Постанова № 53535583, 07.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07 жовтня 2015 року 09 год. 45 хв. № 826/10876/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд-4» до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд-4» (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 15 січня 2015 року №3326552208 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази.

Представник відповідача у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. При цьому, до суду через канцелярію від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову разом із доказами на їх обґрунтування, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

До суду через канцелярію від позивача надійшли додаткові письмові докази, які судом також долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «БК «Форум Інвест», ТОВ «Діслав», ТОВ «Екодит», ТОВ «Фінпромгруп «Діоніка» за період із 01.08.2014 року по 31.08.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 24.12.2014 року №1291/26-55-22-08/31243027 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 268677,00 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 15.01.2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 268677,00 грн. за основним платежем та у розмірі 34339,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказане рішення залишено без змін.

У контексті викладеного суд зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, у межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «Форум Інвест», ТОВ «Діслав», ТОВ «Екодит», ТОВ «Фінпромгруп «Діоніка», обставини виконання підрядних робіт позивачем, факт передачі товару від продавця до покупця, ділову мету в укладанні договорів підряду, купівлі-продажу, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки вони спрямовані на надання податкової вигоди третім особам, а також правочини, які укладені між ними, носять сумнівний характер.

Підставою для такого висновку став акт від 08.12.2014 року №1758/26-59-22-08/38517072 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фінпромгруп «Діоніка» та використання бази даних АІС «Податковий блок».

За результатами аналізу вказаного акту та податкової інформації по контрагентах, відповідач прийшов до висновку, що діяльність останніх здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про сумнівний характер укладених між ними угод, як із субпідрядниками, так і з продавцями, а також відсутність об'єктів оподаткування при виконанні робіт та продажу товарів (послуг). Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що, у свою чергу, призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту.

Поряд з цим, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки ним відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Однак, відповідачем зроблено помилковий висновок про сумнівний характер укладених між позивачем та його контрагентами угод та неправомірно нараховано грошове зобов'язання.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що між позивачем та ТОВ «БК «Форум Інвест», ТОВ «Діслав» та ТОВ «Екодит» укладено ряд договорів підряду на виконання ремонтних робіт, копії яких наявні у матеріалах справи.

Предметом договорів був комплекс підрядних робіт з улаштування монолітних залізобетонних конструкцій на об’єкті «Будівництво будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями та паркінгом на вул. Михайла Донця 2-а у Солом'янському районі м. Києва», де виконувалися підрядні роботи.

Також між позивачем та ТОВ «Фінпромгруп «Діоніка» укладено договір купівлі-продажу від 06.08.2014 року №2014-06/08., за умовами якого останній передає у власність позивача продукцію, а саме шашку пилену 100х200х50 та поребрик гранітний 100х50х100 термооброблений з двома технологічними фазками.

На підтвердження виконання договорів позивачем надано суду: договори підряду, ліцензії контрагентів на право займатися будівництвом та монтажними роботами, податкові накладні, видаткові накладні, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення, специфікації, договір перевезення вантажу, відомості про вантаж, товарно-транспортні накладні, акт здачі-приймання послуг, рахунки-фактури.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту суд зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V ПК України.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.12.2010 року №969, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 конкретизував позицію Верховного Суду України (далі - лист) та зазначив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути:

- фактично здійснені;

- підтверджені належним чином складеними первинними документами;

- документи повинні відображати реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Також, листом визначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд зазначає, що у матеріалах справи у повному обсязі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Із дослідження усіх документів, поданих позивачем на підтвердження реальності та товарності господарських операцій, судом з’ясовано, що вони дійсно складені за результатами проведених операцій та із дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88), та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Так, згідно з податковими накладними, позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники ПДВ, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких містяться у матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Отже, господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності.

Однак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем не надано належної оцінки первинним документам, наданим позивачем до перевірки, та не зазначено жодних зауважень щодо їх повноти та змісту.

Зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагентів позивача та подання ними податкової звітності, а тому жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Отже, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту через недотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Поряд з цим, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку у подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при створенні суб’єкта господарювання та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та дораховувати податкові зобов'язання з ПДВ.

Тільки встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності щодо таких дій контрагентів чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Відповідачем не надано судового рішення, яке набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення. Також не надано судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з’ясовані обставини, суд прийшов до висновку про те, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято протиправно, тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд-4» до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 15 січня 2015 року №3326552208.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмонтажбуд-4» (код ЄДРПОУ 31243027) здійснений ним судовий збір у розмірі 4872,00 грн. (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39669867).

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин