Ухвала суду № 52052206, 30.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/727/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Тучков С.С.

Провадження № 22-ц/778/4331/15 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В. ,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

на заочне рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 травня 2015 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення.

В позові зазначало, що відповідно до укладених між Акіонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 договору кредиту №139М/06 від 16.08.2006 року та додаткових угод до договору кредиту №1 від 10.07.2008 року, №2 від 29.10.2008 року, №3 від 17.06.2010 року, ОСОБА_3 отримав кредит на поточні потреби у розмірі 60000,00 грн., строком погашення не пізніше 15.08.2016 року, зі сплатою 18% річних (з 29.10.2008 року - 19% річних, з 17.06.2010 року - 19,64% річних) за користування кредитом. У якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором кредиту між Банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір №139М/06/1і від 16.08.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. та зареєстрований в реєстрі за №2145, згідно якого ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Комунарською районною адміністрацією м.Запоріжжя 05.02.2002 року за НОМЕР_1, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №11360875, виданого 27.07.2006 року ОП «ЗМБТІ». Однак, ОСОБА_3 порушує вимоги кредитного договору, а саме не виконує в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту та відсотків по ньому. Просило суд стягнути з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за договором кредиту №139М/06 від 16.08.2006 року в сумі 68951,78 грн., звернути стягнення на нерухоме майно - трикімнатну квартиру, загальною площею 51,92кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, що належить на npaвi власності ОСОБА_4, для погашення боргу за договором кредиту №139М/06 від 16.08.2006 року в розмірі 68951,78грн., шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом, а також стягнути судові витрати солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 травня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 27000,00 грн. - заборгованості за кредитом, 26973,69 грн. - заборгованості за відсотками, 2973,49 грн. - суму пені за несвоєчасне повернення кредиту, 4511,52 грн. - суму пені за несвоєчасне повернення відсотків, 2949,03 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом, 4544,06 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками, а разом 68951,78 грн. - заборгованості по договору кредит. №139М/06 від 16.08.2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 689,51 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати в частині відмови у позовних вимогах про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 74,48 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 для погашення боргу перед ПАТ «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № 139М/06 від 16 серпня 2006 року борг за кредитом - 27000,00грн., борг за відсотками - 26973,69грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 2973,49грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків -4511,52 грн, розмір інфляційних витрат за кредитом - 2949,03грн., розмір інфляційних витрат за відсотками - 4544,06 грн., а всього 68951,78грн., шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Детально кожен довід апеляційної скарги проаналізований далі в цій ухвалі.

В частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта Попова Р.В., відповідача ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При вирішенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Акіонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений договір кредиту №139М/06 від 16.08.2006 року та додаткові угоди до договору кредиту №1 від 10.07.2008 року, №2 від 29.10.2008 року, №3 від 17.06.2010 року.

ОСОБА_3 отримав кредит на поточні потреби у розмірі 60000,00грн., строком погашення не пізніше 15.08.2016 року, зі сплатою 18% річних (з 29.10.2008 року - 19% річних, з 17.06.2010 року - 19,64% річних) за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором кредиту між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір №139М/06/1і від 16.08.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. та зареєстрований в реєстрі за №2145.

Згідно вказаного договору ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Комунарською районною адміністрацією м.Запоріжжя 05.02.2002 року за НОМЕР_1, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №11360875, виданого 27.07.2006 року ОП «ЗМБТІ».

Заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором №139М/06 від 16.08.2006 року у зв'язку із невиконанням в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту та відсотків по ньому склала 68951,78 грн.

Вартість предмету іпотеки відповідно до умов іпотечного договору та додаткової угоди №1 від 10.07.2008р. складає за домовленістю сторін 363127,50грн.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції в частині рішення суду, яка перевіряється в апеляційному порядку, з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.

Згідно ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.І ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому частиною 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

На підставі ч.З ст.ЗЗ Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

При цьому, частиною 3 статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право суду відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Судом першої інстанції правильно взяті до уваги роз'яснення пункту 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» де вказано: при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.І ст.З Цивільного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з висновками рішення суду першої інстанції, яким встановлено, що ОСОБА_3 не виконує належним чином зобов'язання за кредитним договором, порушує строки платежів, а тому відповідно до умов кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, однак, допущена відповідачем прострочена заборгованість за кредитним договором не завдає збитків банку та не змінює обсяг його прав, оскільки кінцевий строк виконання зобов'язань за кредитним договором 15.08.2016р., погоджена сторонами вартість предмету іпотеки (363127,50грн.) більше, ніж у п'ять разів перевищує розмір заборгованості, стягнутої з ОСОБА_3 цим же рішенням, яка становить 68951,78грн.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновком рішення суду першої інстанції, що порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, не мають свого підтвердження.

Апелянт не зазначає та не наводить відомостей, що саме вважає збитками за кредитним договором, яку суму становлять збитки, з чого складаються, з яких підстав вбачає ці збитки наявними на час розгляду справи, в якій частині та як саме змінюється обсяг його прав, чим підтверджуються такі обставини.

Згідно ст.295 ЦПК України апелянт має навести у апеляційній скарзі обставини, які встановлені неповно, обставини, які підлягають встановленню, а апеляційний суд не має повноважень (ст.303 ЦПК України) замість апелянта наводити такі обставини, оскільки вказане є порушенням встановлених ст.ст.10,11 ЦПК України принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги, що п.2.3.1. іпотечного договору передбачено, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, повернути різницю іпотекодавцю, не спростовують висновки рішення суду. Дана умова договору передбачена сторонами іпотечного договору на стадії реалізації предмету іпотеки, що виходить за межі спору про звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та не відповідає змісту п.2.3.1 іпотечного договору.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності рішення суду витягу з аналізу судової практики Верховного Суду України застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, щодо права, а не обов'язку суду відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки та застосовується, якщо цього вимагає сторона у справі, не спростовують висновки рішення суду. Суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності до ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку», належно врахував роз'яснення пункту 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», дійшов вірного висновку про відсутність збитків банку, відсутність зміни обсягу прав банку та явну не співмірність вартості предмету іпотеки та суми заборгованості за кредитним договором.

В частині висновку суду першої інстанції щодо виявленої неспівмірності апеляційна скарга доводів не містить, що свідчить про неспроможність апелянта спростувати вказаний висновок, якого суд дійшов внаслідок належного виконання вимог закону та роз'яснень пункту 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: