Постанова № 53361092, 06.11.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2015 року № 813/3935/15

09 год. 50 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Рехліцької Ю.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1;

відповідача: представник ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Автопромсервіс» до Золочівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Автопромсервіс» звернулось до Золочівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000062200, №0000072200 та №0000082200 від 07.04.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що оскаржувані рішення прийнято на підставі акта перевірки №2/22/05421969 від 25.03.2015 року.

У вищенаведеному акті контролюючий орган вказав про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Спецпідряд Сервіс», ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Львів Буд» не спричинили реального настання юридичних наслідків, є безтоварними, а господарські договори укладені без мети настання реальних наслідків та для отримання безпідставної податкової вигоди. Позивач з такими висновками не погоджується, зазначив про те, що відповідач не надав належної правової оцінки документам, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій позивача з названими контрагентами, а також доказам, які повязані із господарською діяльністю позивача. Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про порушення податкового законодавства щодо заниження податку на прибуток та завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся. Вважає твердження податкового органу про відсутність усіх обовязкових первинних документів безпідставними та необґрунтованими. А тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких зводиться до такого. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта №2/22/05421969 від 25.03.2015 року, складеного за наслідками позапланової виїзної перевірки ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» (код ЄДРПОУ 05421969) з питань дотримання вимог податкового законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків із ТОВ «Інтербуд-Центр» за лютий-березень 2014 року, із ТОВ «Спецпідряд Сервіс» за червень-жовтень 2012 року та із ТОВ «Львів Буд» за серпень-жовтень 2012 року.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано до перевірки необхідних первинних документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами ТОВ «Спецпідряд Сервіс», ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Львів Буд», надані до перевірки первинні документи не містять обовязкових реквізитів та складені без дотримання встановленої форми. З огляду на наведене вважає, що формальне дотримання позивачем вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» зареєстроване як юридична особа 13.05.1996 року, здійснює господарську діяльність з організації будівництва будівель, будівництва житлових і нежитлових будівель купівлі та продажу власного нерухомого майна.

У період з 13.03.2015 року по 19.03.2015 року Перемишлянським відділенням Золочівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» (код ЄДРПОУ 05421969) з питань дотримання вимог податкового законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків із ТОВ «Інтербуд-Центр» за лютий-березень 2014 року, із ТОВ «Спецпідряд Сервіс» за червень-жовтень 2012 року та із ТОВ «Львів Буд» за серпень-жовтень 2012 року, за наслідками якої складено №2/22/05421969 від 25.03.2015 року.

У висновках акта перевірки відповідач зазначив про порушення ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» п. 44.1., п. 44.6. ст. 44, п. п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2. ст. 138, п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік всього на суму 13290,00 грн., а також про порушення п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, п. 44.1., п. 44.6. ст. 44, п. 198.1., п. 198.2., п.198.3, п. 198.4., п.198.6 ст. 198, п. 200.1. ст. 200, п. 201.7., п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення відємного значення податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2014 року всього на суму 22791,33 грн.

На основі таких висновків було прийнято податкові повідомлення-рішення №0000062200, №0000072200 та №0000082200 від 07.04.2015 року.

Дослідивши долучені до справи письмові докази суд встановив наступні обставини.

ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» та ТОВ «Львів Буд» уклали договір підряду № б/н від 24.02.2012 року про виконання робіт з зовнішнього і внутрішнього оздоблення житлового будинку (блок 7, 6, 5) житлового комплексу «Княжий», що будується на площі Святослава, 5 у м. Львові.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з вищевказаним контрагентом та оплати придбаних робіт позивач долучив:

- договір підряду № б/н від 24.02.2012 року та додаткову угоду до нього (т. 1, а. с. 86-94);

- податкові накладні з реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (т. 2, а. с. 107-126);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3 та акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в (т. 1, а. с. 110-130);

- виписки із банківського рахунка про оплату виконаних робіт за договором підряду від 24.02.2012 року (т. 1, а. с. 131-132).

Крім того, ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» та ТОВ «Спецпідряд Сервіс» уклали договір купівлі-продажу № 31/05 від 31.05.2012 року про поставку будівельних матеріалів цегли повнотілої марки «М-100».

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з вищевказаним контрагентом та оплати придбаного товару позивач долучив:

- договір купівлі-продажу № 31/05 від 31.05.2012 року, специфікації та додаткову угоду до нього (т. 1, а. с. 136-140);

- податкові накладні з реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (т. 1, а. с. 164-197);

- видаткові накладні (т. 1, а. с. 146-163);

- договір про відступлення права вимоги № 30/10 від 30.10.2012 року, укладений між ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Адіс-Строй» про перехід права вимоги за договором № 31/05 від 31.05.2012 року на суму 34396,00 грн. (т. 1, а. с. 141-144);

- виписки із банківського рахунка про оплату товарів за договором купівлі-продажу № 31/05 від 31.05.2012 року (т. 1, а. с. 198-199).

Крім того, ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр» уклали договір купівлі-продажу № 09/02-14 від 03.02.2014 року про поставку будівельних матеріалів цегли відповідно до специфікації.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з вищевказаним контрагентом та оплати придбаного товару позивач долучив:

- договір купівлі-продажу № 09/02-14 від 03.02.2014 року та специфікацію до нього (т. 1, а. с. 202-205);

- податкові накладні з реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (т. 1, а. с. 210-224);

- видаткові накладні (т. 1, а.с. 225-232);

- накладні на переміщення товару (т. 1, а. с. 233-240);

- договір про відступлення права вимоги № 02/02-14 від 17.02.2014 року, укладений між ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Престиж-Інком» про перехід права вимоги за договором № 09/02-14 від 03.02.2014 року на суму 15948,00 грн. (т. 1, а. с. 206-208);

- виписки із банківського рахунка про оплату товарів за договором купівлі-продажу № 09/02-14 від 03.02.2014 року (т. 1, а. с. 209).

У бухгалтерському обліку дані операції відображено в картках рахунку 631 за 2014 р. (т. 1, а. с. 243).

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Спецпідряд Сервіс», ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Львів Буд» відображено в податковій звітності ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс», про що свідчать копії додатку № 5 до податкової декларацій з ПДВ за відповідний період.

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

Податковий кодекс України містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно з п. п. 135.4.1. п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Стосовно господарських операцій із контрагентами ТОВ «Львів Буд», ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр» суд відмічає, що надані позивачем первинні документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, є належними первинними документами які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Факт реального виконання робіт відповідно до договору підряду із контрагентом позивача ТОВ «Львів Буд» та факт поставки товарів відповідно до договорів із контрагентами ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр» підтверджується первинними документами встановленої форми. Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт придбання товарів та виконання робіт, також належно оформлені. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Львів Буд», ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр» по виконанню підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

Стосовно твердження відповідача про невідповідність актів виконаних робіт за серпень 2012 року встановленій формі (КБ-2в) суд зазначає, що відповідно до листа Мінрегіонбуду від 16.03.2010 року № 12/19-3-9-14-295 вказана форма для Акта приймання виконаних будівельних робіт є обовязковою для застосування при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності. У інших випадках, зокрема під час здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Львів Буд», акти приймання виконаних будівельних робіт можуть складатися у довільній формі.

Суд вважає необґрунтованим покликання відповідача на відсутність у позивача штатного розкладу працівників ТОВ «Львів Буд», не представлення товарно-транспортних накладних на перевезення товару, поставленого від ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр».

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортні накладні не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг). Це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб які відповідають за збереження майна під час транспортування. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Вказані документи не є обовязковими для підтвердження реального здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Львів Буд», ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр» та не можуть бути покладені в основу висновку податкового органу про здійснення господарських операцій позивачем з метою отримання протиправної податкової вигоди.

У Акті податкової перевірки відповідач зазначає про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Спецпідряд Сервіс» у звязку з тим, що у податкових та видаткових накладних зазначається номенклатура товарів «цегла повнотіла М 100», а у актах прийняття виконаних робіт вказується номенклатура «цегла керамічна». Суд вважає таке твердження відповідача необґрунтованим з огляду на те, що відповідно до п. 4.1.3. ДСТУ Б В.2.7.-61:2008 керамічну цеглу виготовляють виключно двох типів: повнотілу або порожнисту. Позивачем придбано у контрагента повнотілу керамічну цеглу, і зазначена формальна відмінність у номенклатурі з урахуванням усіх доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, не є беззаперечним доказом щодо їх безтоварності.

Також, на підтвердження використання робіт та товарів у своїй господарській діяльності, отриманих від контрагентів ТОВ «Львів Буд», ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр», позивач долучив: договір підряду в капітальному будівництві, кошторисний розрахунок, акти виконаних робіт, акти приймання-передачі матеріалів, договори про надання інжинірингових послуг, акти контролю відповідності складу запроцентованих БМР та ін. (т. 2, а. с. 2-65; 203-206).

В свою чергу, податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а викладені в акті перевірки від 25.03.2015 року висновки не ґрунтуються на дослідженні договорів позивача із контрагентами ТОВ «Львів Буд», ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр», тому, висновки про відсутність реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з виконання робіт та поставки товарів мали реальний характер, факти отримання позивачем відповідних робіт та товарів оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Суд також вважає за необхідне вказати щодо доводів відповідача, зазначених у акті перевірки від 25.03.2015 року про порушення податкового законодавства позивачем, які ґрунтуються на отриманих матеріалах ДПІ у Приморському районі м. Одеси стосовно порушення податкового законодавства ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та на Акті податкової перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області від 23.12.2014 року стосовно порушення податкового законодавства ТОВ «Львів Буд».

Оцінюючи ці доводи, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) дослідженим під час розгляду адміністративної справи, а також враховує, що характер придбання товарів та робіт відповідає видам діяльності позивача та доказам щодо використання придбаних товарів та робіт у господарській діяльності позивача.

Відповідно до ст. ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування валових витрат та щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності вчиненої господарської операції між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Щодо покликань податкового органу на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука, яким директора ТОВ «Інтербуд-Центр» визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Правову позицію щодо застосування приписів ч. 4 ст.72 КАС України містить і судова практика при вирішенні адміністративних справ Вищим адміністративним судом України. Наприклад, при розгляді адміністративної справи № К-1567/07, Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 11.06.2009 року дійшов висновку, що сам лише факт визнання винним директора у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, не є безумовним свідченням укладення ним від імені підприємства будь-яких договорів, що суперечать інтересам держави, зокрема фіктивних договорів, обставини щодо безтоварного характеру операцій з поставки, вказаним вироком не встановлені.

Із вказаного висновку слідує, що наявність вироку не може свідчити про правомірність чи неправомірність господарських операцій, якщо під час розгляду кримінальної справи такі обставини не досліджувалися та не встановлювалися. Водночас, як вбачається із змісту вироку Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі №524/10551/14-К від 04.12.2014 року питання реальності господарських операцій ТОВ Виробниче підприємство «Автопромсервіс» із ТОВ «Інтербуд-Центр» не досліджувалося, й обставини формування позивачем валових витрат та податкового кредиту не встановлювалися.

Суд погоджується з твердженнями позивача про недопустимість такого підходу відповідача до правової оцінки правовідносин щодо формування валових витрат та податкового кредиту. З цього приводу слід також зазначити, що висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Підставою ж для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту були податкові накладні встановленої форми та змісту, виписані ТОВ «Львів Буд», ТОВ «Спецпідряд Сервіс» та ТОВ «Інтербуд-Центр» за наслідками операцій з постачання товарів та виконання робіт. Зауважень щодо оформлення податкових накладних відповідач не зазначив. Виконання договірних зобов'язань підтверджується належно оформленими первинними документами, які в цілому у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники.

При цьому, право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту, такі у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. За відсутністю належних доказів, аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарських операцій, є безпідставними і не доводять правомірності зменшення суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 13290 грн., зменшення суми відємного значення обєкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 22791,33 грн. та збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 31710 грн., у тому числі за основним платежем 21140 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 10570 грн.

Тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 від 07.04.2015 року не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золочівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №0000062200 від 07.04.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золочівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №0000072200 від 07.04.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золочівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №0000082200 від 07.04.2015 року.

Присудити із Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Автопромсервіс» (вул. Торфяна, 21, м. Львів, код ЄДРПОУ 05421969) судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2015 року.

Суддя Клименко О.М.