Рішення № 52916822, 28.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7423/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Абалдової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОСОБА_4 банк Аваль», ОСОБА_5, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договору недійсним, витребування майна, визнання прав власності, зобовязання вчинити певні дії, за апеляційними скаргами ПАТ «ОСОБА_4 банк Аваль», ОСОБА_5 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, який уточнила та просила визнати недійсним, укладений 01 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_3 іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1442, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку нерухоме майно однокімнатну квартиру № 6, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Катерининська, 4а, загальною площею 39,4 квадратних метрів; витребувати з володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 однокімнатну квартиру № 6, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Катерининська, 4а, загальною площею 39,4 квадратних метрів; визнати за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру № 6, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Катерининська, 4а, загальною площею 39,4 квадратних метрів; зобовязати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру № 6 в будинку № 4а по площі Катерининській в м. Одесі, загальною площею 39,4 кв.м., житловою 18,7 кв.м.

Зазначила, що 01 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» було укладено кредитний договір № 014/0043/82/61804, відповідно до якого банк надавав ОСОБА_3 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 01 серпня 2006 року між позивачем та банком був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1442, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку нерухоме майно однокімнатну квартиру № 6, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Катерининська, 4а, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Іпотекодержателем за вказаним іпотечним договором є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», як правонаступник Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль».

Відповідно до п.8.5 вказаного іпотечного договору, зокрема, відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором. Відступлення права іпотекодержателем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Іпотекодержатель зобовязаний письмово у пятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором.

Проте, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, отриманої на запит ОСОБА_3 у Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, станом на 10.09.2014 року іпотекодержателем за вказаним іпотечним договором вказувався ОСОБА_7 на підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, серія та номер: 3385, виданий 29.04.2014 року, видавник: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Про вказане відступлення права вимоги позивач будь-яким чином не повідомлялась, що порушує умови іпотечного договору.

При цьому, позивачеві стало відомо, що 11 вересня 2014 року право власності на належну ОСОБА_3 квартиру, яка є предметом іпотечного договору, було набуто ОСОБА_8 на підставі договору купівлі продажу квартири, що укладається на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі, серія та номер: 1436, виданий 11.09.2014 року, видавник ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

17 вересня 2014 року право власності на належну ОСОБА_3 квартиру № 6, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Катерининська, 4а, було набуто ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу квартири, серія та номер: 5743, виданий 17.09.2014 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_10

Позивач вказує, що про переоформлення права власності на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання нею кредитного договору, її банком при укладенні іпотечного договору будь-яким чином проінформовано не було, що є грубим порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання споживачеві вичерпної інформації про надавану послугу.

Крім того, позивач вважає, що сама наявність п. 8.5. іпотечного договору потягнула наслідки які в рази зменшили її гарантії, як іпотекодавця, в іпотечному договорі та фактично зумовили зміну (втрату чинності) інших положень договору, що є підставою визнання іпотечного договору недійсним в цілому на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач зазначила, що перехід права власності на належну їй квартиру до ОСОБА_5 відбувся незаконно і є всі підстави для витребування у останньої спірного майна. Рішення суду про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 позов ОСОБА_3 було задоволено.

Визнано недійсним, укладений 01.08.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_3, іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1442, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Витребувано з володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Зобов'язано Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 кв.м., житловою - 18,7 кв.м.

Вказане рішення суду оскаржують в апеляційному порядку ПАТ «ОСОБА_4 банк Аваль» в особі представника ОСОБА_11, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_12

В скаргах з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповним зясуванням судом першої інстанції обставин справи ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що у звязку з відступленням права вимоги за кредитним договором № 014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року та похідним до нього договором іпотеки від 01.08.2006 року, зменшені гарантії ОСОБА_3, як сторони договору; ОСОБА_3 не була повідомлена банком про укладення договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року та похідним до нього договором іпотеки від 01.08.2006 року.

Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок невірного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 01 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» було укладено кредитний договір № 014/0043/82/61804, відповідно до якого банк надавав ОСОБА_3 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 96 700,00 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 01 серпня 2006 року між позивачем та банком був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1442, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку нерухоме майно однокімнатну квартиру № 6, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Катерининська, 4а, загальною площею 39,4 квадратних метрів.

Іпотекодержателем за вказаним іпотечним договором є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», як правонаступник Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль».

27.06.2013 року Приморським районним судом м. Одеси було постановлено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» заборгованості за кредитним договором № 014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року.

29.04.2014 року ПАТ «ОСОБА_13 Аваль» (первісний кредитор) відступив ПАТ «Комерційний Банк «Стандарт» (новий кредитор) належні йому права вимоги за кредитними договорами №014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року.

Відповідно до п.п. 1.1 вказаного договору, з моменту укладання договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки.

Згідно п. 2.5 договору з моменту відступлення права вимоги новий кредитор заміщає первісного кредитора у всіх правовідносинах, які склались між ним та боржником за договором іпотеки.

В дату відступлення прав вимоги сторони зобовязуються укласти у нотаріальній формі договір про відступлення прав за договорами іпотеки, що й було зроблено сторонами.

Предметом іпотечного договору, права вимоги за яким відступлені, є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2.

В п. 1.1.договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки зазначено, що у зв'язку з укладанням сторонами договору відступлення права вимоги від 29.04.2014 року за кредитним договором № 014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги за договором іпотеки, укладеного між первісним кредитором (як іпотекодержателем) і ОСОБА_3, що посвідчений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеськокого міського нотаріального округу від 01.08.2006 року за реєстровим № 1442, який виступає в якості забезпечення виконання зобовязань, що випливають з кредитного договору.

З моменту укладання цього договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки.

Відповідно до п. 2.3 зазначених договорів права вимоги за договорами іпотеки вважаються переданими з моменту підписання акту приймання-передачі за умови попереднього здійснення розрахунків у відповідності до вимог п. 3.1.2 договору відступлення права вимоги від 29.04.2014 року.

Згідно реєстру відправки від 30.04.2014 року на адресу ОСОБА_3 було направлено відповідне повідомлення щодо відступлення договору, тобто було дотримано відповідної процедури передбаченої договором іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Частинами 1, 3 ст. 512 ЦК передбачено, що кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобовязанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 8.5 договору іпотеки від 01.08.2006 року, реєстровий № 1442, відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором.

Відступлення прав іпоткодержателем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (якщо така реєстрація була проведена).

Таким чином, умовами договору іпотеки не передбачалося обмеження щодо заміни сторін у зобов'язанні, а навпаки така згода боржника та іпотекодавця зазначена в цих договорах.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснювалась без згоди боржника, що не протирічить чинному законодавству та умовам договору.

Форма укладених договорів відступлення права вимоги відповідає вимогам ст. 513 ЦК України.

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміст укладених договорів відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Зобов'язання за договорами, права вимоги по яким були відступлені, не відносяться до таких, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

У ст. 24 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Якщо не буде доведене інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Також цією статтею передбачено зобовязання іпотекодержателя письмово у пятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобовязанням.

Таким чином, договори про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року, укладеним між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_3, та похідним до нього договором іпотеки від 01.08.2006 року, предметом якого є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, не містить положень щодо зміни обсягу прав та обовязків нового кредитора та ОСОБА_3, зазначені договори укладені з дотриманням вимог чинного законодавства, боржника було повідомлено про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобовязанням, а отже позовні вимоги позивача щодо визнання договору іпотеки від 01.08.2006 року недійсним у звязку з наявністю п. 8.5 іпотечного договору є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Судом першої інстанції також допущено невірне застосування норм матеріального права при вирішення питання щодо можливості визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру та витребовування її з володіння ОСОБА_5

Встановлено, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_8 17.09.2014 року. Вказаний договір сторонами не оскаржений, судом недійсним не визнаний.

Як на підставу задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилався на ст. 388 ЦК України, якою регламентовано право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

При цьому, суд дійшов висновку про те що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 поза її волею у звязку із укладенням договору купівлі - продажу квартири на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі від 11.09.2014 року.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія не погоджується виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була предметом договору іпотеки від 01.08.2006 року, укладеного у якості похідного до кредитного договору № 014/0043/82/61804 від 01.08.2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль».

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Іпотечний договір від 01.08.2006 року містив відповідне застереження щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна шляхом укладення відповідного договору.

Вказане положення договору відповідає вимогам ст. ст. 33, 38 Закону України «Про іпотеку».

Іпотекодержатель та кредитор використав своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення відповідного договору.

На час вчинення вказаних дій, договір іпотеки від 01.08.2006 року був чинний, ОСОБА_3 не зверталася до суду із позовною заявою про визнання договору або окремих його частин недійсними.

Крім того, договір підписаний ОСОБА_3 особисто, що презюмує розуміння і згоду іпотекодавця із можливим настанням наслідків, породжених укладенням правочину, в тому числі щодо можливості відчуження належної їй квартири у разі невиконання умов кредитного договору.

За таких обставин, позовні вимоги щодо витребування майна з володіння ОСОБА_5 та визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобовязання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 кв.м., житловою - 18,7 кв.м., судова колегія дійшла до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача стосуються зобовязання субєкта владних повноважень, вчинити певні дії, тобто виконати владні функції, покладені на нього законодавством.

Відповідно до розяснень викладених у п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності», цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108 - 114 ЦПК).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16ЦПК Україниу порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України(стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України(статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом УкраїниабоКодексом України про адміністративні правопорушеннявіднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16ЦПКне допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Аналогічна позиція містяться у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».

Враховуючи встановлене, колегія суддів приходить до висновку, що спір у частині зобовязання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,4 кв.м., житловою - 18,7 кв.м. носить публічно-правовий характер, його розгляд має здійснюватися у порядку адміністративного судочинства.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення прав ОСОБА_3 Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції при вирішенні питання щодо реєстрації за позивачем права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на час звернення за судовим захистом у лютому 2015 року.

Відтак спір про право на час звернення до суду між позивачем та відповідачем не виник, а отже не приймаються до уваги доводи позивача про неможливість окремого розгляду усіх позовних вимог, в тому числі про зобовязання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції вчинити певні дії.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушенні вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування та не дав їм належної оцінки.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Згідно ст. ст. 27, 46 ЦПК України обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставин при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що випливає зі змісту ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційні скарги ПАТ «ОСОБА_4 банк Аваль», ОСОБА_5 задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «ОСОБА_4 банк Аваль», ОСОБА_5, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договору недійсним, витребування майна, визнання права власності, зобовязання вчинити певні дії відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_14

ОСОБА_15