Рішення № 52797835, 20.10.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.10.2015 Справа № 907/606/15

За позовом UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорощина

до відповідача 1 Приватного підприємства «АПК УНІКОР», м. Виноградів Закарпатської області, Україна

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "СНК-груп", м. Ужгород, Україна

про солідарне стягнення 1653354 євро, що еквівалентно 3779063,54 грн.

Суддя господарського суду Йосипчук О.С.

представники:

Позивача ОСОБА_1 - представник

Відповідача 1 ОСОБА_2 - представник

Відповідача 2 ОСОБА_3 - представник

СУТЬ СПОРУ: UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорощина звернулось з позовною заявою до Приватного підприємства «АПК УНІКОР», м. Виноградів Закарпатської області, Україна та Товариства з обмеженою відповідальністю "СНК-груп", м. Ужгород, Україна про солідарне стягнення 1653354 євро, що еквівалентно 3779063,54 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 10.08.2011р. року між UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина (Продавець) та Приватного підприємства «АПК УНІКОР», м. Виноградів Закарпатської області, Україна (Покупець) було укладено контракт №2011/08/03, з наступними додатками (№1 від 20.10.20911р., №2 від 24.10.2011р., №3 від 17.04.2012р., №5 від 20.07.2012р., №6 від 01.08.2012р.) згідно умов якого продавець зобовязався продати та виконати монтаж робіт за місцем експлуатації товару, а покупець прийняти та оплатити товар та роботи на загальну суму 717849,10 Євро.

З метою забезпечення належного виконання відповідачем 1 своїх зобовязань за вказаним контрактом, 20.08.2012р. між UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина та Товариством з обмеженою відповідальністю "СНК-груп", м. Ужгород, Україна також було укладено договір поруки, згідно умов якого товариство зобовязалося нести солідарну відповідальність за виконання Приватного підприємства «АПК УНІКОР», м. Виноградів своїх зобовязань за вказаним контрактом.

Позивач стверджує, що на виконання умов контракту ним передано обумовлений товар, однак, відповідач 1 свої зобовязання щодо оплати його вартості виконав частково і, на дату звернення до суду, зборгував 165334Євро, що еквівалентно 3779063,54 грн.

Зважаючи на вище приведене та на умови укладеного зовнішньо-економічного контракту, договору поруки, а також положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів та законодавство України, позивач просить суд стягнути на його користь солідарно з відповідачів суму 165334Євро, що еквівалентно 3779063,54 грн.

Відповідач 1 проти позову по суті грошових зобовязань не заперечив, однак заявив суду свої заперечення у звязку із неналежним оформленням судового позову (легалізація) та через невизначеність змісту права, яке має бути застосоване у спорі (на його думку положення зміст статей 32 та 44 Закону України „Про міжнародне приватне право породжує висновок про те, що позивачем невірно обране матеріальне право України, яке підлягає застосуванню у спірній ситуації, а відтак і невірно обрано нормативно-правові підстави для звернення до суду з цим позовом.

Відповідача 2 проти позову заперечив, з підстав зазначених у письмовому відзиві на позов. Зокрема зіславшись на припинення поруки, вважає, що відпали і підстави для стягнення із нього заявленої до стягнення суми позову.

Листом від 20.10.2015р. відповідач 1 заявив суду клопотання про зупинення провадження у справі через неможливість її вирішення без висновків апеляційного перегляду справи №907/598/15, яке судом відхилене через необґрунтованість (ст.79 ГПК України).

У попередніх засіданнях суду оголошувались перерви в порядку ст.77 ГПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін

суд встановив:

Судовим розглядом справи встановлено, що 10.08.2011р. року між UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина (Продавець) та Приватного підприємства «АПК УНІКОР», м. Виноградів Закарпатської області, Україна (Покупець) було укладено контракт №2011/08/03, з наступними додатками (№1 від 20.10.20911р., №2 від 24.10.2011р., №3 від 17.04.2012р., №5 від 20.07.2012р., №6 від 01.08.2012р.) згідно умов якого продавець зобовязався продати та виконати монтаж робіт за місцем експлуатації товару, а покупець прийняти та оплатити товар та роботи на загальну суму 717849,10 Євро з яким сума 120 000 євро складає вартість монтажних робіт (п.2.4. контракту). У послідуючому, відповідно до Протоколу від 02.04.2013р. погодження договірної вартості монтажних робіт по контракту №2011/08/03 від 10.08.2011р. вартість проведених монтажних та пусконалагоджувальних робіт становить 87680 Євро.

Місце укладання контракту №2011/08/03, на наступних додатків (№1 від 20.10.20911р., №2 від 24.10.2011р., №3 від 17.04.2012р., №5 від 20.07.2012р., №6 від 01.08.2012р.) м.Виноградів, Закарпатської області, Україна.

Умови та місце поставки товару м.Виноградів (DDU)

Строк виконання зобовязання по передачі товару від продавця до покупця сторонами договору обумовлено в термін до 10.10.2012р. (п.3.1. контракту).

Відповідно до умов означеного вище контракту (п.4.1. контракту), покупець після кожної часткової поставки товару оплачує її вартість продавцю, відповідно виставленого інвойсу. При цьому, при наступних часткових поставках строк оплати товару, який поставлено до 01.05.2012р. здійснюється протягом 30 днів після видачі інвойсу.

Сторони також обумовили, що усі спірні питання, що випливають з даного контракту вирішуються сторонами шляхом переговорів, при неможливості їх врегулювання або порушенні його умов спір передається на розгляд в суд по місцю знаходження продавця (п.п. 10.2., 10.3. Контракту). При цьому, як вбачається з тексту договору, волевиявлення сторін стосовно вибору права, яке має бути застосовано при вирішенні спору, учасниками правовідносин за даним контрактом спеціально не обумовлено.

Отже, із наведеного вище видно, що між позивачем та відповідачем 1 було укладено зовнішньо-економічний договір купівлі-продажу, умови якого підпорядковані правилам Віденської конвенції ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів від 11.04.1080р. (до якої України приєдналася 01.02.1991р.(ст.377 ГК України) а Угорщина 1981року) із урахуванням приписів Закону України «Про міжнародне приватне право» (ст.382 ГК України). Таким чином, при встановленні факту застосування Віденської конвенції, не можуть прийматись до уваги ані цивільний, ані торговий статус як контрагентів, так і, власне, самого контракту. Досліджуючи обставини справи та право, якому підпорядковані правовідносини між контрагентами за контрактом, суд звернув увагу і на положення ст.95 Віденської конвенції, яка надає її учасникам заявити про непривязаність до неї (оговорка). Тому, позаяк оговорок щодо застосування національного законодавства одного із контрагентів у спірній ситуації не виявлено, правила Віденської конвенції 1980 року можуть бути застосовані.

Далі, як вбачається із матеріалів справи, на виконання Контракту позивач в термін з 13.09.2011р. по 21.08.2012р. поставив Відповідачу 1 обумовлений Товар, за який останній розрахувався частково внаслідок чого виник борг, що у розмірі 77654 Євро, який відповідачами не оспорений. Означене вище підтверджується наявними у матеріалах справи, а саме: міжнародними товарно-транспортними накладними СМR, комерційними рахунками (Інвойс) з вимагами оплатити поставлений товар у визначений термін, та узгодженими митними органами вантажно-митними деклараціями.

Поряд з ним, матеріали справи містять докази (Акт приймання-передачі монтажних та пуско-налагоджувальних робіт від 02.04.2013р.) здійснення позивачем монтажних та пуско-налагоджувальних робіт по обородуванню, поставленому за контрактом №2011/08/03 від 10.08.2011р. на узгоджену вартість 87680 Євро (Протокол узгодження вартості монтажних робіт від 02.04.2013р.)

Отже, згідно із наявними у справі матеріалами, станом на день звернення позивача до суду загальна вартість відповідача 1 за контрактом №2011/08/03 від 10.08.2011р. становить 165334 Євро, що і, власне, ним і не заперечується (ст.ст.4-3, 33 ГПК України).

З метою забезпечення виконання відповідачем 1 зобовязань за контрактом №2011/08/03 від 10.08.2011р 20.08.2012р. між позивачем (Кредитор) і товариством з обмеженою відповідальністю "СНК-груп" (Поручитель) було укладено Договір поруки, відповідно до якого відповідач 2 у справі поручився солідарно нести відповідальність перед позивачем за виконання всіх зобов'язань відповідача 1 за Контрактом, в тому числі зобов'язань по оплаті отриманого товару.

Відповідно до п.п. 2.1-2.3. договору передбачено, що кредитором за основним договором є UNIMATIK KFT, боржником за основним договором виступає ПП «АПК Унікор». Встановлено, що предметом основного договору є купівля-продаж товару.

Згідно п. 3.1. договору встановлено, що у разі порушення боржником зобовязання за основним договором поручитель зобовязується виконати за боржника зобовязання останнього у 10-денний термін з дня отримання вимоги від кредитора.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що у разі невиконання боржником своїх зобовязань за основним договором у строк до 21.09.2012 р., кредитор має право протягом 10 днів звернутися з вимогою про виконання таких зобовязань до поручителя. У випадку, якщо така вимога у встановлений даним пунктом строк не буде предявлена, порука вважатиметься припиненою.

У відповідності до п. 5.3. договору сторони також обумовили, що усі спори, повязані з цим договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку згідно з чинним законодавством у господарському суді Закарпатської області.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався 22.10.2012 р. до Поручителя (відповідач 2) з письмовою претензією-вимогою щодо погашення наявної заборгованості за контрактом, яка була залишена без відповіді чи задоволення.

Чинним законодавством, зокрема ст.123 ГПК України передбачено, що до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних законом інтересів мають право звертатися також і іноземні підприємства і організації.

Як видно із матеріалів справи, позивач - UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорощина є нерезидентом України відповідно до виписки затвердженої Реєстраційним судом Ніредьхази, реєстраційний номер 15-09-062425.

Відповідно до положень ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому, питання підсудності судам України справ з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою) визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Статтею 2 ГПК України унормовано правило, відповідно до якого саме господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організація які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому саме господарським судам підвідомчі спори, що виникають при виконанні господарським договорів і розглядаються за місцезнаходженням відповідача у спорі що виник при виконанні господарського договору (ст.ст.12,15 ГПК України). За загальним правилом, право має бути фактично захищене в місці його порушення (реальність судового акту).

Згідно ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Як вбачається з матеріалів справи місцем знаходженням зазначених позивачем відповідачів є Закарпатська область, Україна, підставами на які покликається заявник, для подання даного позову про солідарне стягнення з відповідачів суми 165334 євро, стало невиконання відповідачами своїх зобовязань щодо проведення оплати згідно умов вищевказаного контракту та договору поруки.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, а також положення ст. 15 ГПК України, оскільки відповідачі є юридичними особами за законодавством України, спір підсудний господарським судам України та повинен розглядатися та вирішуватись у господарському Закарпатської області.

У відповідності з частиною першою статті 4 Закону України Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Коментованим Законом визначено, що вибір права - це право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, при цьому застосовується принцип автономії волі - згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин.

Так, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо (ст. 5 Закону України Про міжнародне приватне право).

Як вбачається з умов контракту №2011/08/03, волевиявлення сторін стосовно вибору права, яке має бути застосовано при вирішенні спору (в т.ч. внаслідок невиконання зобовязань щодо оплати за поставлений товар), учасниками правовідносин не узгоджено і в контракті відсутнє. В той же час, як випливає з умов договору поруки сторони погодили право України.

Покликаючись на вищевказане та сукупність усіх дійсних обставин справи, предмет позову, наведені підстави, представник позивача наполягає на застосуванні до спірних правовідносин права України.

Згідно ст. 7 Закону України Про міжнародне приватне право при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Із частини другої та третьої статті 32 Закону України Про міжнародне приватне право, вбачається, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний звязок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно повязаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу (частина перша статті 44 Закону України Про міжнародне приватне право).

Системний аналіз коментованих норм Закону дає підстави для висновку, що застосування права місцезнаходження продавця за зовнішньоекономічним договором купівлі-продажу товарів - може мати місце за умови, якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи.

Таким чином у разі відсутності вибору права до змісту правочину, виходячи з конкретної сукупності обставин справи, приписів ст.ст. 4, 5, 32, 43, 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" законодавцем закладено принцип, що щодо визначення права, яке має застосовуватись, перевагу має продавець - за договором купівлі-продажу. Аналогічне положення колізійного права передбачено і ч.1 ст. 42 зазначеного Закону.

В даному випадку, виходячи з сукупності обставин справи: заявленого предмету та суті спору (стягнення з відповідачів суми боргу солідарно); наведених позивачем у позові підстав - невиконання відповідачем 1 взятих на себе за контрактом зустрічних зобовязань в частині проведення оплати за отриманий товар; невиконання відповідачем 2 своїх зобовязань за договором поруки; місцезнаходження відповідачів та місця виконання їх зобовязань, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини сторін, стосуються виконання зобовязань саме відповідачами, які випливають з умов контракту та договору, тому зміст правочинів в зазначеній частині, більш тісно повязаний з правом України. При цьому суд також бере до уваги, положення ст. 25 Закону України Про міжнародне приватне право (щодо відповідачів), місце укладення контракту та договору, а також волевиявлення позивача щодо вибору права при зверненні до суду з даним позовом.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного застосуванню до спірних правовідносин підлягає право України у сукупності із правилами Віденської конвенції 1980р.

Сама структура міжнародно-правової системи демонструє, що при відсутності спеціальної норми, яка відміняє загальні принципи, право відповідача1 вимагати вигідних для нього положень може виникати виключно в силу спеціальних узгоджень про це із іншою стороною контракту. Власне тому, вирішуючи спір судом було враховано і принцип мовчазного визнання (згоди) відносно територіальності спору (естоппель) і застосовано правила національного законодавства України у сукупності із нормами міжнародного права (ст.6 Конвенції 1980р.).

Між сторонами у справі виникли зобовязання з приводу купівлі-продажу товару на підставі Контракту, згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ст.ст.8,9 Віденської конвенції 1980р.).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (зустрічне зобовязання) (ст.ст.53,54, 55 Віденської конвенції 1980 р.). При цьому, відповідно до ст.28 Віденської конвенції 1980р., якщо у відповідності до положень цієї конвенції одна із сторін має право вимагати виконання зобовязання другою стороною, суд може винести рішення про виконання зобовязання на підставі власного закону у відношенні аналогічних договорів купівлі-продажу, які не регулюються цією конвенцією.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, частини 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обовязок покупця оплатити повну вартість поставленого йому товару, випливає також із змісту ст.ст. 53 та 59 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (є чинною для України 01.02.1991 року), якими передбачено обовязок покупця оплатити вартість товару та прийняти поставку.

Обовязок відповідача 1 оплатити вартість одержаного по вищезазначених товарно-супровідних документах передбачено також п. 4.1. Контракту.

Строк виконання відповідачем обовязку щодо оплати поставленого товару настав та підлягав виконанню починаючи із 23.09.2011року, як то вбачається із інвойсу №0172952 від 13.09.2011р. У послідуючому, строки виконання відповідачем 1 грошових зобовязань по оплаті за отриманий від позивача товар встановлювались у подальших інвойсах.

Заперечуючи проти позову, відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у спірній ситуації.

Поряд з цим, умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного у зовнішньо-економічному договорі та повязані із його порушенням і не можуть бути задоволеними внаслідок закінчення певного періоду часу (строк позовної давності) регламентуються положеннями Конвенцією про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товару 1974р., яка набрала чинності для України 01.05.1994р.

У відповідності до ст.8 згаданої вище Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товару 1974р. строк позовної давності встановлюється в чотири роки і розпочинається із моменту коли мало місце порушення.

Таким чином, право на звернення до суду із вимогою оплатити вартість поставленого товару у позивача розпочинається на девятий день після першого надісланого відповідачу інвойсу, тобто із 23.09.2011р. і закінчується 23.09.202015р.

Отже, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду 29.05.2015р., судом робиться висновок про те, що позов подано в межах строку позовної давності, а порушене право захисту у загальному порядку.

За таких обставин, вимоги відповідача 1 про застосування наслідків сплину строку позовної давності у спірній ситуації задоволенню не підлягають, оскільки спростовуються наявними у справі матеріалами.

На підставі вищеприведеного, позов щодо стягнення з відповідача 1 заборгованості за Контрактом є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягає до задоволення.

Щодо вимог, які стосуються відповідача 2, суд зазначає наступне.

Між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 2 (Поручитель) було укладено договір поруки від 20.08.2012 року (далі договір поруки), згідно з яким Відповідач 2 взяв на себе обовязок відповідати перед кредитором за виконання всіх зобовязань Відповідача 1 (Боржник), що виникли з контракту №2011/08/03 від 10.08.2011р.

Згідно з 4.1. договору встановлено, що у разі невиконання боржником своїх зобовязань за основним договором у строк до 24.09.2012 р., кредитор має право протягом 10 днів звернутися з вимогою про виконання таких зобовязань до поручителя. У випадку, якщо така вимога у встановлений даним пунктом строк не буде предявлена, порука вважатиметься припиненою. Пунктом 3.1. договору сторони обумовили, що у разі порушення боржником зобовязання за основним договором поручитель зобовязується виконати за боржника зобовязання останнього у 10-денний термін з дня отримання вимоги від кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача 2 з відповідними вимогами протягом строку встановленого у п. 4.1. договору поруки (долучена до позову претензія-вимога таким доказом служити не може, оскільки така датована заявником тільки 24.09.2012 року), та у звязку з чим зобовязання поручителя, які випливали з укладення та виконання таких договорів, вважаються припиненими та позивачем не спростованими. Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову до відповідача 2 слід відмовити.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 суми 165334 Євро заборгованості по оплаті за контрактом №2011/08/03 від 10.08.2011р. є обґрунтованими, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи і підлягають задоволенню, а у задоволенні позовних вимог до відповідача 2 слід відмовити у звязку із припиненням зобовязань відповідача 2 за договором поруки.

Судовий збір у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з приватного підприємство «АПК Унікор» (90300, України, Закарпатської області м.Виноградів, вул..Чапаєва, б.22«Б» код 37321236) на користь UNIMATIK KFT, 4400 Nyiregyhaza, Rajk Laszlo ut. 57, Hungary (реєстраційний номер 15-09-062425 у реєстрі Реєстраційного суду Ніредьгази) суму заборгованості в розмірі 165334 Євро(сто шістдесят пять тисяч триста тридцять чотири), що еквівалентно 3779063 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

2. Стягнути приватного підприємство «АПК Унікор» (90300, України, Закарпатської області м.Виноградів, вул..Чапаєва, б.22«Б» код 37321236) в доход державного бюджету (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38015610, банк отримувача - ГУДКСУ у Закарпатській області, код банку отримувача (МФО) - 812016, рахунок отримувача - №31211206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, найменування суду господарський суд Закарпатської області) суму 73080 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог до відповідача 2 відмовити.

Повний текст рішення складено і підписано 27.10.2015р.

Головуючий суддя Йосипчук О.С.

Суддя Васьковський О. В.

Суддя Русняк В. С.