Ухвала суду № 522053, 23.01.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2007 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

при секретарі - Кулеша А.О.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Донецької залізниці на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі за позовом Донецької залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И Л А :

Справа №К-12783/06

Доповідач Фадєєва Н.М.

03.07.2002р. Донецька залізниця (далі по тексту позивач) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі по тексту відповідач, СДПІ), в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 20.06.2002р. №186/08-41-1/01074957/10206/10, №185/08-41-1/01074957/10205/10, від 21.06.2002р. №189/08-41-1/01074957/10322/10.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. у справі №34/298а позовні вимоги Донецької залізниці задоволено частково; визнано частково недійсним податкові повідомлення-рішення від 20.06.2002р.: 1) №186/08-41-1/01074957/10206/10 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 4 892 075,70грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 473 650,00грн.; 2) 185/08-41-1/01074957/10205/10 в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 8 881 487,39грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 460 296,85грн.; 2) визнано недійсними в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 21.06.2002р. №189/08-41-1/01074957/10322/10; в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. частково скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. у справі №34/294а; відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.06.2002р. №185/08-41-1/01074957/10205/10 в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 8 881 487,39грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 460 296,85грн., від 20.06.2002р. №186/08-41-1/01074957/10206/10 в частини донарахування податку на прибуток у розмірі 4 892 075,70грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 473 650,00грн., від 21.06.2004р. №189/08-41-1/01074957/10322/10 в частині визначення податкового зобовязання з акцизного збору у розмірі 36 154,00грн., в т.ч. 113,00грн. основного платежу та 36 041,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донецька залізниця не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі №34/294а; подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Донецької залізниці підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: 1) від 20.06.2002р. №185/08-41-1/01074957/10205/10, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 13 513 345,00грн., в т.ч. 9 018 736,00грн. основного платежу та 4 494 609,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; 2) від 20.06.2002р. №186/08-41-1/01074957/10206/10, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 7 420 950,00грн., в т.ч. 4 947 300,00грн. основного платежу та 2 473 650,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; 3) від 21.06.2002р. №189/08-41-1/01074957/10322/10, яким позивачу визначено податкове зобовязання з акцизного збору у розмірі 36 154,00грн., в т.ч. 113,00грн. основного платежу та 36 041,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкові повідомлення-рішення прийнято СДПІ на підставі акту “Про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Донецької залізниці за період з 01.07.1997р. до 01.07.2001р.” від 19.06.2002р. №92/08-41-1 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до Акту перевірки встановлено: 1) порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1, п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” у звязку з застосуванням нульової ставки без надання підтверджуючих документів внаслідок чого відповідачем донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 3 430 787,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 715 394,00грн.; 2) порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1, п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” у звязку з застосуванням нульової ставки податку на додану вартість по перевезенням до морських портів України внаслідок чого відповідачем донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 3 369 220,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 684 610,00грн.; 3) порушення позивачем п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” у звязку проведенням бартерних (товарообмінних) операцій внаслідок чого відповідачем донараховано податок на додану вартість у розмірі 1 518 196,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 742 804,00грн.; 4) порушення позивачем порядку формування податкового зобовязання та податкового кредиту, що призвело до нарахування відповідачем податку на додану вартість у розмірі 700 533,04грн., в т. ч. 137 037,00грн. внаслідок заниження податкових зобовязань та 563 496,00грн. внаслідок завищення податкового кредиту; 5) порушення позивачем п. “б” ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Акцизний збір” внаслідок чого позивачу визначено податкове зобовязання з акцизного збору у розмірі 36 1454,00грн., в т.ч. 113,00грн. основного платежу та 36 041,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; 6) порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” допущені при формуванні валових доходів, валових витрат та амортизації внаслідок чого відповідачем донараховано податок на прибуток у розмірі 7 420 950,00грн., в т.ч. 4 947 300,00грн. основного платежу та 2 473 650,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судова колегія звертає увагу на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції Донецькій апеляційний господарський суд спирався, насамперед, на положення п.п. 4.2.3 п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого обовязок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом є помилковим, покладається на платника податків.

Однак, у звязку з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до абз. 1 п. 7 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Кодексу та з метою гарантування дотримання і захисту прав, свобод та інтересів позивача як субєкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєкта владних повноважень Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне при перевірці правильності правової оцінки обставин досліджених судами попередніх інстанцій застосувати порядок визначений ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

1. В частині порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1, п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” у звязку з застосуванням нульової ставки без надання підтверджуючих документів Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Актом перевірки встановлено, що Донецька залізниця відображала в книгах обліку продажу товарів (робіт, послуг) операції щодо надання послуг по перевезенню вантажів та пасажирів із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість на підставі п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, що підтверджено відповідними податковими накладними без надання під час перевірки документів, які засвідчують факт перетину вантажами державного кордону України.

Судом першої інстанції встановлено, що відсутність зазначених документів обумовлена річним терміном їх зберігання, встановленому п. 440 Переліку документів Міністерства шляхів сполучень та підвідомчих йому установ, організацій і підприємств із зазначенням терміну їх зберігання та п. 1193 наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України “Про затвердження Переліку типових документів” від 20.07.1998р. №41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.1998р. за №576/3016 (далі по тексту Наказ №41).

Суд апеляційної інстанції скасовуючи в цій частині рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. у справі №34/298а виходив з положень п. 315 Наказу №41, відповідно до якого первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.) зберігаються 3 роки.

Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається саме на користь платника податків.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Донецької залізниці в частині неправомірності нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 3 430 787,00грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 715 394,00грн.

2. В частині порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1, п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” у звязку з застосуванням нульової ставки податку на додану вартість по перевезенням до морських портів України Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Актом перевірки встановлено, що позивачем надавались послуги Акціонерному товариству “Данко” та Товариству з обмеженою відповідальністю “Лемтранс” з перевезення вантажів до морських портів України, які не є пунктами поза межами державного кордону України, а отже, на думку відповідача, Донецькою залізницею безпідставно застосовано нульову ставку податку на додану вартість.

Пунктом 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено перелік операцій, за якими податок на додану вартість обчислюється за нульовою ставкою.

Відповідно до п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” податок за нульовою ставкою обчислюється в т. ч. щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Судом першої інстанцій встановлено, що позивачем надавались послуги, призначені для споживання за межами митного кордону України, оскільки транспортні послуги відносяться до таких, що споживаються за межами території України в складі товарів, які експортуються, що судом апеляційної інстанції не спростовано.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що посилання Донецького апеляційного господарського суду на неоднозначність тлумачення положень п.п. 6.2.2 та п.п. 6.2.4 . 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” мали застосовуватись з урахуванням норм п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Донецької залізниці в частині неправомірності нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 3 369 220,00грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 684 610,00грн.

3. В частині порушення позивачем п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” у звязку проведенням бартерних (товарообмінних) операцій Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне

Так, Актом перевірки встановлено, що при наданні позивачем транспортних послуг за межами митного кордону, розрахунки за які здійснювались шляхом товарообмінних операцій за період з липня 1999р. по червень 2001р., сплачений (нарахований) податок на додану вартість у розмірі 1 518 196,00грн. включався не до складу валових витрат, а відносився до складу податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог Донецької залізниці в цій частині виходив з положень п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до абз. 5 п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), не відноситься на збільшення податкового кредиту, а включається до складу валових витрат виробництва (обігу) платника податку.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції не досліджено та не спростовано встановлену Господарським судом Донецької області відсутність фактів здійснення Донецькою залізницею товарообмінних операцій, які стали підставою для нарахування відповідачем відповідних сум податку.

Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги на які податкові періоди розповсюджується дія абз. 5 п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Донецької залізниці в частині неправомірності нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 1 518 196,00грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 742 804,00грн.

4. В частині порушення позивачем порядку формування податкового зобовязання та податкового кредиту, що призвело до нарахування відповідачем податку на додану вартість у розмірі 700 533,04грн., в т. ч. 137 037,00грн. внаслідок заниження податкових зобовязань та 563 496,00грн. внаслідок завищення податкового кредиту Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

4.1. По податковому зобовязанню.

4.1.2. Актом перевірки встановлено, що позивачем в порушення п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок не включення до бази оподаткування передача товарів для невиробничого використання, витрати по яким не відносяться на валові витрати і не підлягають амортизації (ремонт житла та дитячого садка), що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, а отже, на думку судової колегії, СДПІ правомірно та обґрунтовано визначено позивачу в цій частині податкове зобовязання у розмірі 1 264,00грн., у т. ч. за 1999р. 14,00грн., за 2000р. 604,00грн., за січень-липень 2001р. 646,00грн.

4.1.2. В частині висновків Акту перевірки про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” при зменшення суми податкових зобовязань на суму списаної дебіторської заборгованості за червень, серпень та жовтень 2000р. Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком про правомірність коригування позивачем бази податку на додану вартість та безпідставність донарахування податкових зобовязань з цього податку у розмірі 658,41грн., у т. ч. за червень 2000р. 254,70грн., за серпень 2000р. 207,52грн., за жовтень 2000р. 196,19грн., оскільки зазначена заборгованість виникла Дебальцевському державному торговельно-промисловому підприємства, яке визнане банкрутом згідно ухвали господарського суду від 31.10.2000р. у справі №24/79б.

4.1.3. В частині висновків Акту перевірки про порушення позивачем п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” при не включенні до бази оподаткування переданих від структурних підрозділів товарно-матеріальних цінностей для невиробничого використання, а також від продажу товарно-матеріальних цінностей у рахунок заробітної плати внаслідок чого, на думку відповідача, позивачем занижено податкове зобовязання на суму у розмірі 709,00грн., у т. ч. за квітень 2000р. 386,00грн., за січень 2001р. 108,00грн., за березень 2001р. 215,00грн., Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що оскільки у спірних відносинах відділ придбав товарно-матеріальні цінності, а не передав їх, то з урахуванням положень п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” підстави для включення до складу бази оподаткування вартості таких товарів і нарахування податку на додану вартість у січні 2001р. на суму у розмірі 108,00грн. та березні 2002р. на суму 215,00грн. відсутні.

З вищезазначених підстав судова колегія погоджується з висновком Акту перевірки в частині донарахування податкового зобовязання по дорожнім майстерням служби колій станції Дебальцеве.

Поряд з цим, висновки Акту перевірки про те, що не віднесення до бази оподаткування натуральних виплат у розмірі 386,00грн. в рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку є неправомірним судом касаційної інстанції визнаються обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам у справі.

4.1.4. В частині висновків Акту перевірки про порушення позивачем п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” при здійсненні бартерних операцій та заниження податкового зобовязання на суму у розмірі 9,00грн. Вищий адміністративний суд України підтримує думку суду першої інстанції про те, що відповідачем не визначено за якою бартерною операцією та у якому саме звітному періоді зазначене податкове зобовязання нараховано.

4.1.5. В частині нарахування податкового зобовязання на суму у розмірі 9 706,00грн. судова колегія погоджується з висновками Акту перевірки лише щодо порушення п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” під час не віднесення до бази оподаткування суми податку у розмірі 4 382,00грн. яка припадає на вартість використаного бензину на легковий автотранспорт, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Поряд з цим, в частині нарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 5 052,00грн. за не віднесення до бази оподаткування вартості товарів переданих для невиробничого використання Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові зобовязання нараховані за 11 податкових періодів без зазначення товарно-матеріальних цінностей, які передані для виробничого використання, що судом апеляційної інстанції не враховано.

4.1.6. В частині донарахування податкового зобовязання у розмірі 10 065,12грн. по Іловайському відділу матеріально-технічного забезпечення за порушення позивачем терміну формування податкових зобовязань згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування сум податку, оскільки відповідачем не взято до уваги, що зобовязання за наведеними господарськими операціями сформовані по заключній події.

4.1.7 В частині висновків Акту перевірки про не включення до складу податкового зобовязання вартості податку на додану вартість з простроченої кредиторської заборгованості, що призвело до нарахування Локомотивному депо Родаково за серпень 2000р. суми у розмірі 60,00грн. Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про відсутність доказів списання позивачем кредиторської заборгованості, а отже і відсутність підстав для коригування бази оподаткування.

4.1.8. В частині нарахування податкових зобовязань по станції Ясинувата за серпень грудень 2000р. у розмірі 309,83грн. за не включення до бази оподаткування вартості проданих путівок до пансіонату “Урзуф” судова колегія погоджується з тим, що надання путівок мало місце в межах трудових правовідносин, а не цивільно-правових, а факт саме продажу путівок матеріалами справи не підтверджено.

4.1.9. Висновки Акту перевірки про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, за яким до бази оподаткування не повністю включена вартість реалізованого хлібу власного виробництва внаслідок чого по Штерівській дистанції колії донараховано податкові зобовязання у розмірі 2 282,65грн., у т.ч. за липень 1999р. у розмірі 601,40грн., за серпень 1999р. у розмірі 522,01грн., за грудень 2000р. у розмірі 619,92грн. та за лютий 2001р. у розмірі 539,32грн. також матеріалами справи не підтверджено.

4.1.10. В частині нарахування податкового зобовязання у розмірі 2 550,00грн. по Красноармійській дистанції електропостачання Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про не підтвердження матеріалами справи фактів порушення позивачем п. 4.1, п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

4.1.11. В частині нарахування податкового зобовязання у розмірі 711,00грн. по Ясинуватській дистанції сигналізації та звязку та у розмірі 678,00грн. по Ясинуватській дистанції лісозахисних насаджень за порушення п. 11.11 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” судова колегія звертає увагу на те, що здійснення позивачем операції з продажу матеріалами справи не підтверджено та судами попередніх інстанцій не встановлено.

4.1.12. В частині висновків Акту перевірки про порушення позивачем норм п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4, п. 7.1, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та нарахування податкового зобовязання у розмірі 3 287,00грн. Вищий адміністративний суд України погоджується з тим, що надання форменого одягу не є натуральною виплатою в рахунок оплати праці у розумінні п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” та не повинно включатися до бази оподаткування.

4.1.13. В частині нарахування податкових зобовязань у розмірі 4 585,00грн. за не віднесення до бази оподаткування переданих товарів для не виробничого використання по вокзалу станції Донецьк судова колегія погоджується з необґрунтованістю такого нарахування, оскільки вищезазначене не підтверджується матеріалами справи та не встановлено судами попередніх інстанцій.

4.1.14. Нарахування податкового зобовязання за липень 2000р. у розмірі 23,00грн. та за серпень 2000р. у розмірі 45,00грн. внаслідок помилки позивача при перенесенні підсумків з Книги продажу в декларацію; не віднесення до складу податкового зобовязання вартості реалізованих товарно-матеріальних цінностей у січні 2001р. внаслідок чого, на думку відповідача, Донецькою залізницею занижено суму податкового зобовязання у розмірі 170,90грн.; нарахування податкового зобовязання у розмірі 89,33грн. за липень 2000р. по вагонному депо Дебальцеве пасажирське; не включення до складу податкового зобовязання сум податку на додану вартість від одержаної передплати за надані послуги Приватному підприємству “Макромет”; нарахування податкового зобовязання у розмірі 91,00грн. за січень 2001р. по Луганській дистанції водопостачання та санітарно-технічного забезпечення внаслідок не включення до податкових зобовязань з податку на додану вартість реалізації продукції в рахунок заробітної плати; нарахування податкового зобовязання за листопад 1999р. у розмірі 25,00грн. з вартості товару реалізованого в оплату праці по Родаківській дистанції колії; нарахування податкового зобовязання у розмірі 2 738,49грн. по Авдієвському заводу нестандартного обладнання внаслідок безоплатної передачі товарно-матеріальних цінностей Авдієвському міському відділу народної освіти та Товариству з обмеженою відповідальністю “Арсенал”; нарахування податкового зобовязання у розмірі 107 856,00грн. у березні 2000р. та січні 2001р. по Відділу розрахунків за користування паливно-енергетичними ресурсами Служби локомотивного господарства позивачем не заперечується, вірно досліджено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи.

4.2.По податковому кредиту.

4.2.1. В частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 185,57грн. по Дебальцевській дистанції колії Донецької залізниці Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що зазначене завищення податкового кредиту до заниження податкового зобовязання по Донецькій залізниці в цілому, оскільки передача товарів (робіт, послуг) між структурними підрозділами платника податків не продажем у розумінні Закону України “Про податок на додану вартість”.

4.2.2 В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 856,00грн. внаслідок прийняття Дебальцевською дистанцією захисних лісонасаджень податкових накладних оформлених, на думку відповідача, з порушенням вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” судова колегія звертає увагу на те, що даний нормативно-правовий акт не містить вимог щодо обовязкової наявності печатки підприємства на податкових накладних.

Крім того, на думку судової колегії, недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені СДПІ в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні можуть бути підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

4.2.3. В частині висновків відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та донарахування податку на додану вартість у розмірі 5,00грн. по Дебальцевській дистанції сигналізації і звязку за листопад 2000р. Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що матеріалами справи висновки Акту перевірки не підтверджено.

4.2.4 В частині донарахування податку на додану вартість за березень 2001р. у розмірі 220,00грн. по Краснолиманській дистанції електропостачання судова колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції не встановлено фактів порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

4.2.5. Обґрунтованість та правомірність нарахування відповідачем податку на додану вартість у розмірі 1 119,00грн. по Дебальцевській дистанції електропостачання за порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”; нарахування податку на додану вартість у розмірі 200,00грн. по Дебальцевській дистанції цивільних споруд за порушення п.п.6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”; донарахування податку на додану вартість за лютий 2000р. у розмірі 336,00грн. по Краснолиманській дистанції водопостачання та санітарно-технічних споруд внаслідок віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, що не підтверджено податковою накладною; нарахування податку на додану вартість за грудень 2000р. у розмірі 17,95грн. по станції Дебальцеве-Сортувальній за порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по придбаним товарно-матеріальним цінностям, вартість яких не включається до складу валових витрат; нарахування податку на додану вартість у розмірі 275, 05грн. по Дебальцевському відділу госпрозрахункової служби матеріально-технічного забезпечення; нарахування податку на додану вартість за червень 2001р. у розмірі 28,00грн. по Дорожнім майстерням служби колії внаслідок помилки при перенесенні підсумків з Книги обліку придбання до декларації; нарахування податку на додану вартість у розмірі 357,43грн. по Колійній машинній станції №222 за порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість які сплачені при придбанні бензину у сторонніх організацій; нарахування податку на додану вартість у розмірі 372,57грн., у т. ч. за липень 2000р. 356,90грн. та за квітень 2001р. 15,67грн. по Локомотивному депо станції Кундрашівська-нова; донарахування податку на додану вартість у розмірі 119,00грн. по Луганській дистанції колії внаслідок віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку, який не підтверджено первинними документами, у тому числі у жовтні 2000р. 70,00грн., у грудні 2000р. 28,00грн., у січні 2001р. 21,00грн.; нарахування податку на додану вартість у розмірі 524,28грн. по Попаснянській дистанції цивільних споруд за порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по рахункам за бензин, отриманим від Попаснянської міської ради, що не підтверджені податковими накладними; нарахування податку на додану вартість у розмірі 60,00грн. за грудень 2000р. по Луганській дирекції по обслуговуванню пасажирів за порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарно-матеріальним цінностям, вартість яких не відноситься до валових витрат; нарахування податку на додану вартість у розмірі 35,00грн. по Торезькій дистанції колії внаслідок включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за неналежно оформленими податковими накладними в порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”; нарахування податку на додану вартість за червень 2000р. у розмірі 362,00грн. по Волноваській дистанції колії та за липень 2000р. у розмірі 25,59грн. по Вагонному депо станції Волноваха за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку не підтверджених податковими накладними; нарахування податку на додану вартість за грудень 2000р. у розмірі 152,00грн. по Маріупольській дистанції колії внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку не підтверджених податковими накладними; нарахування податку на додану вартість у розмірі 28,40грн. по Авдієвському заводу залізобетонних виробів за порушення п.п. 7.1.4 п. 7.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок над додану вартість” внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку з витрат, які не входять до складу валових витрат підприємства; нарахування податку на додану вартість у розмірі 255,50грн. по Ясинуватському регіональному представництву за порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення до податкового кредиту сум, які не входять до складу валових витрат та які не підтверджені податковими накладними; нарахування податку на додану вартість за вересень 2000р. у розмірі 17,35грн. по Ясинуватській технічній школі; нарахування податку на додану вартість у розмірі 75,00грн. по Ясинуватському відділу матеріально-технічного забезпечення; нарахування податку на додану вартість у розмірі 157,07грн. по Ясинуватському центру науково-технічної інформації за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку, які не підтверджено податковими накладними; нарахування податку на додану вартість у розмірі 1 014,92грн. по Колійній машинній станції №7 за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку, які не підтверджено податковими накладними; нарахування податку на додану вартість у розмірі 635,00грн. по Вагонному депо Костянтинівна та у розмірі 122,00грн. по Іловайській дистанції захисних лісонасаджень за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку, які не підтверджено податковими накладними; нарахування податку на додану вартість у розмірі 863,00грн. по Мушкетівській дистанції колії, за квітень 2001р. у розмірі 146,00грн. по Штерівській дистанції сигналізації та звязку та у розмірі 608,16грн. по Штерівській дистанції колії за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку, які не підтверджено податковими накладними; нарахування податку на додану вартість за червень 2001р. у розмірі 30,00грн. по Криничанській дистанції колії за порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” внаслідок віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку, які не підтверджено податковими накладними підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами та Донецькою залізницею не заперечується.

4.2.6. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 290,23грн. по Дебальцевській дистанції цивільних споруд та у розмірі 512,00грн. за березень 2001р. по Колійній машинній станції №9, судова колегія погоджується з тим, що Актом перевірки не встановлено, які саме матеріали та послуги використовувались позивачем не у власній господарській діяльності.

4.2.7 В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 1 012,00грн. по Локомотивному депо Красний лиман Вищий адміністративний суд України зазначає, що порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яке полягає у віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість по придбаним товарно-матеріальним цінностям, вартість яких не відноситься до складу валових витрат, не підтверджується матеріалами справи.

4.2.8. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 566,92грн. по Вагонному депо Дебальцеве-Сортувальній судова колегія не погоджується з думкою суду апеляційної інстанції про правомірність такого нарахування у звязку з тим, що відповідач доводить неправомірність формування податкового кредиту включенням податку саме у складі товарно-матеріальних цінностей, а не послуг, як це зазначено в Акті перевірки.

4.2.9. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 748,96грн. по Попаснянській виробничій дільниці Луганської дирекції залізничних перевезень судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що норми п.п. 7.4.1 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, на які посилався відповідач в Акті перевірки, регламентують лише правила формування податкового кредиту і не визначають базу оподаткування.

4.2.10. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 95,83грн. по станції Луганськ судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що відповідачем не обґрунтовано підстав виключення товарно-матеріальних цінностей зі складу податкового кредиту. Крім того, норми п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачають порядок формування податкового кредиту у разі, коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, а відповідачем в якості підстави виключення зі складу податкового кредиту визначено податок на додану вартість за операціями, не повязаними з виробничою діяльністю, що знаходиться за межами норм вищенаведеного пункту.

4.2.11. В частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 27,50грн. по Артемівській дистанції сигналізації та звязку судова колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції не встановлено фактів порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

4.2.12. В частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 30,00грн. по Локомотивному депо станції Волноваха за віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені у звязку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, вартість яких не відноситься до складу валових витрат судом першої інстанції не встановлено факту зазначеного в Акті порушення.

4.2.13. В частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 26 636,74грн. по Вагонному депо станції Маріуполь факт порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” спростовується наданими копіями податкових накладних від 26.06.2001р. №89 та від 29.06.2001р. №99.

4.2.14. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 4 925,00грн. по Колійній машинній станції №135 судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів не віднесення позивачем витрат по придбанню паливно-мастильних матеріалів до складу валових витрат.

4.2.15. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 173,17грн. по Управлінню механізації №4, на думку судової колегії, судом першої інстанції правомірно встановлено обґрунтованість віднесення витрат по наданню послуг на поховання колишнім працівникам підприємства до складу валових витрат.

4.2.16. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 5 815,55грн. по Авдієвському заводу нестандартного обладнання судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність матеріалами справи встановлених Актом перевірки обставин.

4.2.17. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 450 272,70грн. по Ясинуватській дистанції колії Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що формування податкового кредиту при помилковому формуванні податкових зобовязань за наведеною господарською операцією не призвело до зміни податкових зобовязань позивача і відповідного нарахування податку на додану вартість, оскільки за однією господарською операцією сформовано зобовязання у одного структурного підрозділу позивача і податковий кредит у іншого.

4.2.18. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 122,00грн. по Ясинуватській дирекції по обслуговуванню пасажирів судова колегія погоджується з висновками про безпідставність такого нарахування, оскільки матеріалами справи підтверджено використання паливно-мастильних матеріалів, при придбанні яких формувався податковий кредит, на забезпечення спеціального службового автотранспорту.

4.2.19. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 2 055,25грн. по Будівельно-монтажному потягу №365 за віднесення до складу податкового кредиту сум податку по товарам, вартість яких віднесена до валових витрат у звязку зі збігом терміну позовної давнини за червень 2001р. в порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про не підтвердження матеріалами справи факту порушення.

4.2.20 В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 1 013,64грн. по Будівельно-монтажному потягу №365 матеріалами справи встановлено не підтвердження платником податку віднесених до податкового кредиту сум податковими накладними.

4.2.21. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 199,63грн. по Локомотивному депо Ясинувата-Західна судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що норми п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в даному випадку не передбачають коригування бази оподаткування.

4.2.22. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 624,23грн. по Ясинуватському центру по вантажній та комерційній роботі за подвійне віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 51,20грн. за однією податковою накладною та віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за травень 2001р. у розмірі 573,03грн., сплачений за товарно-матеріальними цінностями, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва Донецькою залізницею не заперечується та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

4.2.23. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 1 082,45грн. по Ясинуватському центру по вантажній та комерційній роботі за включення до складу податкового кредиту вартість податку за додану вартість за придбані телефонні ваучери, як таких, що не відносяться до складу валових витрат виробництва, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що правомірність такого нарахування суперечить вимогам п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

4.2.24. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 1 879,00грн. по Ясинуватській дистанції електропостачання за включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачений у звязку з придбанням паливно-мастильних матеріалів, використаних при експлуатації легкових автомобілів, а також сплачений у звязку з придбанням матеріалів, які не були використані у власній господарській діяльності, судова колегія погоджується, що висновки Акту перевірки не підтверджено наявними в матеріалах справи.

4.2.25. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 84,00грн. по Дитячий залізниці за включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по придбаним товарам, вартість яких, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат висновки Акту перевірки матеріалами справи не підтверджено.

4.2.26. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 16,28грн. по станції Іловайськ за віднесення до складу податкового кредиту у квітні 2000р. без підтвердження податковою накладною спростовується наявною в матеріалах справи та дослідженою судами попередніх інстанцій копією податкової накладної від 10.04.2000р. №1553, яка посвідчує правомірність формування податкового кредиту.

4.2.27. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 440,22грн. по Ясинуватській дистанції цивільних споруд за віднесення до складу податкового кредиту сум податку по матеріалам, які, на думку відповідача, не використані в господарській діяльності факт порушення матеріалами справи не підтверджено.

4.2.28. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 1 239,00 по станції Комунарськ за включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по придбаним товарам, вартість яких, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат висновки Акту перевірки матеріалами справи не підтверджено.

4.2.29. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 78,29грн. по Виробничій ділянці по перевезенню вантажів та пасажирів Дебальцевського відділення за віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по незбалансованим товарообмінним операціям, судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції про не підтвердження матеріалами справи фактів здійснення бартерних (товарообмінних) операцій.

4.2.30. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 221,10грн. по Родаківській дистанції колії за віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість з придбаних товарно-матеріальних цінностей, вартість яких, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат висновки Акту перевірки матеріалами справи не підтверджено.

4.2.31 В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 65,00грн. по Родаківській дистанції колії висновки Акту перевірки позивачем не заперечуються та підтверджено матеріалами справи.

4.2.32. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 55,73грн. по Вагонному депо Щетове висновки Акту перевірки матеріалами справи не підтверджено.

4.2.33. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 8,96грн. по Вагонному депо Щетове висновки Акту перевірки позивачем не заперечуються та підтверджено матеріалами справи.

4.2.34. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 3 971,60грн. по Донецькій дистанції колії за віднесення до складу податкового кредиту сум податку по послугам, що, на думку відповідача, не відносяться до складу валових витрат, судова колегія погоджується, що висновки Акту перевірки не підтверджено наявними в матеріалах справи.

4.2.35. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 4 043,56грн. по Донецькій дистанції цивільних споруд за не проведення коригування по податковій накладній від 29.12.1998р. №154 - за розрахунком від 10.07.2000р. №1, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що правомірність такого нарахування підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

4.2.36. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 11 051,64грн. по Донецькій дистанції цивільних споруд за невідповідність даних книги обліку товарів даним податкових декларацій з податку на додану вартість Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що наведені порушення не призвели до збільшення податкових зобовязань платника. Так, за даними СДПІ, зі складу податкового кредиту вилучена сума 11 051,64грн., а на цю суму відповідачем донараховано податкові зобовязання.

4.2.37. В частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 32 256,00грн. по вокзалу станції Донецьк за віднесення до складу податкового кредиту сум податку у розмірі 7 962,00грн. по придбаному бензину, який використано на легковий автотранспорт і вартість якого, на думку відповідача, не відноситься до складу валових витрат, а також за віднесення до складу податкового кредиту сум податку у розмірі 24 294,00грн. по витратам , які не підтверджені податковими накладними, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження матеріалами справи віднесення до складу податкового кредиту лише суми у розмірі 15 120,01грн.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 20.06.2002р. №185/08-41-1/01074957/10205/10 підлягає визнанню недійсним в частині визначення Донецькій залізниці суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 13 341 784,24, у т.ч. 8 881 487,39грн. основного платежу та 4 460 296,85грн. штрафних (фінансових) санкцій.

5. В частині порушення позивачем п. “б” ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Акцизний збір” внаслідок чого позивачу визначено податкове зобовязання з акцизного збору у розмірі 36 1454,00грн., в т.ч. 113,00грн. основного платежу та 36 041,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, Вищий адміністративний суд України погоджується з судом першої інстанції, про те, що висновки Акту перевірки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: розрахунком акцизного збору за серпень 1999р. та первинними документами, які засвідчують обсяг оприбуткованих нафтопродуктів у березні 2000р.

6.1. В частині нарахування Донецькій залізниці податку на прибуток у розмірі 2 513 500,00грн. Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, зазначену суму податку визначено внаслідок віднесення позивачем до складу валових доходів, валових витрат залізниці доходів від господарської діяльності не залізничного транспорту, при отриманні яких формування валових доходів, валових витрат, і їх декларування, на думку відповідача, повинні здійснювати структурні підрозділи залізниці.

Крім того, на думку СДПІ, позивач по структурним підрозділам Іловайській дистанції цивільних споруд та Донецькій дистанції цивільних споруд безпідставно відносить до складу валових витрат витрати на отримання, експлуатацію і забезпечення діяльності обєктів житлово-комунального господарства.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази отримання Донецькою залізницею доходу не від господарської діяльності залізничного транспорту, а оцінка валовим витратам по структурним підрозділам Іловайській дистанції цивільних споруд та Донецькій дистанції цивільних споруд надана без врахування особливостей обєктів житлово-комунального фонду, які утримуються позивачем і без врахування стану їх передачі місцевим радам.

6.2. В частині нарахування податку на прибуток у розмірі 316 276,00грн. по структурному підрозділу позивача Луганській дирекції залізничних перевезень внаслідок включення до валових доходів податковим органом коштів, призначених на виплату заробітної плати у сумі 1 054 253,50грн. висновки Акту перевірки не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки вимога про включення даної суми до валових доходів суперечить п.п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

6.3. В частині нарахування податку на прибуток у розмірі 1 076 760,00грн. по Попаснянській виробничій дільниці Луганської дирекції залізничних перевезень за включення до складу валових витрат суми безнадійної заборгованості, яка виникла до 01.07.1997р. у розмірі 2 438 000,00грн. та включення до складу валових витрат безнадійної заборгованості, за якою минув строк позовної давності у сумі 1 151 200грн. Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно в залежності від терміну виникнення заборгованості та ознак її безнадійності включено наведені суми до складу валових витрат, а факт завищення валових витрат на суму 3 589 200грн. у ІІІ та ІV кварталах 2000р. матеріалами справи не підтверджено.

6.4. В частині нарахування податку на прибуток у розмірі 700,00грн. по Локомотивному депо Дебальцево-пасажирське Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками суду першої інстанції за аналогічних з п. 6.3. підстав.

6.5. В частині висновків Акту перевірки про заниження валових доходів у ІІ кварталі 2000р. на 90 900,00грн. та аналогічному порушенню по станції Іловайськ, яке призвело до заниження валових доходів на 200,00грн., судова колегія погоджується з невідповідністю даних висновків фактичним обставинам у справі та не підтвердження їх матеріалами справи.

6.6. В частині висновків Акту перевірки про завищення амортизації по Вагонному депо Дебальцеве-сортувальне на суму у розмірі 192 300,00грн., у т.ч. за І квартал 2001р. 81 600,00грн., ІІ квартал 2001р. 110 700,00грн. внаслідок включення до складу амортизаційних відрахувань у повній сумі без корегування на суму, яка відноситься на роботи, виконані для підприємств залізниці, Вищий адміністративний суд України погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що відповідно до норм п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” порядок застосування норм амортизації не поставлений в залежність від виконання робіт для власного споживання або для сторонніх організацій, а підстава коригування суми амортизації судами не встановлена.

6.7. В частині висновків Акту перевірки про завищення валових витрат на 1 400,00грн., що складає вартість придбаних телефонних ваучерів, по Ясинуватському центру по вантажній та комерційній роботі Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком про правомірність віднесення вартості телефонних ваучерів до валових витрат у відповідності до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

6.8. В частині висновків Акту перевірки щодо завищення валових витрат у сумі 1 091,00грн. по Дебальцевському відділу госпрозрахункової служби матеріально-технічного забезпечення внаслідок віднесення до складу валових витрат вартості ремонту побутового холодильника та оплата за послуги невиробничого призначення, судова колегія погоджується з безпідставністю нарахування податку на прибуток у розмірі 327,00грн.

6.9. В частині висновків Акту перевірки про завищення валових витрат на 957,00грн. по Краснолиманському загону воєнізованої охорони, на 1 500,00грн. по Дебальцевському загону воєнізованої охорони та на 31 400,00 по Ясинуватському загону воєнізованої охорони внаслідок чого позивачу нараховано податок на прибуток у розмірі 10 157,00грн. Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що: 1) вартість запасних частин включена Краснолиманським загоном воєнізованої охорони до складу валових доходів та валових витрат у ІV кварталі 1999р., що не потягло за собою оподаткування прибутку по декларації ІV кварталу 1999р.; 2) порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Дебальцевським загоном воєнізованої охорони не доведені внаслідок того, що обчислюючи приріст товарно-матеріальних цінностей на початок звітного періоду з їх вартості не виключена вартість товарно-матеріальних цінностей невиробничого характеру; 3) порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Ясинуватським загоном воєнізованої охорони при визначенні приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів актом перевірки не доведено, оскільки завищення валових витрат у 2000р. та 2001р. внаслідок порушення наведених норм у бухгалтерському обліку не призвело до донарахування податку у податковому обліку.

Таким чином, на думку судової колегії, у відповідача відсутні підстави для нарахування податку на прибуток у розмірі 10 157,00грн. за вищевказаними епізодами.

6.10. В частині висновків Акту перевірки про завищення у ІІ та ІV кварталах 2000 р. по Дебальцевській дистанції електропостачання валових витрат внаслідок не виключення суми залишків на початок періодів суми вартості матеріальних цінностей, які не є виробничими, що стало підставою для нарахування податку на прибуток у розмірі 1 609,00грн., Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат у відповідності до вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 20.06.2002р. №186/08-41-1/01074957/10206/10 підлягає визнанню недійсним в частині визначення Донецькій залізниці суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі , у т.ч. 4 892 075,70грн. основного платежу та 2 473 650,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. у справі №34/298а прийнято відповідно до вимог законодавства і скасовано постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Донецької залізниці підлягає задоволенню, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі №34/298а підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Донецької залізниці на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі №34/298а задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі №34/298а скасувати.

Рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2003р. у справі №34/298а залишити в силі.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Судді