Ухвала суду № 52052205, 23.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 331/9550/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Смолка І.О.

Провадження № 22-ц/778/3535/15 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

Дзярука М.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, до Запорізької міської ради, третя особа - Міське комунальне підприємство «Основаніє», про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи було уточнено.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначала, що з 1991 року ОСОБА_5 (тітка позивача) та чоловік тітки ОСОБА_6 проживали в квартирі АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, в квартирі залишилась проживати його дружина ОСОБА_5

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.11.2007 року за ОСОБА_5 визнано право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1, та зобов'язано КП ВРЕЖО 2 Жовтневого району укласти з ОСОБА_5 договір найму на зазначене жиле приміщення замість померлого ОСОБА_6

ОСОБА_5 захворіла онкологічною хворобою. Відповідно, їй був необхідний постійний догляд. У 2007 році ОСОБА_5 попросила позивача переїхати до неї, оскільки дітей, рідних братів чи сестер у неї не має.

Тому, у 2007 році позивач разом з сином ОСОБА_4 вселились до ОСОБА_5 та стали постійно проживати у квартирі АДРЕСА_1, доглядати за тіткою, сплачували комунальні послуги за квартиру, проводили ремонтні роботи у квартирі.

Здоров'я ОСОБА_5 все більше погіршувалось, а, враховуючи те, що квартира належить міській раді, тітка вирішила приватизувати квартиру АДРЕСА_1. Доказом того є довіреність від 24.05.2013р., відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважує позивача приватизувати на її ім'я квартиру АДРЕСА_1.

Також, 24.05.2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла спірну квартиру на випадок смерті позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Позивачем було здійснено поховання ОСОБА_5

Іншого житла, аніж квартири АДРЕСА_1 у позивача та її сина не має.

Померла ОСОБА_5 висловила свою волю на приватизацію займаного приміщення, що підтверджується довіреністю від 24.05.2013 року, більш того, позивач здійснювала на виконання довіреності збір необхідних документів, але через смерть ОСОБА_5 не встигла вчинити всі необхідні дії для приватизації квартири.

Окрім того, на виконання довіреності від 24.05.2013 року позивач в інтересах ОСОБА_5 встигла подати заяву до керівника органу приватизації МКП «Основаніє» про передачу в приватну власність спірної квартири. Житлові чеки на приватизацію померлою ОСОБА_5 не використовувались.

Враховуючи те, що померла ОСОБА_5 склала заповіт на ім'я позивача, те, що вона висловила волю на приватизацію спірної квартири, що вона мала право на приватизацію вказаної квартири, позивач вважає, що має право на спадкування за заповітом квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати за нею та її сином ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом від 24.05.2013 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун (ст. 1269 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

За положеннями ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальше використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

За положеннями ч. 4 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що підстав для визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_3 та її малолітнім сином ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 не має.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, двокімнатна квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади в особі Запорізької міської ради та знаходиться на балансі МКП «Основаніє» (а.с. 17-19).

В зазначеній квартирі постійно мешкала та була зареєстрована ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13, 20).

Право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_5 рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.11.2007 року. Цим же рішенням було зобов'язано КП ВРЕЖО 2 Жовтневого району м. Запоріжжя укласти з ОСОБА_5 договір найму на зазначене жиле приміщення замість померлого ОСОБА_6 (а.с. 8).

24 травня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняком О.С., відповідно до якого на випадок смерті належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заповіла ОСОБА_3 (а.с. 11).

Також, згідно нотаріально посвідченої довіреності від 24.05.2013р. ОСОБА_5 уповноважила позивача ОСОБА_3 приватизувати на її ім'я квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

04.06.2013р. на підставі довіреності від 24.05.2013 року позивач в інтересах ОСОБА_5 подала заяву до МКП «Основаніє» (балансоутримувачу) про передачу в приватну власність спірної квартири (а.с. 21).

Як зазначалося вище, квартира АДРЕСА_1, яка територіально розташована у Жовтневому районі м. Запоріжжя, є комунальною власністю територіальної громади міста Запоріжжя та належить до об'єктів приватизації. В даному випадку органом приватизації житла є районна адміністрація Запорізької міської ради по Жовтневому району. МКП «Основаніє» не є спеціально створеним органом приватизації, на нього не було покладено функції підготовки та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків).

Відповідно до роз'яснень, наданих в п. 5 ч. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995 року, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраджали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Отже, суд дійшов вірного висновку, що у справі відсутні докази щодо звернення наймача з належно оформленою заявою про передачу квартири у власність до відповідного органу приватизації.

Крім іншого, як зазначалося вище, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є сином позивача (а.с. 43).

Позивач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, з 13.06.2012р. (а.с. 7).

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Ні позивач ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ніколи не були зареєстровані у спірній квартирі.

Доказів на підтвердження факту родинних відносин між померлою ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_3, її сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ні суду першої, ні апеляційної інстанцій надано не було, як і доказів на підтвердження наявності підстав для закликання до спадкоємства ОСОБА_4

Крім того, належних та допустимих доказів прийняття спадщини у встановленому законом порядку позивач, яка діє в своїх інтересах та в інтересах сина, також не надала. Як пояснила у засіданні апеляційного суду представник позивача, ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подавала, до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем не зверталася.

Акт, що складений спеціалістом ЦОА № 2 зі слів свідка ОСОБА_8, про те, що позивач разом із сином та ОСОБА_5 близько 7 років проживала у спірній квартирі не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту постійного проживання разом із спадкодавцем (а.с. 17).

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, треті особи - Міське комунальне підприємство «Основаніє», Жовтневий РВ у м. Запоріжжі УДМС України у Запорізькій області, про визнання права користування житловим приміщенням (спірною квартирою) було відмовлено (а.с. 67).

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивач не надала суду доказів прийняття спадщини у встановленому законом порядку, доказів подання уповноваженому органу з питань приватизації заяви про проведення приватизації, не подала також доказів відхилення такої заяви. У своїх поясненнях, наданих у суді апеляційної інстанції, представник позивача підтвердила, що ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 не зверталася із заявою про проведення приватизації до уповноваженого органу з питань приватизації. Суд не вправі підміняти собою органи приватизації. Отже, вимоги про визнання права власності на спірну квартиру у порядку спадкування є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що МКП «Основаніє» є структурним підрозділом Запорізької міської ради, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, відповідно до п. 3.1 Статуту МКП «Основаніє», затвердженого розпорядженням міського голови № 380р від 18.06.2007р. зі змінами, підприємство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку зі своїм найменуванням, фірмовий бланк, штамп та інші реквізити.

Інші доводи скарги висновків суду також не спростовують і полягають у повторенні підстав позовних вимог, які вже належно розглянуті судом першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: