Ухвала суду № 52570276, 13.10.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 р. Справа № 876/11433/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 липня 2013 року у справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, заступника міського голови м. Тернополя Остапчук Вікторії Олександрівни про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

10.04.2013 року фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0, 0700 га АДРЕСА_1 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі та зобов'язати уповноваженого керівника органу місцевого самоврядування, заступника голови Тернопільської міської ради Остапчук Вікторію Олександрівну вчинити передбачені законодавством юридично-значимі дії по оформленню та підписанню додаткової угоди до договору оренди землі від 19.03.2008 року та поновити договір оренди земельної ділянки площею 0, 0700 га фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 терміном на 5 років.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19 березня 2008 року між Тернопільською міською радою та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі. Відповідно до договору ФОП ОСОБА_1 отримав в оренду земельну ділянку загальною площею 700 кв.м. для обслуговування незавершених будівництвом гаражів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, терміном на п'ять років до 03.12.2012 року. 11.10.2012 року позивач звернувся до Тернопільської міської ради з відповідною заявою про продовження (поновлення) договору оренди даної земельної ділянки. При поданні заяви ним подані документи передбаченні чинним законодавством та вказані в додатку до поданої заяви. Після чого, листами-відповідями від 24.10.2012 року №1456/08 та від 19.02.2013 року №968/08 виконавчий комітет ТМР повідомив позивача, що виконавчим комітетом підготовлено проект рішення міської ради про продовження договору оренди земельної ділянки площею 0,0700га ФОП ОСОБА_1 та передано на розгляд сесії міської ради. Оскільки, в передбачений законодавством строк відповідачем так і не було укладено додаткової угоди про продовження договору оренди землі та за відсутності заперечень органу місцевого самоврядування, вважає таку бездіяльність незаконною та просить у відповідності до ст. 33 Закону України «Про оренду землі», зобов'язати уповноважену особу органу місцевого самоврядування підписати додаткову угоду до договору оренди землі.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 липня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Тернопільської міської ради щодо не укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі. Зобов'язано уповноваженого керівника органу місцевого самоврядування - заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Остапчук Вікторію Олександрівну вчинити передбачені законодавством юридино-значимі дії по оформленню та підписанню додаткової угоди до договору оренди землі від 19.03.2008 року та поновити даний договір оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на тих самих умовах, які були передбачені цим договором терміном на 5 років.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Тернопільська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників осіб, що беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 19 березня 2008 року між Тернопільською міською радою (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди землі(а.с.7-10).

Відповідно до даного договору орендодавець, на підставі рішення міської ради від 03 грудня 2007 року №5/14/72, надав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 700 кв.м., в тому числі 358 кв.м. - під забудовою, 342 кв.м. - землі для обслуговування незавершених будівництвом гаражів, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, терміном на п'ять років, з 03.12.2007 року по 03.12.2012 року.

11 жовтня 2012 року, відповідно до вимог ст. 12, 124 Земельного кодексу України, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Тернопільської міської ради з відповідною заявою про продовження (поновлення) договору оренди даної земельної ділянки та подано відповідні документи згідно додатку до поданої заяви(а.с.14).

З наявного в матеріалах справи повідомлення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.10.2012 року №1456/08 слідує, що виконавчим комітетом Тернопільської міської ради підготовлено проект рішення міської ради «Про продовження договору оренди земельної ділянки площею 0,0700га. ФОП ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1» та передано на розгляд сесії міської ради у встановленому законом порядку, а також додатково проінформовано про можливість отримання заявником завіреної копії рішення чи витягу з протоколу сесії міської ради шляхом звернення в управління організаційно-виконавчої роботи(а.с.15).

Згідно листа-повідомлення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19.02.2013 року за №968/08, позивача повідомлено, що міська рада діє в межах передбачених Конституцією України, роз'яснено переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі. Також вказано, що підготовлено проект рішення міської ради «Про продовження договору оренди земельної ділянки площею 0,0700га. ФОП ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1» та передано на відповідні погодження і розгляд сесії міської ради у встановленому законом порядку, додатково проінформовано про можливість отримання заявником завіреної копії рішення чи витягу з протоколу сесії міської ради(а.с.16).

30 січня 2013 року ФОП ОСОБА_1 не отримавши відповідного рішення сесії міської ради про продовження оренди землі та за відсутності заперечень у поновленні договору оренди землі, звернувся із заявою до міського голови м. Тернополя, як керівника органу місцевого самоврядування, про поновлення договору оренди землі від 19.03.2008 року терміном на 5 років(а.с.17).

Судом першої інстанції також встановлено, що позивачем не отримано відповіді на дане звернення від 30.01.2013 року.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративного суду.

На думку колегії суддів апеляційного суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Колегія суддів зазначає, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки чи інші спори, пов'язані з орендними відносинами, має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

З наведеного вище слідує, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно "суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС.

За вказаних обставин суд вважає, що даний спір за своєю правовою природою є господарським, оскільки виник у сфері господарських відносин між Тернопільською міською радою як орендодавцем земельної ділянки та ОСОБА_1 як орендарем цієї земельної ділянки.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо не укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії по оформленню та підписанню додаткової угоди до договору оренди землі та поновити договір оренди земельної ділянки площею належить розглядати в межах господарського, а не адміністративного судочинства.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України в постанові від 11.11.2014 року № 21-493а14.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

А згідно з частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в справі закриттю.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, п. 4 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільської міської ради задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 липня 2013 року по справі № 607/6521/14-а скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін