Ухвала суду № 53487587, 16.11.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

16 листопада 2015 року Справа № 912/1231/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши касаційну скаргу Військового прокурора Кіровоградського гарнізону на рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 рокуу справі № 912/1231/15-г Господарського суду Кіровоградської областіза позовомВійськового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" доПриватного підприємства "Агрорембудсервіс" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт"та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк"провизнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню, оскільки не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 110 ГПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили. Відповідно ч. 3 ст. 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Як вбачається із матеріалів справи, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду, що оскаржується в касаційному порядку, була прийнята 15.09.2015 року, а отже останнім днем касаційного оскарження було 05.10.2015 року. Касаційну скаргу прокурором подано 06.10.2015 року, тобто, після закінчення процесуального строку, встановленого для її подання.

Прокурор просив поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що про обґрунтування прийнятого рішення та мотиви застосування судом законів та інших нормативно - правових актів йому стало відомо з 16.09.2015 року, тобто, з дня виготовлення повного тексту постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на те, що прокурор брав участь у судовому засіданні 15.09.2015 року, в якому було проголошення постанову суду апеляційної інстанції, її повний текст було виготовлено та надіслано сторонам та прокурору в установлені процесуальним законом строки, копію цієї постанови отримано прокурором, коли двадцятиденний строк для подання касаційної скарги ще не закінчився, і відповідно до ч. 3 ст. 50, ч. 3 ст. 105, ч. 1 ст. 110 ГПК України перебіг процесуального строку подання касаційної скарги починається з наступного дня після прийняття постанови, а з дня виготовлення її повного тексту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що можливість подання касаційної скарги у встановлений строк залежала виключно від волевиявлення та дій самого заявника, тобто мала суб'єктивний характер, визначена прокурором причина пропуску строку не є поважною.

За таких обставин, суд касаційної інстанції відхиляє клопотання про поновлення пропущеного строку подання касаційної скарги, що є підставою для повернення цієї скарги відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1113 ГПК України.

Крім того, до касаційної скарги прокурор не додав докази сплати судового збору, заявивши клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтоване тим, що Законом України "Про державний бюджет України на 2015 рік" не передбачено видатки на сплату прокурорами судового збору і відповідне фінансування з такою метою не здійснювалось.

Вищий господарський суд України, розглянувши клопотання прокурора дійшов висновку про його відхилення, виходячи з таких підстав.

Порядок та розмір справляння судового збору визначається Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року.

З 01.09.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року N 484-VIII, згідно з яким органи прокуратури виключено з платників, що звільняються від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір").

Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на цю особу, виходячи з вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України.

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року N 484-VIII передбачено, що Кабінет Міністрів України має забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Відповідно до ст. 90 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року N 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Зважаючи на те, що прокурор при поданні касаційної скарги не надав документальне підтвердження незабезпечення Кабінетом Міністрів України відповідного фінансування Військової прокуратури Кіровоградського гарнізону та не підтвердив жодними доказами, що на відкритих в органі Казначейства рахунках відсутні необхідні кошти для сплати судового збору та виконання прокурором своїх функцій з представництва інтересів держави в суді, а також беручи до уваги те, що у ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачена можливість відстрочення судом сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, проте прокурор не довів, що прокуратурою (розпорядником бюджетних коштів) було надано органу Казначейства України доручення на здійснення відповідного платежу, оформлене відповідно до вимог законодавства, тобто, прокурор не підтвердив, що до ухвалення судового рішення у справі (постанови суду касаційної інстанції) він взагалі має намір та можливість сплачувати судовий збір за подання касаційної скарги у справі, Вищий господарський суд України доходить до висновку, що підстави для відстрочення сплати судового збору за клопотанням прокурора в цьому випадку відсутні.

Неподання доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та відхилення клопотання про відстрочення сплати судового збору є підставою для повернення касаційної скарги відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 53, 86, п.п. 4, 5 ст. 1113 ГПК України, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Військового прокурора Кіровоградського гарнізону про поновлення пропущеного строку для подання касаційної скарги та про відстрочення сплати судового збору відхилити.

Касаційну скаргу Військового прокурора Кіровоградського гарнізону на рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року у справі № 912/1231/15-г та додані до неї документи повернути.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.Суддя Стратієнко Л.В.