Ухвала суду № 52234421, 31.10.2011, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/6270/11 Справа № 22ц-11645/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Варенко О.П., Григорченка Е.І.

при секретарі Солодовій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скарг; ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 13 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2] Григорівни до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним, -

встановила:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним.

Рішенням Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що 13 березня 2008 року між відповідачем та позивачкою був укладений кредитний договір № DNN0GA00000008, за яким остання отримала споживчий кредит у сумі 38 280,00 доларів США для придбання нерухомого майна.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи в їх задоволенні суд правильно виходив з положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання валютного контролю».

Суд правильно не прийняв в до уваги твердження позивача про те, що відповідач не мав права здійснювати видачу кредиту в іноземній валюті, оскільки Законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що дозволяється банком зазначена діяльність за наявності виданої Національним банком України ліцензії.

Доводи ОСОБА_2 про необхідність мати індивідуальну ліцензію не можуть бути взяті до уваги, оскільки вищевказаними законами встановлено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. За умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті суд враховує те, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

При укладанні сторонами спірного договору сторони досягли всіх істотних умов, а саме: мету, суму, строк надання коштів, умови і порядок його погашення, види забезпечення зобов'язання, розмір відсоткової ставки, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання ними умов договору.

За таких обставин суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень по ним.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: