Постанова № 51988700, 25.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2015 року № 826/13466/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) про визнати дії ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо не визнання податкової звітності Позивача протиправними; визнати протиправним та скасувати лист ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві № 11409/10/26-53-11-02-08 від 19.05.2015 року; визнати протиправним та скасувати лист ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві № 12120/10/26-53-11-02-08 від 28.05.2015 року; визнати протиправним та скасувати Акт № 4885/26-53-15-02/15-01/39123472 від 22 червня 2015 року про результати камеральної (електронної) перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за квітень 2015 року; зобов'язати ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві зареєструвати та внести відомості до «Інформаційній системі «Податковий блок» введену в дію відповідно до наказу ДПС України від 24.12.2012 №1197 з 01.01.2013 року, подану ТОВ «ЕВЕРЕСТ-БУД-ІНЖИНІРИНГ» податкову декларацію за квітень 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем було безпідставно відмовлено Позивачу у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень місяць 2015 року, оскільки дані декларації були заповнені та подані у строк та повній відповідності до вимог Податкового кодексу України та Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку «Про подання електронної податкової звітності», що затверджена Наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року № 233.

В обґрунтування заперечень Відповідач зазначає, що проведеною камеральною перевіркою Позивача встановлено несвоєчасність поданої декларації з податку на додану вартість №9104643680, а тому дії щодо не визнання такої податкової звітності є правомірними та обґрунтованими. Також, Відповідачем зазначено, що акт перевірки та його висновки є тільки фіксуванням порушень норм чинного законодавства, встановлені під час перевірки та не створю жодних юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення для Позивача, а тому, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 31.08.2015 року судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини 4 статті 122 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Еверест-Буд-Інжиніринг” зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 39123472). Свою діяльність здійснює на підставі статуту.

ТОВ “Еверест-Буд-Інжиніринг” надіслано до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року з додатками через засоби електронного зв’язку.

Відповідно до квитанції №2 пакет прийнято 15.05.2015 року реєстраційний №9097293643.

Листом від 19.05.2015 року №11409/10/26-53-11-02-08 податковий орган повідомив Позивача, що надіслана податкова декларація з податку на додану вартість за податковий період квітень 2015 року не визнана як податковий звіт, тому що вона не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме у заголовній частині декларації (поле 6) вказана недостовірна інформація (відповідно до реєстраційних даних).

Як зазначає Позивач, 25.05.2015 року ним повторно було направлено декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року через засоби електронного зв’язку.

Водночас, листом від 28.05.2015 року №12120/10/26-53-11-02-08 Відповідачем повідомлено про неприйняття податкової декларації за квітень 2015 року, оскільки у заголовній частині декларації (поле 6) вказана недостовірна інформація (відповідно до реєстраційних даних).

Співробітниками ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну (електронну) перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» за квітень 2015 року, за результатами якої складено акт від 22.06.2015 року №4885/26-53-15-01/15-01/39123472 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що граничний термін подання податкової декларації за квітень 2015 року є 20.05.2015 року, водночас Відповідачем отримано таку звітність 25.05.2015 року, що є порушенням, оскільки несвоєчасно подано декларацію з ПДВ №9104643680.

Отже, за неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності з податку на додану вартість встановлено порушення вимог підпункту 49.18.1 (49.18.2), пункту 49.18 статті 49 глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У відповідності до п. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Суд звертає увагу, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки, чи камеральної перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти, висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суд прийшов до висновку, що проведення перевірки та оформлення акту з висновками за результатами її проведення є обов'язком відповідача. При цьому, під час складання акту перевірки посадова особа органу податкової служби викладає висновки на підставі наявних матеріалів, які досліджувались під час перевірки та є підставою для висновків згідно ст.83 Податкового кодексу України, щодо порушень законодавства, які, на його думку, мають місце, відображає думку з питань, що входять до об'єкту перевірки, однак, вищенаведене не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків, зокрема, не робить зазначені особою, що здійснювала перевірку, угоди автоматично нікчемними (недійсними) та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у т.ч. зі сплати податків).

Отже, контролюючий орган зобов'язаний скласти за результатами перевірки акт та не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень. Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин, суд вважає, що оспорюваний позивачем акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, оскільки акт перевірки не встановлює права та обов'язки позивача.

Акт № 4885/26-53-15-02/15-01/39123472 від 22 червня 2015 року про результати камеральної (електронної) перевірки даних Позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за квітень 2015 року, не несе ніяких правових наслідків для Позивача, та за своєю сутністю є інформаційною довідкою (та висновок, який є невід'ємною частиною акта), то вони не породжують будь-яких юридичних наслідків для позивача. Крім того, сам по собі оспорюваний акт перевірки безпосередньо не тягне для Позивача несприятливих наслідків, не є обов'язковим для нього чи його контрагентів.

Отже, акт перевірки є лише засобом документування перевірочних дій і не встановлює відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, не встановлює та не змінює правовідносини, акт перевірки є підставою для прийняття рішення суб'єктом владних, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Наведені у позовній заяві доводи не містять обґрунтованих посилань на конкретні блага, які може здобути Позивач внаслідок задоволення позову. Акт перевірки не змінює, не породжує та не припиняє правовідносини, які об'єктивно та безпосередньо впливали на позивача як на юридичну особу.

Отже, позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання протиправним та скасування акту № 4885/26-53-15-02/15-01/39123472 від 22 червня 2015 року про результати камеральної (електронної) перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за квітень 2015 року є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог щодо визнати дії ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо не визнання податкової звітності Позивача протиправними; визнати протиправним та скасувати лист ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві № 11409/10/26-53-11-02-08 від 19.05.2015 року; визнати протиправним та скасувати лист ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві № 12120/10/26-53-11-02-08 від 28.05.2015 року, Суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Пунктом 46.1 ст.46 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п.п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу.

Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно п.48.1 ст.48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п.46.5 ст.46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Як зазначено в п.48.3 ст.48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна містити обов'язкові реквізити, а саме: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку-фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 49.11.1 п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі отримання податкової декларації, надісланої платником податків до контролюючого органу поштою або засобами електронного зв'язку, заповненої з порушенням вимог п.п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати цьому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

У відповідності до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п.46.4 статті 46 цього Кодексу.

В той же час, згідно п.49.15 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм п.п.48.3 і 48.4 ст.48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

З відмови відповідача у прийнятті податкової декларації, викладеної в листах від 19.05.2015 року №11409/10/26-53-11-02-08, вбачається підстава відмови – не достовірна інформація відповідно до реєстраційних даних.

Позивач зазначає, що Товариством 25 травня 2015 року повторно подано Відповідачу декларацію з податку на подану вартість за квітень 2015 року, через відповідні засоби електронного зв'язку, яка була прийнята Відповідачем, про що свідчить друга квитанція. Друга квитанція містила відомості, що підтверджували той факт, що документ (декларація) прийнято Відповідачем. Квитанції про неприйняття Декларації не надходило.

Суд звертає увагу, що Позивач подаючи повторну податкової декларації фактично погодився з тим, що перша була подана з порушенням, а саме не правильно зазначені реквізити в рядку 6.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведені заходи щодо встановлення місцезнаходження платника податків, за результатами яких місцезнаходження ТОВ «Еверест-Буд-Інжиніринг» не встановлено, що вбачається з довідки про встановлення місцезнаходження платника податків від 14.05.2015 року №1343.

Крім цього, до матеріалів справи надано повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням форми №18-ОПП від 15.05.2015 року №2395/26-53-11-01-22, з якого вбачається що Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест-Буд-Інжиніринг» відсутнє за податковою адресою.

В свою чергу, Позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів підтвердження дійсного знаходження підприємства за вказаною податковою адресою, а отже, висновки податкового органу не спростовані.

Враховуючи викладене, дії ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо не визнання податкової звітності Позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому позовні вимоги в частині визнання дій ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо не визнання податкової звітності Позивача протиправними та, як наслідок, визнання протиправними та скасування листів ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві № 11409/10/26-53-11-02-08 від 19.05.2015 року та № 12120/10/26-53-11-02-08 від 28.05.2015 року не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві зареєструвати та внести відомості до «Інформаційній системі «Податковий блок» введену в дію відповідно до наказу ДПС України від 24.12.2012 №1197 з 01.01.2013 року, подану ТОВ «Еверест-Буд Інжиніринг» податкову декларацію за квітень 2015 року не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук