Ухвала суду № 51981261, 27.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року м. Київ К/9991/30676/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року

у справі № 2а-72/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД (далі - ТОВ «Артіль» ЛТД; позивач) до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС; відповідач) задоволено. Дії ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС щодо проведення перевірок ТОВ «Артіль» ЛТД із запізненням та проведення повторних перевірок ТОВ «Артіль» ЛТД визнано протиправними. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0033252360/0 від 07 грудня 2010 року, № 0033262360/0 від 07 грудня 2010 року та № 00332723600/0 від 07 грудня 2010 року. Відшкодовано ТОВ «Артіль» ЛТД судовий збір у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Артіль» ЛТД з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1855/23-600/13857386 від 24 листопада 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0033262360/0 від 07 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 143 816,00 грн. (95 877,00 грн. - основний платіж, 47 939,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 00332723600/0 від 07 грудня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 334 434,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0033252360/0 від 07 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8 944,00 грн. (6 141,00 грн. - основний платіж, 2 803,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Ос Мер», Приватним підприємством «Дельта-Строй» та Приватним підприємством «Ивеко Плюс» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на пояснення засновників та керівників постачальників позивача щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності названих підприємств, а також ненадання товариством транспортної документації на підтвердження товарного характеру здійснених поставок.

Крім того, відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Артіль» ЛТД пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 8.3.1, 8.3.5 пункту 8.3, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з огляду на безпідставне здійснення амортизаційних нарахувань на об'єкти, які в охоплений перевіркою період не введені в експлуатацію та не використовувались позивачем у господарській діяльності.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (основних фондів) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку), а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленими особами, є свідченням недобросовісності постачальників та, у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій, не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Як з'ясовано судами в розглядуваній ситуації, позивачем на підтвердження фактичного виконання господарських операцій з придбання в ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй» та ПП «Ивеко Плюс» комплектуючих та матеріалів для деревообробних станків, матеріалів для меблевого виробництва, плівки ПВХ та штучного каменю долучено до матеріалів справи відповідні видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості.

Контролюючим органом, крім того, не спростовано, що понесені товариством витрати, враховуючи його основний вид діяльності та наявні в матеріалах справи докази, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, а спірні операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від дотримання контрагентами податкової дисципліни. Тобто, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні таких осіб.

Втім, будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували узгодженість дій позивача з ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй» та ПП «Ивеко Плюс» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями контрагентів, в матеріалах справи відсутні.

Доводи відповідача про безтоварний характер проведених операцій з підстави ненадання товариством транспортної документації колегія суддів відхиляє, позаяк за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податку товару, як у даній ситуації, ненадання транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Надаючи оцінку правомірності здійснення позивачем амортизаційних нарахувань з вартості придбаного обладнання для виготовлення штучного каменю та металопластикових виробів, судові інстанції цілком об'єктивно врахували правила підпункту 8.3.5 пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР, відповідно до яких облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством повторне проведення перевірки передбачено лише пунктом 8 частини 6 статті 11-1 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пунктом 4 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», в яких зазначено, що вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Однак, як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, зазначені обставини для проведення повторних перевірок у розглядуваному випадку були відсутні.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Острович С.Е.