Рішення № 52293407, 10.08.2012, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 2518/1497/2012

Провадження № 2/2518/255/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2012 року

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:головуючого-суддіОСОБА_1,при секретарі:ОСОБА_2, за участюпредставника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Ріпки цивільну справу

за позовомРіпкинського сільського споживчого товариства доОСОБА_4 провідшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником,

В С Т А Н О В И В :

Ріпкинське ССТ звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємству при виконанні ним трудових обовязків в сумі 6839 грн. 32 коп..

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачка ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з Ріпкинським ССТ з 25.07.2008 р. та працювала в кафетерії «Зодіак»(смт.Замглай) продавцем ІІІ розряду. 23 липня 2008 року між ними та ОСОБА_4 було укладено письмовий договір про повну особисту (колективну) матеріальну відповідальність, абз. «г»п. 1 якого передбачено, що в разі виявлення нестачі, порчі матеріальних цінностей, робітник сплачує її суму підприємству, установі, організації у подвійному розмірі, а якщо при перевірках контролюючими органами будуть встановлені недоліки по лінії санепідеміологічної служби, або податкового законодавства, що призведе до сплати штрафних санкцій, робітник сплачує підприємству, установі, організації дані суми штрафних санкцій. 22 квітня 2011 р., близько 19 год. 30 хв., ОСОБА_4, перебуваючи на робочому місці в барі «Зодіак»в смт.Замглай продала 0,5 л. пива «Оболонь»неповнолітній особі, за що її було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 156 ч. 2 КУпАП, а до них були ДПІ у Ріпкинському районі застосовані штрафні санкції у вигляді штрафу у розмірі 6800 грн. за продаж алкогольних напоїв, пива особі, яка не досягла 18 років, ними вказаний штраф було сплачено на суму 4770 грн., решта суми була зарахована в рахунок існуючої переплати за іншими платежами до бюджету.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених вище, пославшись також на те, що позивачка підписувала постанову Ріпкинського ССТ від 18 лютого 2010 р. № 15 «Про підвищення відповідальності за порушення споживання і продаж пива, алкогольних напоїв та тютюну».

Відповідачка проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що вона суму штрафу 85 грн. за адміністративне правопорушення заплатила. Застосування штрафних санкцій згідно Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»не є шкодою заподіяною працівником, в розумінні ст.. 1166 ЦК України, а притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 156 ч. 2 КУпАП за порушення правил торгівлі пивом не є порушенням податкового законодавства, тому відсутні підстави відповідно до абз. «г»п. 1 договору «Про повну особисту (колективну) матеріальну відповідальність» покладати на неї обовязок сплатити Ріпкинському ССТ сплачені ними суми штрафних санкцій, в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з Ріпкинським ССТ з 25.07.2008 р. по 29.08.2011 р., та працювала в кафетерії «Зодіак»(смт.Замглай) продавцем ІІІ розряду.

23 липня 2008 року між Ріпкинським ССТ та ОСОБА_4 було укладено письмовий договір «Про повну особисту (колективну) матеріальну відповідальність», за формою, затвердженою Переліком посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР і Секретаріатом ВЦРПС 28 грудня 1977 року за № 447/24, абз. «г»п. 1 якого передбачено, що в разі виявлення нестачі, порчі матеріальних цінностей, робітник сплачує її суму підприємству, установі, організації у подвійному розмірі, а якщо при перевірках контролюючими органами будуть встановлені недоліки по лінії санепідеміологічної служби, або податкового законодавства, що призведе до сплати штрафних санкцій, робітник сплачує підприємству, установі, організації дані суми штрафних санкцій.

З протоколу про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2011 р. за ч. 2 ст. 156 КУпАП вбачається, що ОСОБА_4, перебуваючи на робочому місці в барі «Зодіак»в смт.Замглай 22 квітня 2011 р. близько 19 год. 30 хв. продала 0,5 л. пива «Оболонь»неповнолітній особі.

Постановою адміністративної комісії Замглайської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області № 2 від 29 червня 2011 р. ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 156 ч. 2 КУпАП за порушення правил торгівлі пивом, та накладено штраф в сумі 85 грн.,

Рішенням від 17 січня 2012 р. № 2/25/17/23/01777021 ДПІ у Ріпкинскому районі відповідно до абз. 8 ст.. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»до Ріпкинського ССТ були застосовані штрафні санкції у вигляді штрафу у розмірі 6800 грн. за продаж алкогольних напоїв, пива особі, яка не досягла 18 років, вказаний штраф було сплачено на суму 4770 грн., згідно платіжного доручення, решта суми була зарахована в рахунок існуючої переплати за іншими платежами до бюджету.

Судом встановлено, що:

- ОСОБА_5, як працівника підприємства громадського харчування було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 156 ч. 2 КУпАП за порушення правил торгівлі пивом,

- до Ріпкинського ССТ було застосовано фінансову санкцію, установлену Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»№ 481/95-BP.

В даному випадку, йдеться про правопорушення, склади яких передбачені різними законами, про різних субєктів відповідальності та різні її види, санкції. Кожен із субєктів самостійно несе відповідальність за свої дії та відповідне правопорушення, водночас субєкт господарювання зазнає фінансових санкцій за дії, що безпосередньо вчинені фізичною особою, яка перебуває у трудових відносинах із підприємством.

Відтак, сума сплаченої за рішенням податкового органу до бюджету фінансової санкції є зайвою виплатою прямим наслідком винних, протиправних дій працівника підприємства, який порушив свої трудові обовязки, тобто сума сплаченого є прямою дійсною шкодою, завданою працівником підприємству.

Положення ст.ст. 130, 135, 135-3 КЗпП України, інші норми цього Кодексу не встановлюють обмежень стягнення з працівника будь-яких видів прямої дійсної матеріальної шкоди, в т.ч., витрат, яких зазнало підприємство за сплату фінансових санкцій.

Та обставина, що субєкт господарювання зобовязаний під час здійснення підприємницької діяльності дотримуватися вимог законодавства, що її регулюють, і самостійно несе відповідальність за порушення цих вимог, не позбавляє його права вимагати встановленим порядком відшкодування завданої йому шкоди, зокрема, шляхом притягнення до матеріальної відповідальності працівника, який припустився порушень.

Таким чином, суд знаходить, що є всі підстави для покладення на ОСОБА_4 матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну Ріпкинському ССТ внаслідок порушення покладених на неї трудових обовязків.

Щодо меж матеріальної відповідальності, то суд враховує наступне.

Ст. 130 КЗпП України передбачена сукупність певних факторів, які дають власникові право притягти працівника до матеріальної відповідальності, а саме: порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням і шкодою та вина працівника.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обовязків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Випадки повної матеріальної відповідальності працівників зазначені у ст. 134 цього Кодексу. Зокрема, ч. 1 вказаної статті передбачає, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1),

- шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування (п. 5).

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»передбачено, що працівники, які не є керівниками підприємства (установи, організації) і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч.1 ст.132 КЗпП, крім випадків, для яких ст.134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність. У такому ж порядку визначається матеріальна відповідальність працівників, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність (статті 135-1, 135-2 КЗпП, якщо шкода заподіяна не незабезпеченням цілості прийнятого під звіт майна, а іншими порушеннями трудових обов'язків (неналежним оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріальних цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо).

Аналізуючи положення договору від 23 липня 2008 року про повну особисту (колективну) матеріальну відповідальність, суд знаходить, що між сторонами спір виник не з приводу виявленої недостачі, умисного знищення або зіпсуття матеріальних цінностей, а у звязку з понесенням підприємством зайвих грошових виплат, а саме у звязку зі сплатою штрафних санкцій, отже, до спірних правовідносин не може бути застосований пункт 5 ч.1 ст. 134 КЗпП України.

В п. 3.1 Податкового кодексу України передбачено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідальність за порушення податкового законодавства передбачена Главою 11 Розділу ІІ Податкового кодексу, ст. 113-116 якого регламентують порядок, строки застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства.

Відповідальність за порушення правил торгівлі пивом, передбачена ст.. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»№ 481/95-BP, якою передбачено застосування органами державної податкової служби України до суб'єктів господарювання фінансових санкцій у вигляді штрафів.

Тобто відповідальність за порушення правил торгівлі пивом не є відповідальністю за порушення податкового законодавства.

Враховуючи те, що в даному випадку ДПІ в Ріпкинському районі не виявлені недоліки по лінії податкового законодавства, а встановлено прийняття ДПІ в Ріпкинському районі рішення про стягнення штрафу з Ріпкинського ССТ за порушення ст.. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»№ 481/95-BP, вчинене ОСОБА_5, яка перебувала у трудових відносинах із підприємством, тому суд знаходить, що відсутні підстави відповідно до абз. «г»п. 1 даного договору покладати на ОСОБА_5 обовязок сплатити Ріпкинському ССТ сплачені ними суми штрафних санкцій, в повному обсязі.

Сама по собі постанова Ріпкинського ССТ від 18 лютого 2010 р. № 15 «Про підвищення відповідальності за порушення споживання і продаж пива, алкогольних напоїв та тютюну» не покладає на працівника повну матеріальну відповідальність, оскільки з її змісту цього не вбачається. Вказана постанова носить попереджувальний характер матеріально-відповідальних осіб про заборону продавати пиво, слабоалкогольні, алкогольні напої особам, які не досягли 18 років. З постановою була ознайомлена відповідачка, про що свідчить її підпис.

Отже, доводи позову щодо повної матеріальної відповідальності відповідачки за завдану шкоду не ґрунтуються на законі.

Враховуючи, що ОСОБА_5 допустила порушення заборони продавати неповнолітнім особам пиво та слабоалкогольні напої, чим заподіяла підприємству пряму дійсну шкоду у вигляді сплати штрафу, суд приходить до висновку, що на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку.

Виходячи із довідки про доходи Ріпкинського ССТ від 9 серпня 2011 р. № 35 ОСОБА_4 отримувала в лютому-березні 2011 р. заробітну плату в сумі 307 грн. 14 коп. та 441 грн. 83 коп. відповідно, таким чином, середній місячний заробіток ОСОБА_4 за два останні календарні повні місяці роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, складає 374 грн. 48 коп. (307,14 грн. + 441,83 грн. / 2 = 374 грн. 48 коп.).

Виходячи з наведеного, з ОСОБА_4 на користь Ріпкинського ССТ належить стягнути 374 грн. 48 коп. у відшкодування матеріальної шкоди.

З Ріпкинського сільського споживчого товариства в доход держави слід стягнути 214 грн. 60 коп. судового збору не сплаченого при зверненні до суду, так як Закон України «Про судовий збір»не звільняє позивачів від сплати судового збору за даними вимогами.

На підставі ст.. 88 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь Ріпкинського сільського споживчого товариства слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 11 грн. 76 коп. (214,60 х 5,48 % = 11 грн. 76 коп.).

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 130, 132, 134, 135, 135-3 136, 138 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМ України від 08.02.1995 р. № 100, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Ріпкинського сільського споживчого товариства до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Ріпкинського сільського споживчого товариства матеріальну шкоду в розмірі 374 грн. 48 коп..

В задоволенні решті вимог відмовити.

Стягнути з Ріпкинського сільського споживчого товариства в доход держави 214 грн. 60 коп. судового збору не сплаченого при зверненні до суду.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Ріпкинського сільського споживчого товариства 11 грн. 76 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийВ.Б.Сташків