Постанова № 52802220, 22.10.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року Житомир справа №806/4943/15

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чернової Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського обласного військового комісаріату, в якому просив визнати неправомірними дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у звязку зі встановленням 2 групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обовязків військової служби та зобовязати Житомирський обласний військовий комісаріат надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати йому одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність 2 групи внаслідок виконання обовязків військової служби у розмірі 30-місячного грошового забезпечення в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499; стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн. за надану правову допомогу.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням 22.02.2010 року інвалідності внаслідок захворювання або одержаного каліцтва, яке мало місце в період її проходження в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.

Представник позивача просив справу розглянути у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, надіслав на адресу суду заперечення у яких просив відмовити у задоволенні позову та справу розглянути за його відсутності.

У відповідності до ч.4 ст.122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан з грудня 1983 року, військове звання - молодший сержант, що підтверджується копією архівної довідки №8/129882 від 16.06.2005 року (а.с.10).

Згідно витягу із протоколу №570 від 07.07.2009 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, ОСОБА_1, у період проходження військової служби отримав множинне осколкове поранення, ЗЧМТ, контузія і їх наслідки, пов'язані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с15).

В подальшому, позивачу з 01.02.2010 року була встановлена ІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, повязане з виконанням обовязків військової служби в країнах де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ЖИА №114609 від 22.02.2010 року (а.с.13).

З метою вирішення питання про виплату одноразової допомоги у звязку з настанням інвалідності, повязаної з виконанням обовязків військової служби в країнах де велись бойові дії, ОСОБА_1 звернувся до Черняхівського РВК Житомирської області з відповідною заявою та надав копії необхідних документів.

Черняхівський РВК Житомирської області надіслав документи ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату, для вирішення питання щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги.

З листа Черняхівського РВК Житомирської області №4/1079 від 15.05.2015 року адресованого позивачу вбачається, що його документи Житомирським обласним військовим комісаріатом повернуті без реалізації, оскільки на день його звільнення не існувало норм щодо виплати компенсаційних сум (а.с.7).

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

У відповідності до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІІ.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обовязків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011- XII.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд дійшов висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 справа №21-446а14 та від 21.04.2015 справа №21-135а15.

Вказане, у свою чергу, спростовує твердження представника Житомирського обласного військового комісаріату, що відповідач немає права на отримання одноразової грошової допомоги у звязку з тим, що на момент звільнення позивача не існувало норм щодо виплати компенсаційних сум.

Суд зазначає, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, а тому доводи Житомирського обласного військового комісаріату є безпідставними.

Слід також вказати на те, що відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 (далі Порядок №499) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно п.7 Порядку №499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналіз наведеної норми свідчить, що виходячи з вимог вищезазначеного Порядку Житомирський обласний військовий комісаріат повинен був направити до Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 з пакетом поданих документів разом з висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, а Міністерство оборони України у встановленому законом порядку повинно прийняти рішення про виплату таких коштів або ж відмову у їх виплаті, тобто у Житомирського військового комісаріату не було правових підстав для самостійного повернення позивачу документів без реалізації.

З огляду на наведені обставини справи та норми правового регулювання позовні вимоги про визнання неправомірними дій Житомирського обласного військового комісаріату щодо повернення документів позивача без реалізації та зобовязання Житомирського ОМВК направити до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги у звязку зі встановленням інвалідності слід задовольнити.

Що стосується вимоги про стягнення судового збору та витрат на правову допомогу, то суд зазначає з цього приводу наступне.

Згідно ч.1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом першим ч. 3 ст. 87 КАС України визначено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що належним підтвердженням витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги є договір про надання правової допомоги та документ, який свідчить про оплату послуг, оформленого у встановленому законом порядку (квитанція, платіжні доручення тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 05.10.2015 №31, укладений з ФОП ОСОБА_2

Згідно умов цього договору, ОСОБА_2 зобов'язується надати юридичні послуги щодо захисту інтересів ОСОБА_1, а позивач зобов'язується оплатити ці послуги.

Відповідно до ст. 1 Закону України " Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З долученого до матеріалів справи акта прийому-передачі наданих послуг позивачу надані послуги з надання юридичної консультації, розяснення законодавства (протягом 30 хв.) на суму 100 грн. та складання позовної заяви до суду (протягом 4 год. 30 хв.) на суму 900 грн., а всього на суму 1000 грн., тобто розмір гонорару за одну годину не перевищує встановлений ст.1 Закону №4191 граничний розмір 487,20 грн.

Оплата послуг з надання правової допомоги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №46 від 05.10.2015.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу є обґрунтованою та доведеною, а тому її слід задовольнити.

Керуючись ст.ст.94, 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо повернення ОСОБА_1 без реалізації документів для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у звязку зі встановленням 2 групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обовязків військової служби.

Зобовязати Житомирський обласний військовий комісаріат надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність 2 групи внаслідок виконання обовязків військової служби в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499.

Стягнути з Житомирського обласного військового комісаріату за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачені ним судові витрати у розмірі 1000 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Г.В. Чернова