Рішення № 52916819, 20.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7604/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Дрішлюка А.І., Мартинової К.П.,

при секретарі - Решетник М.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення з неї 320 000 грн., 3 % річних в розмірі 92396,70 грн. та втрат від інфляції в розмірі 322 880 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що в грудні 2003 року ОСОБА_3 був підписаний договір купівлі-продажу належного їй на підставі договору дарування житлового будинку №59, з надвірними спорудами, по вул. Тімірязєва, розташованого на земельній ділянці, площею 600 кв. м., у м. Одесі, згідно з яким ОСОБА_2 купив у неї зазначене нерухоме майно за 320000 грн. Договір не був посвідчений нотаріально, він звертався до суду про визнання його дійсним і 30.12.2003 року Малиновським районним судом м.Одеси договір було визнано дійсним, за ним визнане право власності на будинок. В подальшому суд першої інстанції 06.03.2006 року скасував це рішення за нововиявленими обставинами, а при новому розгляду позову було залишено без розгляду. В подальшому він ще звертався до третейського суду із аналогічним позовом та до суду загальної юрисдикції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.04.2013, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.07.2013, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення грошової суми, стягнення суми індексу інфляції та суми неустойки.

Оскільки і досі не вирішено питання щодо повернення грошових коштів, отриманих ОСОБА_3 внаслідок підписання договору купівлі-продажу 15.12.2003 року, то він змушений повторно звернутись до суду за захистом своїх цивільних прав, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову за безпідставністю, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між сторонами мали договірний характер, тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Такий висновок суду не відповідає обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

15.12.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у письмовій формі укладено договір купівлі-продажу житлового будинку №59 по вул. Тімірязєва у м. Одесі, який розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м., за продажу будинку ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 320000 грн. під розписку.

Відповідно до п. 8 цього договору, відповідач зобовязалась у строк до 18.12.2003 року нотаріально оформити договір купівлі-продажу, однак нотаріально договір посвідчений не був.

30.12.2003 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси визнано дійсним договір купівлі-продажу зазначеного будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 15.12.2003 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на будинок №59 по вул.Тімірязєва в м.Одесі.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06.06.2006 року рішення суду про визнання угоди дійсною, визнання права власності скасоване за заявою ОСОБА_4 за нововиявленими обставинами.

При новому розгляді позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, визнання права власності на будинок за ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси 13.04.2007 року залишено без розгляду.

В 2006 році ОСОБА_2 звернувся до третейського суду із аналогічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі продажу дійсним, визнання права власності на будинок, та рішенням постійно діючого третейського суду асоціації «Міар-ТС» визнаний дійсним договір купівлі продажу будинку №59 по вул.Тімірязєва в м.Одесі, за ОСОБА_2 визнане право власності на будинок.

18.07.2006 року на підставі рішення третейського суду КП «ОМБТІ і РОН» зареєструвало за ОСОБА_2 право власності на будинок.

02.06.2010 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду визнано незаконними дії КП «ОМБТІ та РОН» та державного реєстратора щодо реєстрації без виконавчого листа за ОСОБА_2 права власності на домоволодіння №59 по вул. Тімірязєва у м. Одесі, на підставі рішення постійно діючого третейського суду «МІАР ТС» від 09.06.2006 року в цивільній справі за №ТС-12-А/200. КП «ОМБТІ та РОН» зобовязано скасувати запис про реєстрацію.

В 2013 році ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_3 про застосування реституції, однак рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.07.2013 року, у задоволені позову відмовлено.

Відповідно ч.1ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п.1, ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Факт отримання ОСОБА_3 320000 гривень за продаж будинку підтверджений договором та розпискою від 15.12.2003 року (а.с.5,6), а доводи про те, що такі кошти були нею повернуті шляхом виплати процентів доказами не підтверджено. При цьому в тексті договору зазначено, що він не є договором позики чи застави, не є фіктивним, укладений без впливу насильства, погрози, обману чи збігу тяжких обставин (а.с.5), договір підписано ОСОБА_3, факт його підписання нею не заперечується.

За не доведенням зворотного на час вирішення справи встановленим слід вважати факт підписання договору купівлі продажу та отримання ОСОБА_3 коштів у зазначеній сумі.

Оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, але відповідна форма не була дотримана, то такий правочин слід вважати нікчемним, а правила ч.3 ст.1212 ЦК надають право ОСОБА_2 на повернення переданих ОСОБА_3 коштів.

Проте позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з огляду на пропуск строку позовної давності.

Правовідносини з приводу майна виникли між сторонами 15.12.2003 року, відповідно до п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК 2003 року правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.

Відповідно до ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При розгляді справи відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності (а.с.94).

З матеріалів справи видно, що вже з грудня 2003 року ОСОБА_2 вважав своє право порушеним, оскільки звернувся із позовом до Малиновського районного суду м.Одеси про визнання угоди дійсною, визнання права власності, що підтверджується текстом рішення (а.с.8).

До скасування 06.03.2006 року за нововиявленими обставинами рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 30.12.2003 року, він міг вважати своє право відновленим, проте з часу залишення 13.04.2007 року Малиновським районним судом м.Одеси його позову без розгляду не міг не розуміти відповідні наслідки, а саме не набуття права власності на будинок і неповернення коштів.

Хоча логічним є вирішення справи в суді, в якому вже є позов, ОСОБА_2 погодився із залишенням позову без розгляду (а.с.64), та звернувся до третейського суду із тотожним позовом.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду було визнано неправомірними дії КП «ОМБТІ і РОН» щодо реєстрації за ним права власності на підставі рішення третейського суду, відтак з 02.06.2010 року, часу набрання постановою законної сили, ОСОБА_2 не міг не розуміти, що при очевидній нікчемності договору він може вимагати лише кошти.

Підтвердженням цієї обставини є те, що незважаючи на наявність рішення третейського суду про визнання за ним прав, вже в березні 2012 року він звернувся із позовом до ОСОБА_3 про застосування наслідків нікчемного правочину, тим самим підтвердив розуміння неможливості реалізації рішення третейського суду та нікчемність укладеної угоди.

Зважаючи на викладене, часом відліку строку позовної давності слід вважати 02.06.2010 року, із цим позовом ОСОБА_2В звернувся 30.08.2013 року (а.с.1), тобто із пропуском строку позовної давності.

Факт пропуску строку позовної давності визнаний ним у заяві про його поновлення, а поважність причин обґрунтована не вирішенням судом остаточно спірних правовідносин (а.с.130-133).

Проте очевидним є те, що з часу визнання незаконною реєстрації права власності на будинок, ОСОБА_2 міг усвідомити про виникнення права на отримання коштів, а обрання ним в березні 2012 року невірно обраного способу захисту прав у вигляді застосування реституції, на перебіг строку позовної давності не впливає, тому поважні причини для поновлення строку відсутні.

Зважаючи на викладене, у задоволенні позову про стягнення коштів слід відмовити в звязку із пропуском строку позовної давності.

Незважаючи на відмову у задоволенні позову судом першої інстанції, рішення суду не відповідає вимогам ст.213 ЦПК, судом неправильно застосовані норми матеріального права, фактично відмовлено з інших підстав, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.304,п.2ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: