Ухвала суду № 52746065, 26.10.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 225/4543/15-ц Номер провадження 22-ц/775/742/2015

Головуючий у 1 інстанції Челюбєєва Є.В. Єдиний унікальний номер 225/4543/15-ц Доповідач Корчиста О.І. Номер провадження 22ц-775/742/15

Категорія 81

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої: Корчистої О.І.

суддів: Дундар І.О., Тимченко О.О.

при секретарі: Бондарчуку І.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 25 серпня 2015 року по цивільній справі за скаргою Публічного Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій державного виконавця неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Дзержинським міським судом Донецької області від 25 серпня 2015 року постановлено ухвалу, якою скаргу Публічного Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (надалі за текстом ПАТ «ПУМБ») про визнання дій державного виконавця неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково: визнано неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області по відмові у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2/225/51/2015 від 12.01.2015 року, виданого Дзержинським міським судом Донецької області; зобов'язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області відкрити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2/225/51/2015 від 12.01.2015 року, виданого Дзержинським міським судом Донецької області. В задоволенні інших вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду скарги в суді першої інстанції на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не було надіслано копію зазначеної скарги. Також вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що боржники за виконавчим листом проживають в містах, які відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р відносяться до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, у зв'язку з чим виконавчі дії на тимчасово неконтрольованій території не проводяться. Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що за таких обставин державний виконавець позбавлений можливості виконати вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме, направити копії постанови про відкриття виконавчого провадження боржникам, провести інші дії з примусового виконання рішення суду. Також вказує, що зобов'язання судом відкрити виконавче провадження, позбавляє державного виконавця можливості відмовити у відкритті виконавчого провадження за вищенаведеним виконавчим листом з інших підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 312 ЦПК України розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Згідно п. 27 ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.04.2015 року Дзержинським міським судом Донецької області було видано виконавчий лист № 2/225/51/2015 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Сонце», товариства з обмеженою відповідальністю «Дістриб'ютерські системи Донбасу», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 13.06-508 від 02.07.2013 року та договорами поруки № 13.06-508/П1 від 02.07.2013 року № 13.06-508/П2 від 02.07.2013 року, № 13.06-508/П3 від 02.07.2013 року в розмірі 3026269 (три мільйона двадцять шість тисяч двісті шістдесят дев'ять) гривень 44 копійки, витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривень та витрати, понесені за дачу оголошення в газеті «Донбас» в розмірі 339 (триста тридцять дев'ять) гривень.

Також, судом першої інстанції встановлено, що заявником зазначений виконавчий лист було направлено рекомендованим листом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що Постановою від 08.07.2015 року ВП №48036237 було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за даним виконавчим листом на підставі п.8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме з підстав проведення на території Донецької області активної фази антитерористичної операції і неможливості здійснення виконавчих дій в порядку визначеному чинним законодавством.

Задовольняючи частково скаргу суд першої інстанції виходив з того, що у п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено одну із основних засад судочинства - обов'язковість рішень суду, виконання будь-якого рішення є невід'ємною частиною правосуддя, у ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, а в Законі України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на якій посилався в оскаржуваній постанові державний виконавець, положень щодо неможливості проведення виконавчих дій на період проведення антитерористичної операції не міститься.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та обставинам справи за наступних підстав.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ та відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам передбаченим, цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Так, за пунктом 8 частини 1 статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, державний виконавець при прийнятті рішення про відмову у відкритті виконавчого провадження, повинен у постанові зазначити, які саме передбачені законом інші обставини виключають здійснення виконавчого провадження.

В постанові, яка є предметом оскарження, такі обставини не вказані.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що, встановивши вищевказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування державним виконавцем Закону України «Про виконавче провадження» та неправомірну відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки підстав, передбачених п.8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» не було.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що зобов'язання судом першої інстанції відкрити виконавче провадження позбавляє державного виконавця можливості відмовити у відкритті виконавчого провадження за вищенаведеним виконавчим листом з інших підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07.02.2014 року за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК України.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Таким чином, суд, розглядаючи в межах заявлених у скарзі вимог, з урахуванням оскарження підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження саме з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», вірно дійшов висновку про поновлення порушених прав заявника шляхом зобов'язання державного виконавця відкрити виконавче провадження.

За таких підстав апеляційний суд приходить до висновку, що при винесенні ухвали про часткове задоволення скарги Публічного Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій державного виконавця неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, дії суду першої інстанції перебували у відповідності до вимог процесуального законодавства, підстав для скасування ухвали за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 315 ЦПК України, Апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 25 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді