Ухвала суду № 52178323, 07.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/2562/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/2005/К/15 інстанції - Сарат Н.О.

Категорія 5 (1) Доповідач - Савіна Г.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Савіної Г.О.,

суддів - Митрофанової Л.В., Михайлів Л.В.,

при секретарі - Голуб О.О.,

за участю - представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вилучення частки із спільної власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про вилучення частки із спільної власності. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що під час спільного проживання з відповідачем ними було придбано квартиру АДРЕСА_1. Через погіршення відносин він під час оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса зменшив частку відповідача з 1/3 до 1/4. Відповідач у придбаній квартирі проживати відмовилась, та почала вимагати від нього однокімнатну квартиру. Оскільки спільне проживання у квартирі не можливе, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просив суд припинити право ОСОБА_4 на частку у спільному майні, а саме 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та надати це право йому з виплатою ОСОБА_4 компенсації у розмірі 45784 грн. 75 коп., а також стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, дійшов помилкового висновку про те, що припинення права власності на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди відповідачу, залишивши поза увагою, що відповідач в порушення вимог ст. ст.. 10, 60 ЦПК України не надала жодного доказу того, що така істотна шкода буде мати місце, суд не перевірив факт наявності або відсутності у відповідача іншого житла, а також не врахував, що припинення права на частку у спільному майні не є порушенням права власності, оскільки відбувається перетворення однієї форми власності в іншу (грошову). Крім того, судом не враховано рішення Європейського Суду з прав людини у справі Андрій Руденко проти України та не зазначено підстав, з яких воно не взяте до уваги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам згідно договору купівлі-продажу квартири від 19.10.2012 року. ОСОБА_4 належить 1/4 квартири, а ОСОБА_2 3/4 частки квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, вимогами ст. ст. 319, 358 ЦК України, та виходив з того, що всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності, тому не дивлячись на те, що частка відповідача у спільному майні є незначною, припинення права відповідача на цю частку завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її неповнолітньої дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частина 1 ст. 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

У зв'язку з цим змістом внутрішніх правовідносин спільної часткової власності є право кожного із співвласників володіти, користуватися і розпоряджатися спільною річчю й обов'язок кожного зі співвласників погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками.

Відповідно до частини 3 указаної статті, здійснюючи правомочності щодо належної йому частки, кожен зі співвласників має право на надання в його володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, що відповідає його частині в праві спільної власності. У разі неможливості такого надання кожен з них вправі вимагати від інших співвласників компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Частиною другою цієї статті передбачено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем цієї частки на депозитний рахунок суду. Перелік підстав припинення права на частку в спільному майні є вичерпним.

Частиною 5 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 квітня 1991 року № 7 «Про судову практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок» зі змінами і доповненнями передбаченими постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 року № 13 і від 25.05.1998 року № 15 передбачено, що в окремих випадках суд може, з огляду на конкретні обставини справи і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати інших учасників спільної власності виплатити йому грошову компенсацію за приналежну йому частку з обов'язковим наведенням мотивів. Зокрема, це можливо, якщо частка в спільній власності на житловий будинок є незначною і не може бути виділена в натурі чи внаслідок особливих обставин спільне користування будинком неможливо, а власник у будинку не проживає і забезпечений іншою житловою площею.

Рішення про припинення права особи на частку у спільному майні суд постановляє тільки за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Питання чи є частка незначною, підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, також робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном (ухвала Верховного Суду України від 23.06.2010 року у справі № 6-22505 св 09).

В ухвалі від 23.06.2010 року у справі № 6-22505 св 09, як і Постанові від 16.01.2012 року у справі № 6-81цс11 Верховним Судом України висловлена позиція про те, що із змісту норми ст. 365 ЦК України випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, та за умови попереднього внесення позивачем вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду.

Враховуючи викладене та те, що відповідач з неповнолітнім сином іншого житла не мають, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення права відповідача на 1/4 частку спірної квартири завдасть їй із сином істотної шкоди.

Доводи позивача про те, що відповідач із неповнолітнім сином зареєстровані та мешкають у квартирі АДРЕСА_2 разом із батьком дитини ОСОБА_7, а отже забезпечені житлом, на увагу не заслуговують, оскільки згідно наданої ним довідки КП «ЖЕО № 35 в указаній ним квартирі відповідач із сином зареєстровані, дані про те, що вони проживають в цій квартирі відсутні. До того ж сам факт реєстрації не свідчить про наявність у відповідача права спільної сумісної чи спільної часткової власності на цю квартиру разом з колишнім чоловіком ОСОБА_7

Не можуть бути підставою для скасування рішення посилання позивача щодо неможливості спільного володіння і користування майном - квартирою, оскільки він одружений, проживає в квартирі зі своєю дружиною, а відповідач чинить сварки, погрожує створити умови, за яких він буде змушений залишити всю квартиру їй, так як всупереч ч. 1 ст. 60 ЦПК України ним не надано доказів на підтвердження кожного з перелічених посилань.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що квартира є неподільною, а також безпідставність неврахування судом рішення Європейського суду з прав людини у справі Андрій Руденко проти України при постановленні рішення, оскільки згідно договору купівлі-продажу спірна квартира складається із трьох кімнат, житловою площею 39,9 кв.м., загальною площею 66,8 кв.м., висновок судової будівельно-технічної експертизи № 226 від 22.11.2013 року, яким визначено загальну вартість квартири, яка складає 183139,0 грн., не містить висновку, що квартира є неподільною. У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 21.12.2010 року (набуло статусу остаточного 21.03.2011 року) у справі «Андрій Руденко проти України» (заява № 35041/05) встановлено порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року, а саме: незаконного позбавлення особи майна у зв'язку з порушенням правил щодо попереднього депонування суми відшкодування, що може призвести до негативних економічних наслідків для цієї особи, оскільки вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

Позивачу відмовлено у позові не у зв'язку з невиконанням ним ч. 2 ст. 365 ЦК України, а з підстав відсутності доказів на підтвердження наявності у відповідача іншого житла, неподільності квартири на 3/4 і 1/4 частини та того, що припинення права власності відповідача на 1/4 частку спірної квартири завдасть їй з неповнолітнім сином істотної шкоди.

Крім того, у правовому висновку Верховного Суду України, зробленому у постанові від 18.09.2013 року у справі № 6-92цс13, зазначено, що основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11.03.2003 року «Новоселецький проти України», від 01.06.2006 року «Федоренко проти України»).

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Г.О.Савіна

Судді: Л.В.Митрофанова

Л.В.Михайлів