Постанова № 53113148, 27.10.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2010 р. Справа № 2a-1820/10/0970

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Гундяка В.Д.,

при секретарі Лавринович Т.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Івано-Франківську справу за позовом приватного підприємства (далі - ПП) «Леком-Захід»до Калуської обєднаної державної податкової інспекції (далі - оДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

17.05.2010 року приватне підприємство «Леком-Захід»звернулося до Калуської обєднаної державної податкової інспекції з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивувало тим, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем згідно оскаржуваних рішень підприємству безпідставно донараховані податкові зобовязання по податку на додану вартість, податку на прибуток, податку з реклами та застосовані штрафні санкції за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що на підставі проведеної перевірки відповідачем по справі прийняті податкові повідомлення-рішення: за №0001632301/0 від 06.05.2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 666 604 грн., за №0001642301/0 від 06.05.2009 року, яким донараховано податкове зобовязання по податку на додану вартість в сумі 922 985 грн., за №0001662301/0 від 06.05.2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання по податку з реклами в розмірі 2 571,51 грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року, яким застосовано до позивача штрафні санкції в сумі 1 468 512 грн. Приватне підприємство «Леком-Захід»з висновками посадових осіб оДПІ, викладеними в акті перевірки, та винесеними на підставі даного акту вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій не погоджується, вважає їх неправомірними та безпідставними. На думку позивача, в порушення чинного законодавства в акті перевірки посадовими особами оДПІ відображені необґрунтовані дані, оскільки при проведенні перевірки не були зясовані всі обставини, так як рішення прийняті на підставі бухгалтерського, а не податкового обліку і не досліджено підстав та причин перерахунку та одержання між позивачем і ПП «Руно-Вест», приватним підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ НВП «Стелс»коштів. Крім того зазначив, що податкове зобовязання по податку з реклами неправомірно визначене відповідачем на підставі нечинного нормативно-правового акту, оскільки Положення про місцеві податки і збори, затверджене рішенням Калуської міської ради від 25.12.2003 року за №347, не було належним чином оприлюднене, тому не набрало чинності. Крім того вказав, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року прийнято з пропущенням встановленого ст.250 Господарського кодексу України строку для застосування санкції. Зазначив, що рішення ДПІ були оскаржені в порядку процедури апеляційного узгодження до ДПА в Івано-Франківській області та ДПА України, однак за наслідками перегляду протиправно залишені без змін. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, наведених у письмовому запереченні на позовну заяву. Позовні вимоги вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. На його думку, внаслідок допущених позивачем порушень вимог чинного законодавства, податкові зобовязання згідно оскаржуваних рішень визначені податковим органом правомірно. В обґрунтування прийнятих рішень посилається на невиконання позивачем визначеного законом обовязку щодо сплати відповідних податків та зборів. Окремо зазначив, що при зверненні до суду позивачем пропущено строк, передбачений ст.99 КАС України.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши подані докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судом встановлено, що Калуською обєднаною державною податковою інспекцією проведено планову виїзну комплексну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки виявлено допущені позивачем порушення вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.5 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.6.1 п.5.6, п.п.5.7.1 п.5.7, п.5.9 ст.5, п.6.1 ст.6, п.п.8.3.1, п.п.8.3.2 п.8.3, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.8 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.1 ст.3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування, послуг», ст.3 ЗУ «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ЗУ Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, ст.ст.15, 18 Декрету КМУ «Про місцеві податки та збори»та Положення про місцеві податки і збори, затвердженого рішенням Калуської міської ради від 25.12.2003 року за №347.

Вищевказані порушення зафіксовані в акті перевірки за №609/2301/34032632 від 23.04.2009 року.

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджений наказом Державної податкової адміністрації України за №327 від 10.08.2005 та зареєстрований в МЮУ 25.08.2005 за №925/11205 даний акт як службовий документ є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

На підставі вищевказаного акту Калуська оДПІ прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення: за №0001632301/0 від 06.05.2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 666 604 грн., за №0001642301/0 від 06.05.2009 року, яким донараховано податкове зобовязання по податку на додану вартість в сумі 922 985 грн., за №0001662301/0 від 06.05.2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання по податку з реклами в розмірі 2 571,51 грн., та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року, яким застосовано до позивача штрафні санкції в сумі 1 468 512 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність та взаємний звязок суд погоджується з правомірністю прийняття податкових повідомлень-рішень за №0001632301/0 від 06.05.2009 року та за №0001642301/0 від 06.05.2009 року з огляду на нижчевикладене.

Згідно вимог п.3 ч.3 ст.2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так як вбачається з вищезгаданого акту від 23.04.2009 року посадовими особами Калуської оДПІ встановлено факти заниження валового доходу та амортизаційних відрахувань і завищення підприємством валових витрат. Тому за наслідками проведеної перевірки податковим органом визначено суму заниженого прибутку, який підлягає оподаткуванню в розмірі 2 356 945 грн.

Суд вважає дані висновки посадових осіб, які проводили перевірку, правомірними та такими, що повністю відповідають встановленим на підставі достовірних доказів фактичним обставинам, які мають значення для вирішення справи, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за № 168/704, згідно якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно положень ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавств та не порушувати публічний порядок, встановлений ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Відповідно до наданих позивачем письмових доказів, дослідженого в судовому засіданні акту перевірки, інших матеріалів справи, встановлено здійснення ПП «Леком-Захід»операцій, які впливають на розмір валового доходу, із ПП «Руно-Вест»та приватним підприємцем ОСОБА_3

Так протягом періоду, що перевірявся, позивачем отримано від ПП «Руно-Вест»грошові кошти в загальній сумі 567 717 грн. Проте для перевірки не представлено документів, які б підтверджували факт реалізації ПП «Леком-Захід»на адресу ПП «Руно-Вест»будь-яких товарно-матеріальних цінностей. Також підприємством для перевірки не представлено жодної угоди на поставку товарно-матеріальних цінностей чи інших відповідних документів, які б визначали чи пояснювали іншу причину перерахування коштів позивачу. Згідно даних бухгалтерського обліку позивача по рахунку 361 станом на 31.12.2008 року заборгованість відсутня, а по рахунку 631 станом на 31.12.2008 року обліковувалася кредиторська заборгованість ПП «Леком-Захід»перед ПП «Руно-Вест»в сумі 674 897,50 грн. внаслідок відображення підприємством у бухгалтерському обліку проведення Дт 361 Кт 631. Однак для перевірки не представлено жодного документу, на підставі якого здійснено зазначене бухгалтерське проведення.

Одночасно в судовому засіданні встановлено, що за період з 16.08.2006 року по 31.10.2008 року позивач реалізував приватному підприємцю ОСОБА_3 товарно-матеріальні цінності (лінолеум) на загальну суму 1 248 740,66 грн. Протягом зазначеного періоду ОСОБА_3 перерахував на розрахунковий рахунок підприємства 1 262 684,93 грн., в результаті чого станом на 31.10.2008 року виникла заборгованість у позивача перед підприємцем в сумі 13 944,27 грн.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 в листопаді 2008 року повернув підприємству товар на загальну суму 1 243 240,66 грн. та перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Леком-Захід»3 000 грн. Однак, згідно даних бухгалтерського обліку в грудні 2008 року позивачем підприємцю товар не поставлявся, оплата від ОСОБА_3 не надходила. Таким чином, виходячи з змісту здійснених операцій, станом на 31.12.2008 року заборгованість позивача перед підприємцем ОСОБА_3 повинна становити 1 260 184,93 грн. Крім того протягом 2006-2008 років ПП «Леком-Захід» отримав від приватного підприємця ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей, послуг на загальну суму 2 238 897,50 грн. В червні 2008 року позивач повернув підприємцю товар на загальну суму 1 532 686,7 грн. В листопаді 2008 року ОСОБА_3 повернув підприємству грошові кошти в сумі 15 000 грн. Протягом 2006, 2008 ПП «Леком-Захід»перерахував на розрахунковий рахунок підприємця ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 502 910 грн.

Вищевказані обставини представник позивача в судовому засіданні не заперечив. Суду пояснив, що дані перерахування були проведені посадовою особою підприємства ОСОБА_3, який одночасно обслуговував і ПП «Руно-Вест».

Таким чином, виходячи із змісту здійснених операцій, станом на 31.12.2008 року заборгованість підприємця перед позивачем повинна була становити 781 699,2 грн.

Однак згідно даних бухгалтерського обліку ПП «Леком-Захід»по рахунку 361 станом на 31.12.2008 року заборгованість відсутня, а по рахунку 631 станом на цю ж дату обліковується кредиторська заборгованість позивача перед підприємцем ОСОБА_3 в сумі 478 485,73 грн. внаслідок відображення у бухгалтерському обліку проведення на суму 1 260 184,93 грн., однак жодного документу на підставі якого здійснено дане проведення не надано.

ПП «Леком-Захід»не представлено жодної угоди, укладеної із підприємцем ОСОБА_3 на поставку йому товарно-матеріальних цінностей, в тому числі і угод, в яких було б передбачено періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Також судом встановлено, що протягом періоду, який перевірявся, позивач отримав від ТОВ НВП «Стелс»оплату в загальній сумі 4 836 грн. Однак жодних документів, які б підтверджували факт реалізації ПП «Леком-Захід»товариству будь-яких товарно-матеріальних цінностей не представлено.

Відповідно до п.4.1 ст.4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. При цьому п.4.1.6 даного Закону визначено можливість одержання платником оподатковуваного доходу не тільки від власної діяльності, але і з інших джерел.

Згідно п.5.9 ст.5 вищевказаного Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Однак судом встановлено, що в порушення вищевикладеного платником податку невірно визначалась балансова вартість запасів за 2006-2008, внаслідок чого занижено валові доходи.

Так відповідно до Інструкції про застосування плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань, і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року за №291, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 21.12.2009 року за №893/4186 за дебетом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»відображається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, наданих послуг, за кредитом сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, у касу та інші види розрахунків. Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником за кожним предявленим до сплати рахунком. Згідно з Інструкцією про застосування плану рахунків, рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»за дебетом не кореспондує з кредитом рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками».

За кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» відображається заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом - її погашення, списання тощо. Згідно з Інструкцією про застосування плану рахунків, рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»за кредитом не кореспондує з дебетом рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками».

Згідно глави 9 Постанови Правління НБУ від 21.01.2004 року за №22, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за №377/8976 до розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобовязання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні документи, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємних зобовязань, виписує розрахунковий документ або оформляє вексель.

Таким чином, залік взаємної заборгованості, за якими взаємні зобовязання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, проводяться на підставі договору та акту звіряння розрахунків. При цьому в договорах між контрагентами повинно бути передбачено періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акту.

Проте в порушення вимог чинного законодавства ПП «Леком-Захід»жодних угод, укладених з ПП «Руно-Вест», підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ НВП «Стелс» на поставку товарно-матеріальних цінностей, в тому числі і угод, в яких було б передбачено періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідних актів, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки не представлено.

Таким чином, судом встановлено, що ПП «Леком-Захід»бухгалтерські проведення на суму 567 717 грн. по взаєморозрахунках із ПП «Руно-Вест»та на суму 1 260 184,93 грн. по взаєморозрахунках із підприємцем ОСОБА_3 здійснено в порушення вимог вищевказаної Інструкції та Постанови Правління НБУ і невідповідно до сутності операції здійснення ПП «Руно-Вест»оплати за товар, який позивачем не поставлений.

Враховуючи наведене, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, достатніх для висновків у справі, суд приходить до переконання, що підприємством безпідставно завищені валові витрати шляхом безпідставного включення до їх складу коштів, перерахованих контрагентам не за призначеннями щодо оплати товарів чи послуг.

При цьому суд не приймає до уваги пояснення представника позивача на те, що дані перерахування здійснювались помилково, оскільки дані посилання не узгоджуються з вимогами Інструкції про застосування плану рахунків, так як кошти проводились по рахунках, які кореспондуються між собою виключно при погашенні заборгованості за одержаний товар (Дт 631 Кт361).

Одночасно в судовому засіданні встановлено, що за період, який підлягав перевірці, позивачу, приватним підприємцем ОСОБА_3 надано послуги по веденню бухгалтерського обліку та звітності в загальній сумі 595 000 грн. згідно відповідних накладних. Однак жодних інших документів, які б засвідчували факт надання вищезазначених послуг при проведенні перевірки підприємством не представлено.

Зазначений у даних накладних обсяг інформації про отримані підприємством послуги з ведення бухгалтерського обліку та звітності, без складання актів приймання наданих послуг, без зазначення конкретного виду та обсягу наданих послуг, на переконання суду не може обґрунтовувати такий значний розмір витрат та доводити зв'язок цих послуг з господарською діяльністю платника.

Крім того ПП «Леком-Захід»віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 105 910 грн., за операціями, що проведені з контрагентами: ПП «Зовнішня реклама», підприємцем ОСОБА_4, ПП «ІФ-Шериф», ПП «Сокіл», підприємець ОСОБА_5 однак віднесені витрати документально не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами і відповідно до чинного законодавства не могли бути взяті до уваги позивачем при визначені валових витрат.

Тому, виходячи з встановлених у судовому засіданні обставин, суд вважає виключення податковим органом вищезгаданих коштів з валових витрат правомірним виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, поняття валових витрат виробництва та обігу повинен тлумачитись у системному звязку з п.1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, що здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в п.5.3 ст.5 Закону.

Тому відсутність безпосереднього звязку витрат за надані приватним підприємцем ОСОБА_3 послуги по веденню бухгалтерського обліку та звітності в загальній сумі 595 000 грн. з господарською діяльністю позивача вказує на незаконність включення відповідних сум до складу валових витрат.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того п.п.11.2.1. п.11.2 ст.11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В порушення зазначеного, перевіркою встановлено, що ПП «Леком-Захід»до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток включена вартість товарів (робіт, послуг) за операціями з ПП «Зовнішня реклама», ПП «ІФ-Шериф», ПП «Сокіл», підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які документально не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Одночасно судом встановлено, що за період з 16.08.2006 року по 31.12.2008 року ПП «Леком-Захід»амортизація взагалі не нараховувалась. Тому з врахуванням вимог п.п.8.6.1. п.8.1 ст.8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»податковим органом правомірно визначено розмір амортизаційних відрахувань та відповідно збільшені валові витрати, що для платника податків не породжує настання правового наслідку.

З урахуванням вищевикладеного, за наслідками проведеної перевірки податковим органом визначено суму заниженого прибутку, який підлягає оподаткуванню в розмірі 2 356 945 грн.

Відповідно до пп.17.1.3. п.7.1 ст.7 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що органами оДПІ правомірно донараховано податок на прибуток приватних підприємств та застосовано штрафні санкції, тому в задоволенні позовної вимоги щодо визнання незаконним податкового повідомлення-рішення за №0001632301/0 від 06.05.2009 року слід відмовити.

Крім того перевіркою встановлено, що ПП «Леком-Захід»за період з 16.08.2006 року по 31.12.2008 року занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 400 748 грн.

Зокрема, як вже було вищезазначено, позивачем бухгалтерські проведення по взаєморозрахунках із ПП «Руно-Вест»та підприємцем ОСОБА_3 здійснено з значними порушеннями чинного законодавства і останні не відповідають сутності операцій здійснення контрагентами оплати на розрахунковий рахунок позивача за товар, який не поставлений.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п.3.1 ст.3 ЗУ «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п.4.1. ст.4 вищевказаного Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи вищевказане суд дійшов до висновку, що позивачем в порушення даної норми не включено до складу податкового зобовязання суму податку на додану вартість в загальній сумі 312 712 грн. внаслідок чого ПП «Леком-Захід»занижено суму податкового зобовязання у відповідних податкових періодах на суму 316 619 грн. та завищено суму зобовязання 3 907 грн.

За таких обставин на переконання суду в результаті допущених порушень ЗУ «Про податок на додану вартість» ПП «Леком-Захід»за період, який підлягав перевірці, занижено податкове зобовязання з податку в загальній сумі 400 748 грн.

Крім того на підставі реєстру отриманих та представлених податкових накладних проведеною перевіркою правомірно встановлено завищення податкового кредиту позивачем на загальну суму 215 052 грн.

Так в судовому засіданні встановлено, що податкові зобовязання позивача з податку на додану вартість оДПІ правомірно визначені на підставі відсутності документального підтвердження придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів та відповідними висновками суду.

Одночасно судом встановлено, що в податковому обліку підприємством відображено коригування податкового кредиту за жовтень 2008 року. Однак, оскільки на суму коригування в розмірі 27 034 грн. позивачем ні при проведенні перевірки,

ні в ході судового розгляду не представлено документів, згідно яких зроблено відповідне коригування, останнє на переконання суду здійснено протиправно.

Відповідно до п.1.7. ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.5, п.7.4. ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Так чинним законодавством визначені виключні умови включення сум, одержаних внаслідок здійснення підприємницької діяльності до складу податкового кредиту, а також визначені всі необхідні документи, отже будь-які відхилення від норм законодавства слід вважати порушенням норм податкового законодавства.

Відповідно до пп.17.1.3. п.7.1 ст.7 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За таких обставин за висновком суду відповідачем правомірно донараховано податку на додану вартість в сумі 922 985 грн., в тому числі 612 825 грн. основного боргу та 310 160 грн. штрафних (фінансових) санкцій ПП «Леком-Захід».

При цьому суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що вищевказані перерахування коштів проводились не з вини підприємства, а внаслідок зловживання довірою ОСОБА_3, оскільки згідно вимог чинного законодавства ПП «Леком-Захід»»здійснює свої правовідносини, реалізує передбачені чинним законодавством права та несе відповідні обовязки не інакше, як через відповідних посадових осіб. Представники сторін визнали той факт, що в період, за який проводились податкові перевірки, ОСОБА_3Р був посадовою особою безпосередньо відповідальною за ведення як бухгалтерського, так і податкового обліку підприємства.

Проте за наслідками судового розгляду суд не може погодитись з правомірністю прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення за №0001662301/0 від 06.05.2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання позивача по податку з реклами.

Так в судовому засіданні встановлено, що протягом періоду перевірки позивачем було надано послуги з розміщення реклами на площинах субєктам господарювання: ПП ОСОБА_6, ВАТ «Сведбанк», ТОВ «Валест», ОСОБА_7, ТОВ «Карпатська кераміка»та ТОВ «ТВК Перша приватна броварня»в загальному розмірі 38 301,66 грн.

Судом встановлено, що відповідне рішення податковий орган прийняв на підставі Положення про місцеві податки і збори, затвердженого рішенням Калуської міської ради від 25.12.2003 року за №347.

Відповідно до ч.5 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Згідно з ст.22 ЗУ «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»закони України, постанови Верховної ОСОБА_2 України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування виключно відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Тому суд не приймає посилання представника відповідача на те, що рішення Калуської міської ради від 25.12.2003 року за №347 було розміщено на офіційному сайті Калуської міської ради.

Протокольними ухвалами суду від 12.07.2010 року та 10.09.2010 року у відповідача було витребувано докази на підтвердження факту та дати набрання чинності Положенням про місцеві податки і збори, затвердженого рішенням Калуської міської ради від 25.12.2003 року за №347. Однак Калуською оДПІ жодного доказу з даного приводу суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 6 даної статті визначено, що якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вищевикладеного, оскільки відповідач не надав доказів для підтвердження факту набрання Положенням про місцеві податки і збори законної сили, та не виконав свого процесуального обовязку щодо доведення правомірності дій суд приходить до висновку, що Калуською оДПІ не доказано правомірності свого рішення, тому вимога позивача визнати недійсним податкове повідомлення-рішення за №0001662301/0 від 06.05.2009 року, є підставною.

Також перевіркою встановлено, що позивачем в перевіряємому періоді здійснено продаж продукції не власного виробництва покупцям за готівку в касі підприємства без використання належним чином зареєстрованого в ДПІ реєстратора розрахункових операцій чим фактично порушив вимоги п.1 ч.1 ст.3 ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Суд погоджується з викладеним у акті перевірки висновком про порушення позивачем вимог вищевказаної норми, однак на підставі встановлених обставин справи, які підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року прийняте на підставі даного висновку є неправомірним .

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.12 ст.9 вищевказаного Закону реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Як вбачається з матеріалів справи місцем отримання товару при реалізації товарів ТзОВ «Калуш-транс»в грудні 2007 року, лютому та березні 2008 року є орендоване ПП «Леком-Захід»складське приміщення на іншій адміністративній території в с. Копанки Калуського району, а місцем проведення розрахунків є офіс в м. Калуші. Крім того також не збігається і дата оплати та дата отримання покупцем товарів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки момент і місце поставки товарів та проведеного розрахунку за нього не збігаються, то суд приходить до висновку, що ПП «Леком-Захід»не зобовязане було при отриманні готівки використовувати реєстратори розрахункових операцій.

Також суд враховує, що оскільки порушення вимог чинного законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій допущені позивачем в лютому та березні 2008 року оскаржуване рішення прийнято з пропущенням строку для застосування санкції, так як згідно ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

На підставі наведеного, вимога позивача визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року, є підставною.

На відміну від норм матеріального права, процесуальне законодавство застосовується судом в редакції чинній на момент вчинення відповідної дії.

Тому при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду слід застосовувати ст.99 КАС України в редакції від 16.03.2010 року, яка діяла на момент звернення ПП «Леком Захід»до суду.

За таких обставин суд не приймає до уваги посилання оДПІ на пропущення позивачем встановленого ст.99 КАС України строку звернення до суду, оскільки відповідно до ч.3 ст.99 КАС України в редакції, яка діяла до 01.08.2010 року для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.п.5.2.5. п.5.2 ст.5 ЗУ Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. Статтею 15 вказаного Закону визначено строк давності, що становить 1095 днів.

Частиною 1 ст.71 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. На переконання суду даний процесуальний обовязок поширюється і на доведення факту пропуску строку звернення до суду.

Згідно пояснень представників позивача, які в судовому засіданні представник відповідача не заперечував, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій було оскаржено, однак скарга ПП «Леком-Захід»відповідачем протиправно залишено без розгляду. Тому з урахуванням приписів попередньої редакції ч.4 ст.99 КАС України строк звернення до суду в спірних правовідносинах обчислюється з дня отримання позивачем рішення про залишення скарги без розгляду.

Згідно наведеного суд приходить до висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, тому позов слід задовольнити в частині визнання недійсними податкового повідомлення-рішення за №0001662301/0 від 06.05.2009 року і рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року.

Відповідно ч.3 ст. 94 КАСУ якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, пропорційно до задоволених вимог визначено розмір державного мита у сумі 1,70 грн., який підлягає відшкодуванню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі ч.2 ст.19 Конституції України, ст.250 Господарського кодексу України, ч.5 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.1 ст.9 ЗУ «Про систему оподаткування», п.п.б п.п.4.4.2 ст.4, п.п.5.2.5 ст.5, ст.17 ЗУ Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, ст.ст. 4, 5, 8, 11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 3, 4, 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», керуючись ст.ст.11, 71, 86, ч.3 ст.94, ч.3 ст.99, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення за №0001662301/0 від 06.05.2009 року і рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за №0001672301 від 06.05.2009 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Леком-Захід» 1,70 грн. державного мита.

Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги, якщо таку заяву чи скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяГундяк В.Д.

Постанова складена в повному обсязі 01.11.2010 року.