26.09.2014, №37 від 29.09.2014, №38 від 30.09.2014;

2) акти надання послуг № 26 від 23.09.2014, № 27 від 23.09.2014, № 28 від 25.09.2014, № 29 від 25.09.2014, № 30 від 26.09.2014, № 31 від 29.09.2014, № 32 від 30.09.2014.

Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що акт перевірки жодних зауважень до змісту та обсягу спірних господарських операцій, що відображені в первинних документах, досліджених під час перевірки, в собі не містить. Не містить також в собі акт перевірки і жодних доказів невідповідності первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд вважає за можливе, в даному випадку, прийняти вказані документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на відсутність контрагента за місцезнаходження та відсутність у ДПІ інформації про персонал та основні засоби, складські приміщення, інших доводів стосовно неправомірної поведінки позивача акт перевірки № 117/26-55-22-02/33784420 в собі не містить.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущенні наявності порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання такого акту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання представника відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

Доводи контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом судом відхиляються також з огляду на те, що доводи базуються на інформації БД «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Водночас, інформація бази даних «АІС» не є офіційною та такою, що підтверджує/спростовує нарахування і сплату податків та зборів (обов'язкових платежів), а отже, не може бути використана під час проведення перевірки як належний доказ.

Надані позивачем до перевірки документи по взаємовідносинам з ТОВ «Гранд Буд Групп» є достатньою підставою для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість в ціні послуг, а сума податкового кредиту з ПДВ підтверджена належним чином оформленими податковими накладними.

До того ж, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 13.01.2012 за позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особи був внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту; матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкове повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача відновити показники податкової звітності в АІС «Податковий блок», задоволенню не підлягають, адже матеріали справи не містять в собі доказів внесення відповідачем змін до АІС «Податковий блок» за наслідками проведеного контрольного заходу.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 128, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна компанія «Екніс-Україна» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві № 20126552202 від 26.02.2015.

3. В решті позову - відмовити.

4. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна компанія «Екніс-Україна» за рахунок Державного бюджету України.

5. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій