Рішення № 52466851, 06.10.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/414/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Вирста М.М. Провадження № 22-ц/789/858/15 Доповідач - Парандюк Т.С.Категорія - 2

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

при секретарі - Коваль О.І.

з участю сторін - представника апелянта ОСОБА_1.-ОСОБА_2.; представників відповідача -

ОСОБА_3. - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду від 19 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про скасування свідоцтва про право власності на садибу та визнання права власності на 1/5 частину житлового будинку і господарських будівель, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про скасування свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_5 на садибу та визнання за ним права власності на 1/5 частину житлового будинку і господарських будівель.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що нещодавно дізнався про те, що житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1, на праві власності належав покійній матері ОСОБА_6, а на даний час на праві власності належить відповідачці ОСОБА_5 Оскільки, народився, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, будинковолодіння відносилось до колгоспного двору, тому вважає, що має право на 1/5 частину вказаного житлового будинку і господарських будівель.

Рішенням Козівського районного суду від 19 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про скасування свідоцтва про право власності на садибу та визнання права власності на 1/5 частину житлового будинку і господарських будівель - відмовлено.

Додатковим рішенням Козівського районного суду від 15 липня 2015 року доповнено резолютивну частину рішення Козівського районного суду від 19 травня 2015 року у цивільній справі №600/414/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про скасування свідоцтва про право власності на садибу та визнання права власності на 1/5 частину житлового будинку і господарських будівель.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 47 (сорок сім) грн. на номер доходного рахунку: 31214206700282, код ЄДРПО суду: 02886605, банк одержувача:ГУДКСУ у Тернопільській області, код одержувача за ЄДРПО: 37822731, код банку МФО: 838012, код класифікації доходів бюджету: 22030001.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушено норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 - ОСОБА_2. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній.

Законний представник відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 309 ЦПК України -підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Стаття 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пункт 1 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 29 грудня 1976 року " Про судове рішення" вказує, що рішення є законним тоді, коли всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно ч.3 ст. 303 ЦПК України- апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що ним пропущено строк позовної давності при зверненні до суду.

Однак з таким висновком суду колегія не погоджується і у відповідності до ст.309 ч.1 п.3 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5.

Відповідно до п.36 постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" - за змістом ст. 391 ЦК позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов"язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв"язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.07.1990 року та на 15 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будовами по АДРЕСА_1 відносився до колгоспного двору.(а.с.4, 87), що сторонами не оспорюється.

Відповідно до ст. 120 ч.1 ЦК Української РСР - майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.(ст.112 цього Кодексу).

Згідно з ч.2 ст.123 ЦК Української РСР - розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року №885-X11 був введений в дію Закон України "Про власність".

Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України "Про власність", застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени колгоспного двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, довідками № 121 від 01.04.20015 р. та № 369 від 01.10.2015 р., виданих Золотослобідською сільрадою та випискою з погосподарської книги, що станом на 15 квітня 1991 року в спірному будинковолодінні, який відносився до колгоспного двору були прописані та проживали: ОСОБА_7.(дід), ОСОБА_8.(баба), ОСОБА_9.(батько позивача), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - позивач( неповнолітній на той час) та ОСОБА_10 - представник відповідачки.

Отже, колегія суддів прийшла до переконання, що оскільки станом на 15 квітня 1991 року спірне будинковолодіння мало статус колгоспного двору, а ОСОБА_5, на той час був неповнолітнім, не втратив права частки у майні колгоспного двору, а тому у відповідності до ст.123 ч.2 ЦК УРСР набув право власності на 1/5 частину спірного будинковолодіння.

Твердження представника відповідача про те, що батьки, як її так і позивача, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 втратили право власності на майно, що належало колгоспному двору на час його припинення у квітні 1991 року, оскільки не були членами колгоспного двору, не заслуговують на увагу і спростовуються випискою з погосподарської книги, де зазначено, що станом на 15 квітня 1991 року ОСОБА_9 був прописаний та проживав у даному господарстві, а отже йому належала відповідна частка.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 19.01.2009 року домоволодіння в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про спадщину за законом (а.с.37).(а.с.38), при тому, що ОСОБА_6 Була прописана в даному селі у 2005 році, що підтвердила представник відповідачки.

20.05.2014 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого на випадок смерті, належне майно заповіла ОСОБА_5 (дочці відповідачки)(а.с.19).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть НОМЕР_2 ).

03 березня 2015 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, в якому ОСОБА_5 проживав і був прописаний, а тому з 15 квітня 1991 року йому належала 1/5 частина жилого будинку з господарськими будовами по АДРЕСА_1 . А тому, видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ОСОБА_5 на все будинковолодіння порушує права апелянта на право власності на спірне житло його частки і підлягає захисту шляхом скасування даного свідоцтва.

Крім того, колегія суддів при розгляді справи щодо витребування доказів, діяла в межах ст.137,138 ЦПК України та постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 315 - 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Козівського районного суду від 19 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.03.2015 року, видане ОСОБА_5 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будовами, що по АДРЕСА_1

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк