Рішення № 5250847, 01.06.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" червня 2009 р.Справа № 4/79-09-3058 За позовом:Фізичної особи підприємця ОСОБА_1;

До відповідача:підприємства, заснованого на власності обєднання громадян «Санвіт»;

про визнання права власності

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_2 довіреність б/н від 21 травня 2009 року;

Від відповідача - Покась О.С. - довіреність б/н від «21»травня 2009 р.;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, фізична особа підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до підприємства, заснованого на власності обєднання громадян «Санвіт»(далі за текстом Підприємство) про зобовязання виконати умови договору позики від «22»грудня 2008 року.

Згодом позивачем було подано уточнення до позовної заяви, відповідно до якого, позивач змінив позовні вимоги та просить, реалізуючи його право звернути стягнення на заставне майно з метою задоволення вимог за договором позики визнати за ним право власності на будівлю зерносховища, переданого в іпотеку Підприємством.

Представник позивача позовну заяву підтримала, наполягала на своїх вимогах.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, в частині наявності прострочення з повернення 1/3 частини позики, в іншій частині позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість та на відсутність підстав для визнання за позивачами права власності на спірні обєкти нерухомості.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у справі, суд встановив наступне:

"22" грудня 2008 року між ОСОБА_1, як фізичною особою, та Підприємством, заснованим на власності обєднання громадян «Санвіт»було укладено договір позики, відповідно до якого позивач повинен був надати Підприємству безвідсоткову позику у розмірі 3000 000 (трьох мільйонів) гривень, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався повернути вказану суму відповідно до умов договору.

Зобовязання щодо передачі грошових коштів, що становлять суму позики, виконані в повному обсязі належним чином, зокрема, відповідно до умов п. 2 договору позики відповідачеві спочатку були передані кошти в розмірі 1000000 (одного мільйона) гривень, а згодом ще 2000000 (два мільйони) гривень.

Факт отримання вказаних коштів фактично не заперечується і самим відповідачем.

Відповідно до умов договору, зазначених у п. 4 договору позики, відповідач мав повернути фактично отриману суму позики частинами: 1/3 позики - до «01»травня 2009 року, а решту коштів не пізніше «22»грудня 2010 року.

На забезпечення виконання зобовязань Підприємства за вищевказаним договором позики та можливих змін та доповнень до нього, сторонами було укладено договір іпотеки, посвідчений 22.12.2008 року ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу /реєстр. № 12849/, відповідно до якого Підприємство надало в іпотеку нежитлову будівлю зерносховище місткістю до 4000 тон, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, та складається в цілому з: літ. «А»- адміністративна будівля, літ. «Б»- котельня, літ. «В»- чергова, літ. «Г»- туалет, І зерносушилка, ІІ робоча башта, ІІІ зерносховище силосного типу, ІV ваги, № 1-3 огорожа, загальною площею 113,0 кв.м, що належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Новоселівською сільською радою Березівського району Одеської області 11.11.2008 року, зареєстрованого Товариством з обмеженою відповідальністю «Березівське бюро технічної інвентаризації»у книзі 3 н.ю., на стор. 59, номер запису 322, та розташоване на земельній ділянці 5500,0 кв.м, що знаходиться у фактичному користуванні відповідача на підставі договору оренди землі з Новоселівською сільською радою Березівського району Одеської області від 26.10.2007 року.

Згодом, «14»квітня 2009 року державним реєстратором відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради було здійснено реєстрацію позивача в якості фізичної особи підприємця, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців було внесено запис № 25560000000079536.

З огляду на вказане сторони 20 травня 2009 року уклали відповідні додаткову угоду до договору позики та додатковий договір до іпотечного договору, в яких, зокрема, зазначалося про зміну статусу, тобто, вказувалося на те, що ОСОБА_1, як сторона договору позики та договору іпотеки, діє як фізична особа підприємець.

З огляду на вказане сторони 20 травня 2009 року уклали відповідні додаткову угоду до договору позики та додатковий договір до іпотечного договору, в яких, зокрема, зазначалося про зміну статусу, тобто, вказувалося на те, що ОСОБА_1, як сторона договору позики та договору іпотеки, діє як фізична особа підприємець.

Як видно з пояснень представників сторін у квітні 2009 року на прохання директора підприємства з огляду на скрутне матеріальне становище підприємства, викликане, за його твердженнями, наявною дебіторською заборгованістю, між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо продовження терміну розрахунку за першим платежем (п. 4 договору позики ) до «20»травня 2009 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що, в порушення умов договору позики та досягнутих сторонами домовленостей, відповідачем було прострочено виконання зобовязання.

Більш того, «20»травня 2009 року ФОП ОСОБА_1 отримав від відповідача лист, в якому зазначалося, про неможливість повернення Підприємством позики в найближчі декілька місяців.

Як видно з пояснень представника позивача ФОП ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути йому позику, проте заборгованість до цих пір так і не погашена.

В обґрунтування позову позивач посилається на ст. 526 ЦК України та 193 ГК України, в яких йдеться про обовязковість виконання зобовязань належним чином відповідно до договору, та ст. 590 ЦК України, відповідно до якої заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 цього ж кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд може захистити порушене право способом, який передбачений законом або договором. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обовязку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Проаналізувавши подані до суду позивачем документи та чинне законодавство, яке регулює дані відносини, заслухавши пояснення сторін та перевіривши їх доказами, суд доходить до висновку про правомірність позовних вимог за таких підстав:

Відповідно до умов ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 1049 Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, а в ст. 530 ЦК України зазначається: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідні положення кореспондують зі ст. 193 ГК України, яка, зокрема, встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Зазначена норма відображена також і в п. 4 договору позики, яким встановлено, що в разі прострочення позичальником повернення першої частки позики Позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї суми позики.

Як видно з пояснень сторін на прохання позивача про добровільну сплату визначених п. 4 договору позики коштів відповідач зазначив про неможливість повернення коштів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином відповідач на даний час не виконав зобов'язань за договором позики, укладеним 22.12.2008 року, та станом на 21.05.2009 року його заборгованість перед позивачем становить 3000000 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що для забезпечення виконання зобовязань Підприємства за договором позики від 22 грудня 2009 року (з додатковим договором до нього) відповідач передав в іпотеку належну йому на праві власності нежитлову будівлю зерносховище місткістю до 4000 тон, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до п. 16.7.1 договору іпотеки та ч. 2 ст. 590 ЦК України позивач, як іпотекодержатель, з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на заставне майно, якщо в момент настання термінів будь-якого із зобовязань, передбачених договором позики (основного зобовязання), вони не будуть виконані та задовольнити майнові вимоги в повному обсязі за рахунок предмета іпотеки, визначені в момент фактичного задоволення, враховуючи, зокрема, суму заборгованості за позикою, неустойки, іншої заборгованості та витрат, повязаних з предявленням вимоги та зверненням стягнення на предмет іпотеки, тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою.

Ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та ст. 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

П. 22 договору іпотеки передбачає право іпотекодержателя обирати один із вказаних способів стягнення, що і зробив позивач звернувшись з позовом до суду.

Тобто фактично, в порушення своїх договірних зобов'язань та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, відповідач фактично, в односторонньому порядку, відмовився від виконання своїх зобовязань за договором.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 33 передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд, відповідно до ст. 43 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи зазначене, керуючись вищенаведеними положеннями чинного законодавства України та зважаючи на факт встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у справі суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_1 щодо визнання права власності на будівлю зерносховища, передане в іпотеку, та наявності підстав для їх часткового задоволення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, правомірними та такими, що базуються на законних підставах, в звязку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до підприємства, заснованого на власності обєднання громадян «Санвіт»про визнання права власності задовольнити повністю.

2.Визнати за фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю зерносховище місткістю до 4000 тон, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, та складається в цілому з: літ. «А»- адміністративна будівля, літ. «Б»- котельня, літ. «В»- чергова, літ. «Г»- туалет, І зерносушилка, ІІ робоча башта, ІІІ зерносховище силосного типу, ІV ваги, № 1-3 огорожа.

3.Стягнути з підприємства, заснованого на власності обєднання громадян «Санвіт»(68000, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, буд. 2-Б, кв. 62, код ЄДРПОУ 32927412) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (65121, АДРЕСА_2) витрати по сплаті держмита у сумі 10085 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 312,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Літвінов С.В.