Рішення № 53489857, 05.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Мазурик О.Ф.

при секретарях Івановій А.А., П'ятничук В.Г., Хоменку О.С.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставне майно, зобов'зання усунення перешкод та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року представник ПАТ «АБ «Південний» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «АБ «Південний»; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод позивачу у користуванні зазначеною квартирою та виселити їх з квартири без надання іншого житлового приміщення; стягнути з ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 3 898,20 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13.03.2009, між позивачем та ОСОБА_1, з метою забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором №314 від 27.09.2007, укладеного між ОСОБА_4 та АБ «Південний», було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою H.A. за Р№ 1521. Предметом іпотеки за вказаним договором є квартира АДРЕСА_1. У термін, передбачений кредитним договором, кредитні кошти у повній сумі повернуті не були, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.

Справа № 757/33766/14-ц 25044№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9647/2015Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року позов задоволено частково. (а.с.32-33)

Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди ПАТ «АБ «Південний» у користуванні квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, пропорційно задоволених вимог, судовий збір у сумі 243,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали аналогічні за змістом апеляційні скарги, у яких, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просили його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог апелянти послались на те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норму ч.2 ст. 109 ЖК Української РСР, яка підлягала застосуванню. Оскільки в іпотеку було передано житлове приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, то задоволення вимог про виселення без надання іншого постійного приміщення є незаконними.

У судовому засіданні представник апелянтів за довіреністю - ОСОБА_8 підтримала та просила апеляційну скаргу задовольнити.

Представник ПАТ «АБ «Південний» - Левицька О.Т. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутністю осіб, які не з'явилися.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2009, між позивачем та відповідачем, з метою забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором №314 від 27.09.2007, укладеного між ОСОБА_4 та АБ «Південний», було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою H.A. за Р№ 1521. Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є квартира АДРЕСА_1, та складається в цілому з трьох житлових кімнат, загальною площею 118,3 кв.м. Станом на 24.09.2010, тобто у термін, передбачений кредитним договором, кредитні кошти у повній сумі повернуті не були.

В ході розгляду справи ПАТ АБ «Південний» реалізував своє право на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29864642, вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової В.В. за № 17403713 від 21.11.2014 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про держану реєстрацію права власності за ПАТ АБ «Південний», тобто право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: м. Київ, Кловський узвіз, буд. 5, кв. 9 належить позивачу.

03 вересня 2013 року ПАТ АБ «Південний» за адресою: АДРЕСА_1, відповідачам були вручені вимога про виселення вих. 0-86-28822 від 15.08.2013 та вимога про виселення вих. 0-86-28818 від 15.08.2013.

У зв'язку із тим, що відповідачі відмовилися висилятися із вказаної квартири добровільно, вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру за ПАТ «АБ «Південний» не оскаржувалося, під час розгляду справи не було встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права в цій частині, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому, у відповідності до положень ст.303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції в цій частині не перевірялося.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався ч.3 ст. 109 ЖК України та виходив з того, що у разі не звільнення жилого приміщення особами у добровільному порядку, вони підлягають примусовому виселенню на підставі рішення суду. При цьому можливість виселення не ставиться в залежність від надання їм жилих приміщень, у зв'язку із чим вимоги позивача є законними.

Проте колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з наступних підстав.

Так, колегією суддів встановлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ «АБ «Південний» 27 вересня 2007 року укладено кредитний договір №314 та додаткову угоду від 01 жовтня 2008 року, за умовами яких банк надає позичальнику кредит у сумі 6 500 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше 24 вересня 2010 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 18% річних.

Пунктом 1.2 кредитного договору та додаткової угоди встановлені цілі, на які надається кредит, а саме для проведення будівельних робіт.

Пунктом 1.3 встановлено, що забезпеченням зобов'язань за кредитним договором є іпотека. (а.с. 11-14, 20-24)

13 березня 2009 року між ПАТ «АБ «Південний» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, з метою забезпечення зобов'язань позичальника за кредитним договором №314 від 27 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «АБ «Південний». Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є квартира АДРЕСА_1, та складається в цілому з трьох житлових кімнат, загальною площею 118,3 кв.м., яка належить іпотекодавцю на праві власності (а.с.41-46)

Тобто ОСОБА_1 на забезпечення вказаного кредитного договору була надана в іпотеку квартира, яка була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого нею.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як встановлено судом, ПАТ АБ «Південний» реалізував своє право на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Така правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39 цс15, яка згідно абз. 2 ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що квартира №9, яка була передана в іпотеку, була придбана не за рахунок отриманих забезпечених нею кредитних коштів, а тому суд дійшов незаконного висновку про необхідність виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла, у зв'язку з чим апеляційні скарги в цій частині підлягають задоволенню.

Підлягають задоволенню апеляційні скарги і в частині скасування рішення про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди ПАТ «АБ «Південний» у користуванні квартирою, оскільки дана позовна вимога безпосередньо пов'язана з вимогою про виселення без надання іншого житлового приміщення, задоволення якої судом першої інстанції, колегія суддів вважає незаконним.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні вимог про виселення без надання іншого житла та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, ч. 1 п. 2 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року, в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зобов'язання не чинити перешкод, виселення та стягнення судових витрат - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині наступного змісту:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді