Ухвала суду № 52746066, 26.10.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/4036/15-ц Номер провадження 22-ц/775/642/2015

Єдиний унікальний номер 227/4036/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/642/2015

Категорія 55 Головуючий у 1 інстанції Притуляка С.А.

Доповідач - Корчиста О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої: Корчистої О.І.

суддів: Осипчук О.В., Дундар І.О.

при секретарі: Бондарчуку І..Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Авдіївський завод металевих конструкцій» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 серпня 2015 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Авдіївський завод металевих конструкцій» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду донецької області від 04 серпня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Авдіївський завод металевих конструкцій» (надалі за текстом ПАТ «АЗМК») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 22 423, 55 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 54 864, 66 гривень, суму індексації заробітної плати в розмірі 6 523, 20 гривень та у відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень. В частині стягнення заробітної плати рішення суду допущено до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «АЗМК», посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити тільки в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, в іншій частині позову просило відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд першої інстанції не врахував, що відсутня вина ПАТ «АЗМК» у затримці розрахунку при звільненні, оскільки підприємство знаходиться в зоні активних бойових дій і перебуває під обставинами непереборної сили (форс-мажору) що підтверджується наявним в матеріалах справи сертифікатом №601 і №602 Торгово-промислової палати України від 23 вересня 2014 року. Крім цього, апелянт вказує, що підприємство знаходиться у безпосередній близькості від зони проведення активних бойових дій, декілька разів на територію заводу потрапляли снаряди, а також, перед підприємством наявна заборгованість інших підприємств за відвантажену продукцію, у зв'язку з чим підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції не повно та не всебічно дослідив докази та не з'ясував всі обставини при вирішенні питання про стягнення на користь позивача 3% річних та індексу інфляції, а також, в порушення норм матеріального права безпідставно застосував до виниклих правовідносин ст. 625 ЦК України.

Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача ОСОБА_1 моральної шкоди, не врахував, що моральна шкода була завдана не з вини підприємства.

В судовому засіданні представник ПАТ «АЗМК» Сурник С.М., який діє на підставі довіреності, просив апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем ПАТ «АЗМК» та 15 січня 2015 року його було звільнено з роботи з посади інженера-механіка, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача №07.

При звільненні з позивачем не був проведений розрахунок у відповідності до вимог статті 116 КЗпП України, у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем станом на кінець січня 2015 року становила 25423,55 гривень, що підтверджується розрахунковим листом ПАТ «АЗМК» за січень 2015 року.

Також, судом першої інстанції встановлено, що 02 лютого 2015 року позивачу було сплачено 2000 гривень, а 06 березня 2015 року 1000 гривень, що також підтверджується розрахунковими листами ПАТ «АЗМК» за лютий-березень 2015 року. Решта заборгованості відповідачем не сплачена і її розмір, на час розгляду справи у суді першої інстанції становить 22 423,55 гривень.

Розмір зазначеної суми заборгованості 22 423,55 гривень відповідачем не оспорюється та ПАТ «АЗМК» визнає її наявність перед позивачем ОСОБА_1.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався ст.ст.116, 117 КЗпП України та виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими листами, що за листопад-грудень 2015 року (останні два повні місяці роботи позивача), його середній заробіток склав 330,51 гривень. Позивача було звільнено 15 січня 2015року, тому в межах позовних вимог має нараховуватися середній заробіток за затримку виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 16 січня 2015 року по 30 червня 2015 року. Розмір середнього заробітку складає 54 864,66 гривень.

Такі висновки суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідають нормам матеріального права та наявним в матеріалах справи доказам, оскільки відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Для настання відповідальності підприємства перед робітником необхідно наявність двох обов'язкових умов: порушення строків виплати розрахунку при звільненні та вини підприємства у своєчасній невиплаті належних позивачу сум.

Передбачений статтею 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу,

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що відповідач повинен нести відповідальність у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України за порушення строків проведення розрахунків із працівником, визначених у статті 116 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність вини підприємства у невиплаті належних ОСОБА_1 сум при звільненні з тих підстав, що підприємство знаходиться у безпосередній близькості від зони проведення активних бойових дій, декілька разів на територію заводу потрапляли снаряди, а також, що перед підприємством наявна заборгованість інших підприємств за відвантажену продукцію, у зв'язку з чим підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі, були предметом дослідження у суді першої інстанції, при цьому, підприємство відповідача знаходиться в м. Авдіївка Донецької області, яке не відноситься до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або не здійснюють у повному обсязі свої повноваження. Таким чином, зазначені вище доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про відсутність вини підприємства за порушення строків проведення розрахунків із працівником, визначених у статті 116 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення суми індексації заробітної плати, суд першої інстанції керувався ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 1,2,3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та виходив з того, що відповідачем було затримано виплату позивачу заробітної плати більш ніж на один місяць, а тому, позивач має право на компенсацію втрат від інфляції.

Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає нормам матеріального права, а доводи апеляційної скарги про безпідставне застосування судом першої інстанції ст. 625 ЦК України та стягнення на користь позивача 3% річних не знайшли свого підтвердження, адже із тексту оскаржуваного рішення не вбачається застосування судом першої інстанції ст. 625 ЦК України або стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахував наявність вини відповідача перед позивачем у невиплаті при звільненні належних останньому сум та вважав справедливим стягнути на користь останнього на відшкодування моральної шкоди у грошовому еквіваленті суму в 1 000 гривень.

Апеляційний суд також погоджується із такими висновками суду першої інстанції за наступних підстав.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки судом першої інстанції було виявлено порушення законних прав позивача ОСОБА_1 на своєчасне отримання розрахунку при звільненні, то він має право на відшкодування моральної шкоди.

При визначенні суми суд першої інстанції виходив із моральних страждань позивача, засад розумності та справедливості, а також і того, що затримка розрахунку мала місце з вини відповідача.

Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Авдіївський завод металевих конструкцій» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Корчиста О.І.

Судді Осипчук О.В.

Дундар І.О.