Ухвала суду № 52118832, 17.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року Справа № 876/13571/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника ОСОБА_2

відповідача по справі: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» до Коломийської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» (далі ТзОВ «Вестєвробуд») в вересні 2013 року звернулося з позовом в суд до Коломийської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000152201 та №0000162201 від 02.09.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що жодних підстав щодо визначення відносин між позивачем та ТзОВ «Білдальянс» такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків, немає. Зазначив, що Податковим кодексом України не передбачено права відповідачу визнавати господарські операції нікчемними, натомість позивачем придбавались товари з метою їх подальшої реалізації в оподатковуваних операціях, що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, квитанціями про оплату товару та реєстрами податкових накладних відповідних звітних періодів.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року в справі №809/2881/13а в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням товариством з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року в справі №809/2881/13а та задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, зазначає, що постанова суду першої інстанції в цій справі є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неповним зясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав доведеними, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та виходить з тих же мотивів, що наведені в адміністративному позові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Коломийською ОДПІ відповідно до наказу №152 від 14.08.2013 року проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Вестєвробуд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Білдальянс», їх реальності та повноти відображення в обліку за 4 квартал 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт №177/22-01/37638224 від 19.08.2013 року. Згідно з висновками даного акту встановлено порушення позивачем вимог ч. 1, ч. 5, ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст.216, ч. 1 ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТзОВ «Вестєвробуд» із ТзОВ «Білдальянс», документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин за 4 квартал 2011 року на загальну суму 316 400,00 грн.; п.198.6 ст.198, п.201.11 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за грудень 2011 року в сумі 52 733,00 грн.; пп. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 4 квартал 2011 року в сумі 60 643,00 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ"Податок на прибуток підприємств" ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Згідно пп.4.1.27 п.4.1 ст. 4 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було зменшено базу оподаткування ПДВ.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Як свідчать матеріали справи, 22.09.2011 року між ТзОВ «Євротерм» (Замовник) та ТзОВ «Вестєвробуд» (Виконавець) укладено Договір підряду №б/н, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи вказані в Специфікації до цього договору Додаток (додаток №1), яка є невідємною частиною цього Договору (пункти 1.1 договору).

Згідно Договору підряду від 22.09.2011 року складені та підписані Акти прийому - передачі виконаних робіт: акт №1 від 14.10.2011 року прийому-передачі виконаних робіт до Договору підряду від 22.09.2011 року на суму 27850,00 грн.; акт №2 від 17.10.2011 року прийому-передачі виконаних робіт до Договору підряду від 22.09.2011 року на загальну суму 65172,00 грн.; акт №3 від 29.12.2012 року прийому-передачі виконаних робіт до Договору підряду від 22.09.2011 року на загальну суму 64828,00 грн.

Відповідно до п. 5.5. Договору підряду від 22.09.2011 року залучення субпідрядників здійснюється Виконавцем за умови обов'язкового попереднього погодження із Замовником. Замовник має право відхиляти кандидатури субпідрядників без зазначення причин.

Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції ТзОВ «Вестєвробуд» без погодження з ТзОВ «Євротерм» залучено до виконання вказаних будівельно-монтажних робіт ТзОВ «Білдальянс».

На підставі укладеного ТзОВ «Вестєвробуд» договору субпідряду №27/09/11 від 27.09.2011 року на виконання будівельно-монтажних робіт з ТзОВ «Білдальянс», сторони оформили акти прийому-передачі виконаних робіт, де ТзОВ «Білдальянс» виконав, а ТзОВ «Вестєвробуд» прийняв виконані роботи, а саме роботи по зведенню та облаштуванню мобільних приміщень, які передбачені в кошторисі (Додаток №1) до Договору субпідряду № 27/09/11 від 2011 року, а саме монтаж стін з ГКЛ, внутрішнє оздоблення стін, монтаж блоку дверного.

З наведених документів судом встановлено, що роботи для замовника ТзОВ «Євротерм» - ТзОВ «Вестєвробуд» виконано раніше, а саме 14.10.2011 року на суму 27 850,00грн. та 17.10.2011 року на суму 65 172,00 грн., ніж їх прийнято по акту виконаних робіт від субпідрядника - ТзОВ «Білдальянс», а саме 28.12.2011 року. В актах виконаних робіт вказана різна номенклатура виконаних робіт. З даного приводу позивач пояснив, що частина робіт замовником яких був ТзОВ «Євротерм» виконувалась позивачем без залучення субпідрядника ТзОВ «Білдальянс».

Крім того, 28.11.2011 року між ПрАТ «ОСОБА_3 Центр-СТБ» (Замовник) і ТзОВ «Вестєвробуд» (виконавець) укладено договір підряду №4_848/11, предметом якого були роботи по зведенню, облаштуванню системами водопостачання і водовідведення, енергопостачання, обладнанням, по монтажу і демонтажу приміщень.

Як зазначає позивач, частину даних робіт передано ТзОВ «Білдальянс» згідно Договору субпідряду від 29.11.2011 року на підставі, якого складені: акт прийому-передачі робіт від 28.12.2011 року, платіжні доручення, докази купівлі будівельних матеріалів та акти їх прийому-передачі.

Крім того в акті Броварської ОДПІ №228/22-3/36857716 від 27.04.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдальянс» вказано про те, що ТзОВ «Білдальянс» відсутній за місцезнаходженням. Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також, в судовому засіданні встановлено, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 04.01.2013 року зареєстроване кримінальне провадження №32012110100000052 щодо фіктивного підприємництва, вчиненого невстановленими особами, з метою прикриття незаконної діяльності при реєстрації на ім'я ОСОБА_4 ТзОВ «Білдальянс» за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України(фіктивне підприємництво).

Вказані вище докази, дають підстави стверджувати, що позивач по справі на підставі формально складених документів лише створив вигляд здійснення господарських операцій, насправді жодних реальних господарських операцій з ТзОВ «Білдальянс» не здійснював.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, не об'єктивно і не всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року в справі №809/2881/13а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_5

Повний текст виготовлено 22.09.2015 року