Ухвала суду № 52623127, 21.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/101/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ) № 0001701702/0 від 02.07.09р., № 0001701702/1 від 17.09.09р., № 0001701702/2 від 15.12.09р., № 0001701702/3 від 12.02.10р., № 0009031702/2 від 15.12.09 р., № 0009031702/3 від 09.02.10р., № 0003131702/0 від 17.09.2009 року.

11.02.2015 року позивачем були уточнені позовні вимоги щодо визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва № 0001701702/0 від 02.07.2009 року, № 0001701702/1 від 17.09.2009 року, № 0001701702/2 від 15.12.2009 року, № 0001701702/3 від 12.02.2010 року, № 0009031702/2 від 15.12.2009 року, № 0009031702/3 від 09.02.2010 року, № 0003131702/0 від 17.09.2009 року з урахуванням нових обґрунтувань позовних вимог.

Відповідач надав письмові заперечення, позовні вимоги не визнав повністю.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнані нечинними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва: № 0001701702/0 від 02.07.2009 року, № 0001701702/1 від 17.09.2009 року, № 0001701702/2 від 15.12.2009 року, № 0001701702/3 від 12.02.2010 року, № 0009031702/2 від 15.12.2009 року, № 0009031702/3 від 09.02. 2010 року, № 0003131702/0 від 17.09.2009 року.

Не погодившись із вказаним рішенням Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулась з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у повному обсязі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що у період з 19.05.2009 року по 01.06.2009 року спеціалістами ДПІ було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року, про що складено Акт від № 2159/17-200/2552701699 від 04.06.2009 року.

В Акті перевірки зазначено, що позивачем порушено: статтю 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 зі змінами та доповненнями; статтю 13 Декрету Кабінету міністрів Україні «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року № 13-92, з урахуванням пункту 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлення заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 64 868,66 грн. ( в тому числі за період з 03.11.2006 року по 31.12.2006 року в сумі 25 455,27 грн., за 2007 рік в сумі 34,22 грн., за період з 03.04.2008 року по 31.12.2008 року в сумі 39 379,17 грн.); підпункт 2.3.1 пункту 2.3, підпункт 3.1.1 пункту 3.1, підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 58 401,00 грн. ( в тому числі за період з 16.12.2006 року по 31.12.2006 року в сумі 10 232,00 грн., за період з 16.06.2008 року по 30.06.2008 року в сумі 48 169,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001701702/0 від 02.07.2009 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) у розмірі 87 601,50 грн.

Апеляційні скарги, що подавались позивачем в адміністративному порядку до податкових органів вищого рівня були залишені без змін та задоволення, внаслідок чого винесені нові податкові повідомлення-рішення № 0001701702/1 від 17.09.2009 року, № 0001701702/2 від 15.12.2009 року, № 0001701702/3 від 12.02.2010 року на таку ж суму податкового зобов'язання.

Залишаючи без розгляду апеляційну скаргу ДПА у Миколаївській області своїм рішенням № 2792/10/25-014 від 04.12.2009 року збільшила позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на 154 317,10 грн. та збільшила суму штрафної (фінансової) санкції по податку на додану вартість на 81 238,55 грн.

Внаслідок цього відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0009031702/2 від 15.12.2009 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 154 317,1 грн. та 81 238,55 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Первинна скарга на зазначене податкове повідомлення-рішення була залишена ДПА у Миколаївській області без задоволення, внаслідок чого ДПІ у Заводському районі винесено податкове повідомлення-рішення № 0009031702/3 від 09.02.2010 року.

Підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання за зазначеними повідомленнями-рішеннями - це порушення підпункту 2.3.1 пункту 23 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Крім того, за наслідками перевірки та складеному Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0003131702/0 від 17.09.2009 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 340,00 грн. як штрафна (фінансова) санкція, за порушення пункту 7.8 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Апеляційна скарга позивача до ДПА У Миколаївській області залишена без задоволення.

За таких обставин ФОП ОСОБА_2, звернувся з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва № 0001701702/0 від 02.07.09р., № 0001701702/1 від 17.09.09р., № 0001701702/2 від 15.12.09р., № 0001701702/3 від 12.02.10р., № 0009031702/2 від 15.12.09 р., № 0009031702/3 від 09.02.10р., № 0003131702/0 від 17.09.2009 року.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Згідно до положень статті 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.1998 року суб'єкт малого підприємництва-фізична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ст. 1 Указу № 727/98 одним із критеріїв права особи перебувати на спрощеній системі оподаткування є обсяг виручки від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг) і цей обсяг не повинен перевищувати 500 тис. грн. за календарний рік.

Згідно ст. 5 Указу № 727/98 в разі порушення платником єдиного податку вимог ст. 1 Указу, зокрема, перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) протягом календарного року, такий платник повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

При цьому, обов'язок платника перейти на загальну систему оподаткування автоматично не породжує обов'язок реєстрації такої особи платником ПДВ.

Перелік підстав, за наявності яких особа підлягала обов'язковій реєстрації як платник ПДВ, на час виникнення спірних правовідносин визначався Законом України від 03.04.1997 року № 168/97-ВРП «Про податок на додану вартість».

Підпунктом «б» пункту 2.1 статті 2 Закону № 168/97-ВР визначено, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

З огляду на вказану норму права, загальна сума, що перевищує 300 000,00 грн. визначається, виходячи з операцій, що підлягають оподаткуванню згідно з Законом № 168/97-ВР.

Судом першої інстанції вірно вказано на неприпустимість ототожнення поняття «виручка», якою згідно з ч. 4 ст. 1 Указу № 727/98 є сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) з поняттям «оподатковуваних операцій» в розумінні п.п.2.3.1. п. 2.3. ст. 2 Закону № 168/97-ВР.

Акт перевірки не містить відомостей про те, що позивачем під час перебування на загальній системі оподаткування протягом останніх дванадцяти календарних місяців перевищено 300 000 гривень - граничну суму від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню згідно з Законом № 168/97-ВР.

Апелянт вважає, що вже з моменту перевищення суми 500 000,00 грн. позивач мав стати платником ПДВ. Колегія суддів вважає помилковим такий висновок апелянта зважаючи н вищевикладене.

Здійснюючи донарахування ПДВ, ДПІ застосовано касовий метод податкового обліку, у той час, як суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 заяви про застосування касового методу не подавав і такий метод не міг до нього застосовуватися взагалі.

У разі якщо надходження коштів за товари (послуги), які були поставлені в період, коли такий платник не був зареєстрований платником податку на додану вартість, відбувається в період, коли платник перейшов із спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на загальну систему оподаткування та зареєструвався платником податку на додану вартість, то податкові зобов'язання з податку на додану вартість по зазначених операціях не будуть виникати, оскільки відсутній об'єкт оподаткування.

В Акті перевірки ДПІ зазначено про нульові надходження сум, що оподатковуються податком на додану вартість.

Судом першої інстанції вірно зазначено про те, що ДПА у Миколаївській області, застосувавши касовий метод визначення податкового зобов'язання з ПДВ, неправомірно донарахувала позивачу податкове зобов'язання з ПДВ за період з 01.07.2008 року по 31.12.2008 року у розмірі 65 587,60 грн. та суми по іншим періодам.

Застосовуючи у сумі штрафних санкцій 81 238,55 грн. за донарахованим зобов'язанням суму у розмірі 4 420,00 грн. за неподання податкової декларації з ПДВ податкові органи не врахували положень, викладених у листах самої ж ДПА України, зокрема, листа ДПА України від 14.01.2009 року № 513/7/16-1517-08, де зазначено: що до дати реєстрації платником податку на додану вартість (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) особа не має права на подання податкової декларації, тому штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість фізичною особою-підприємцем, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються.

Таким чином, донарахування податку та штрафних санкцій, зокрема і штрафної санкції у розмірі 4 420,00 грн. підлягають скасуванню ще й через цю обставину.

За таких обставин підлягає скасуванню і штрафна санкція у розмірі 340,00 грн., застосована до позивача податковим повідомленням-рішенням № 0003131702/0 від 17.09.2009 року, оскільки ФОП ОСОБА_2 у період, за який здійснювалася перевірка не був платником податку на додану вартість, не мав свідоцтва платника податку на додану вартість і, відповідно, індивідуального податкового номеру платника ПДВ. Без цих реквізитів податкову декларацію скласти неможливо та подати у встановлені строки до податкової інспекції.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький