Ухвала суду № 52925405, 21.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 р. Справа № 876/4221/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Костіва М.В.

суддів: Бруновської Н.В., Каралюса В.М.,

розглянувши в порядку письмового у засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 року в справі №809/309/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Зелене господарство» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Зелене господарство» звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Свій позов мотивувало тим, що відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення, яким Приватному акціонерному товариству «Зелене господарство» нараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ, що, на думку позивача, є неправомірно, оскільки позивачем частково було здійснено самостійно сплату узгоджених зобов'язань з податку на додану вартість, а, відтак, вищевказане податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 року позов задоволено частково. Визнано недійним податкове повідомлення - рішення за №0000371501 від 14.01.2014 року в частині застосування штрафу в розмірі 6 300 (шість тисяч триста) грн., обмеживши його розмір 18 208 (вісімнадцятьма тисячами двохсот вісьмома) грн. 69 коп. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач ДПІ в м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, яке, покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог, просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведено камеральну перевірку податкової звітності ПрАТ «Зелене господарство» щодо своєчасності сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ за листопад, грудень 2009 року та лютий - червень 2010 року. За результатами перевірки складено акт № 4997/15-01/05479378 від 19.12.2013 року, яким встановлено, що позивачем порушено визначені п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI (далі ПК України) терміни сплати самостійно задекларованого грошового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року та лютий - червень 2010 року в загальному розмірі 122 543,45 грн. На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» за № НОМЕР_1 від 14.01.2014 року, згідно з яким позивачу нараховані штрафні санкції в розмірі 24 508, 69 грн.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем частково було виконані зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року та лютий - червень 2010 в загальному розмірі 39 000 грн., зокрема: за листопад 2009 року сплачено - 15 000 грн., за грудень 2009 року - 5 000 грн., за лютий 2010 року - 1 000 грн., за березень 2010 року - 2 000 грн., за квітень 2010 року - 6 000 грн., за травень 2010 року - 10 000 грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно з вищезазначеними платіжними дорученнями позивачем пропущено строк сплати ПДВ, зокрема: за листопад 2009 року згідно з платіжним дорученням за № 448 від 31.12.2009 року сплачено 11 000 грн.; за лютий 2010 року згідно з платіжним дорученням за № 106 від 31.03.2010 року сплачено 1 000 грн.; за квітень 2010 року згідно з платіжним дорученням за № 247 від 03.06.2010 року сплачено 3 000 грн. Загальна сума становить 15 000 грн.

На момент виникнення добровільної сплати позивачем зобов'язання з ПДВ, спеціальним законом з питань оподаткування, який установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року ( далі-Закон №2181), який відповідно до п.2 рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року по справі №1-7/99 застосовується до даної події.

Згідно з п.4.1.1. п.4.1 ст.4 Закону № 2181платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 377/89/76 (надалі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

З врахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику.

В той же час, як встановлено судом першої інстанції, в платіжних дорученнях в рядках «призначення платежу» позивачем чітко визначалось призначення платежу, проте відповідачем суми сплаченого позивачем податку на додану вартість зараховувалися самостійно всупереч вказаних позивачем призначень платежу, а, відтак, на думку суду, відповідач діяв у порядку, який не був передбачений чинним на час їх вчинення податковим законодавством.

У відповідності до приписів п.п.16.5.2. п.п.16.5 ст.16 Закону № 2181 днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Згідно з п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Дана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення податкових зобов'язань відповідно п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Посилання апелянта на п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», як підставу для відмови в задоволенні позову не заслуговує на увагу, оскільки дана норма не може поширюватись на спірні правовідносини як така, що регулює питання погашення податкового боргу, а не сплати поточних податкових зобов'язань. Відповідно до п 1. 3 ст. 1 вищезазначеного закону встановлено, що податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Згідно з дослідженими платіжними дорученнями судом встановлено, що позивач сплачував податкові зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані періоди.

Відповідно до п.49.1, 49.2 ст.49 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. При цьому, платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Згідно з п.54.1. ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до вимог п.57.1. ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом, для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 87.9 ст.87 ПК України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Статтею 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач нарахував позивачу штрафні санкції у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу з податку на додану вартість за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за листопад, грудень 2009 року та лютий - червень 2010 року без врахування факту часткової сплати податкового боргу за вказані податкові періоди в сумі 39 000 грн.

Оскільки стаття 126 Податкового кодексу України диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання та погашеної суми податкового боргу, суд дійшов висновку, що штраф за затримку сплати податкового зобов'язання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу.

Положеннями ст. 126 Податкового кодексу України передбачено, що при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання застосовується штраф у розмірі 10 відсотків від погашеної суми податкового боргу.

Тому сума штрафних санкцій за пропущені позивачем строки сплати ПДВ за листопад 2009 року, лютий 2010 року та квітень 2010 складає 1 500 грн. (15 000 х 0.1 = 1 500 грн.).

Підсумовуючи вищенаведене, суд першої інстанції вірно встановив загальну суму штрафних санкцій за весь оскаржуваний податковий період, яка становить 18 208, 69 грн. (16 708, 69 грн. + 1 500 грн. = 18 208, 69 грн. )

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2014 року в справі 807/309/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяКостів М.В.

СуддіБруновська Н.В.

ОСОБА_1