Рішення № 5298589, 04.08.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

04 серпня 2009 р. Справа 7/143-09

за позовом: Приватного підприємства "Баядера", м. Горлівка, Донецька область.

до: Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Вінниця.

про стягнення 14249,41 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

позивача : Рум'янцев О.В. - довіреність б/н від 31.07.2009 року.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з СПД ОСОБА_1 на користь ПП "Баядера" 14249,41 грн., у тому рахунку 10174,75 грн. основного боргу, 727,29 грн. пені, 303,04 грн. 10% річних та 3044,33 грн. штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 04.12.2008 року в частині розрахунків за отриманий товар.

За даним позовом ухвалою від 12.06.2009 року порушено провадження у справі № 7/143-09 та призначено до розгляду на 08.07.2009 року.

Відповідач в судове засідання 08.07.2009 року не з'явився та не виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі.

В судовому засіданні представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивоване необхідністю брати участь в проведенні слідчих дій.

Враховуючи неявку відповідача, ненадання сторонами витребуваних доказів, а також клопотання сторін про відкладення розгляду справи справу було відкладено до 04.08.2009 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимог ухвал суду від 12.06.2009 року та від 08.07.2009 року щодо надання доказів.

При повторній неявці відповідача суд зазначає, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_2 місцем проживання відповідача значиться: АДРЕСА_1 і саме за цією адресою направлялись відповідачу процесуальні документи у справі.

Крім того слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 12.06.2009 року про порушення провадження у справі та ухвали від 08.07.2009 року про відкладення розгляду справи які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Також суд зазначає, що крім надіслання ухвал відповідачу за юридичною адресою, останні надсилались також і за адресою по якій здійснювались поставки товару і яка відображена в договорі від 04.12.2008 року та видаткових накладних (вул.Лебединського, 9, м.Вінниця, м-н "Продукти"). Однак на адресу суду повернулись конверти з ухвалами з відмітками відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не існує".

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, згідно якої позивач відмовляється від стягнення 303,04 грн. 10 % річних, 3044,33 грн. штрафу та 727,29 грн. пені. Одночасно позивач підтверджує свої позовні вимоги в частині стягнення 10174,75 грн. основного боргу та просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні нарахування що в сумі складають 791,10 грн..

Розглянувши дану заяву суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач до прийняття рішення у справі має право, крім іншого, відмовитись від позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

04.12.2008 року між ПП "Баядера" (Постачальник) та СПД ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки б/н.

Згідно п.1.1 даного договору Постачальник зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити алкогольну продукцію товари народного споживання на умовах визначених в цьому договорі.

Найменування, асортимент та кількість Товару визначаються у видаткових накладних, які складаються Сторонами при прийманні-передачі партії Товару (п. 1.2.).

Розрахунки за Товари здійснюється за кожною поставленою партією Товару шляхом оплати Покупцем вартості партії товару (п. 4.1.).

За твердженням позивача на підставі зазначеного договору він поставив відповідачу алкогольні напої згідно видаткових накладних № 230038 від 06.12.2008 року, № 231037 від 13.12.2008 року, № 232520 від 23.12.2008 року та № 233268 від 26.12.2008 року на загальну суму 10347,75 грн., з яких вбачається, що товар було отримано особисто відповідачем, про що свідчать підписи на накладних та прізвище одержувача Товару.

Твердження позивача про поставку продукції відповідачу саме на підставі вказаного вище договору суд оцінює критично з огляду на те, що останнім не надано на підтвердження такому переконливих та достовірних доказів. При цьому суд враховує, що у видаткових накладних немає жодного посилання на вказаний вище договір поставки від 04.12.2008 року б/н.

В свою чергу відповідач лише частково розрахувався за отриманий товар на суму 200 грн.. В підтвердження проведених відповідачем розрахунків суду надано квитанції від 08.01.2009 року та 15.01.2009 року.

В зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунків позивачем було заявлено претензію з вимогою погасити борг (від 16.02.2009 року № 22). Факт надіслання претензії підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень прийнятих до відправки відділенням поштового зв'язку.

Оскільки відповідач не розрахувався за отриманий товар позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обовязку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того позивачем 16.02.2009 року було направлено на адресу відповідача претензію про сплату боргу. Як вказує позивач, відповіді на претензію відповідачем не було надано.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені, штрафу та 10 % річних суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені, штрафу та 10 % річних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені, штрафу та 10 % річних суд враховує те, що вона підписана представником позивача ОСОБА_2, який представляє інтереси позивача на підставі довіреності від 31.07.2009 року б/н. Як вбачається із даної довіреності представнику за нею надано право повної та часткової відмови від позову.

Одночасно судом розглянуто вимоги позивача про стягнення відповідача 3% річних та інфляційних втрат в сумі 791,10 грн. згідно заяви про зміну позовних вимог від 04.08.2009 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

При цьому перевіркою правильності нарахування 3 % річних та інфляційних втрат із врахуванням визначених позивачем періодів прострочення та розмірів боргу судом не виявлено помилок.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 12.06.2009 року та 08.07.2009 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення пені, штрафу та 10 % річних.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 142,50 грн. державного мита, що підтверджується платіжними дорученнями від 05.05.2009 року № 2097 та від 03.06.2009 року № 2173. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 14249,41 грн. (10147,75 грн. - основний борг, 3044,33 грн. - штраф, 727,29 грн. - пеня, 303,04 грн. - 10 % річних).

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 142,49 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням позивача 04.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.2 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_2 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Баядера", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецька область. - (інформація про реквізити - р/р - 26001050188791 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО-315018, ідентифікаційний код - 13491057) - 10147 грн. 75 коп. боргу, 700 грн. 19 коп. - інфляційних нарахувань, 90 грн. 91 коп. - 3 % річних, 109 грн. 39 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 239 грн. 90 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження в частині стягнення 303,04 грн. 10% річних, 3044,33 грн. штрафу та 727,29 грн. пені відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп. Приватному підприємству "Баядера", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецька область. - (інформація про реквізити - р/р - 26001050188791 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО-315018, ідентифікаційний код - 13491057) сплаченого за платіжним дорученням від 03.06.2009 року № 2173 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/143-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 серпня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця.

3 - відповідачу - АДРЕСА_2