Ухвала суду № 53015828, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ К/800/33686/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року

по справі № 804/5436/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МД ІСТЕЙТ»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МД ІСТЕЙТ» звернулось до суду з позовною заявою до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000472206 від 24.01.2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з отримання страхових послуг від ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки виявлені порушення пп.5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 2034288,00 грн. у періоді з 4 кварталу 2010 року по 2 квартал 2012 року.

Підставами для висновків про порушення позивачем зазначених вище норм слугували ті обставини, що у період співробітництва позивача з ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» страхові випадки не виникали; позивачем не були надані пояснення щодо доцільності проведення страхування майна (металопродукції), що розташоване за адресою: місто Запоріжжя, вул. Софіївська, 240а на майданчику відкритого складу; настання страхових ризиків, визначених договором страхування, що є страховими випадками, практично неможливе; відсутній зв'язок між проведеним страхуванням майна позивача з його господарською діяльністю.

На підставі висновків перевірки податковим органом 24.01.2014 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000472206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1989050,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 1766619,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 222431,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.16 вказаного Закону страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені строки та виконати інші умови договору.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пп.140.1.6 п.140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати зі страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Тобто, при визначенні об'єкта оподаткування можуть враховуватися витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, за умови, що вони пов'язані із провадженням господарської діяльності, та визначені в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Судами встановлено, що між позивачем (Страхувальником) та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» були укладені: генеральний договір добровільного страхування фінансових ризиків № ПФ 1001/17-317 від 01.10.2007 року та генеральний договір добровільного страхування майна №0802/03-320 від 02.08.2010 року.

Додатковими угодами №1-13, продовжувалися строки дії вказаних договорів страхування.

Як вбачається з укладених позивачем договорів страхування, предметом страхування визначено майнові інтереси Страхувальника (позивача), що не суперечать закону і пов'язані з фінансовим ризиком в його підприємницькій (господарській) діяльності.

Факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів страхування, копіями актів виконаних робіт про надання страхових послуг, копіями платіжних доручень та ін.

Судами встановлено, що первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», та дають можливість встановити обсяг наданих послуг та їх вартість.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем з ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту, зокрема, того, що договори, укладені від імені позивача, були визнані в судовому порядку недійсними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо відсутності у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на прибуток оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки встановлено реальність господарських відносин позивача з ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» за спірні періоди, яка підтверджуються необхідною первинною документацією, оформленою у відповідності до вимог чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року по справі № 804/5436/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписБухтіярова І.О. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 23.10.2015 р.