Ухвала суду № 519794, 20.12.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2006 року                                                                                     м.Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого –  судді Харченка В.В., суддів: ____, Васильченко Н.В.,  Кравченко О.О., Гуріна М.І., при секретарі Мельник І.М., за участю представника

розглянувши в судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Тіко" до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання недійсними рішень, за  касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області на рішення Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2006 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2006 року, позовні вимоги Приватного підприємства "Тіко" до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання недійсними рішень задоволені повністю.

В основу даних судових рішень покладено висновки про те, що оспорювані рішення прийняті безпідставно, оскільки акт перевірки не містить конкретизації обставини порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями Державна податкова інспекція у Яворівському районі Львівської області звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2006 року скасувати,  прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ґрунтується на неправильному застосуванні судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Скаржник стверджує, що включення позивачем суд податку на додану вартість та податку на прибуток до податкових декларацій за більш пізні періоди тягне за собою відповідальність за несвоєчасну сплату податків.

Крім того скаржник стверджує про наявність обставини порушення норм чинного законодавства в діях позивача, не спростовану та не досліджену судами першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено по справі судами першої та апеляційної інстанцій на підставі акту перевірки №8/26-2/210/22392176 від 02.02.04р. відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення – рішення від 02.02.04р. №0000102320/0, яким позивачу було визначено податкові зобов’язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 1600293 грн. (1073 922 грн. основного платежу та 526371грн. штрафних санкцій), та № 0000112320/0, яким позивачу було визначено податкові зобов’язання зі сплати штрафної санкції з податку на прибуток в сумі 167856грн.

Прийняття зазначених повідомлень – рішень було обумовлено висновками акту перевірки (а.с.20) про заниження позивачем сум податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1 073 922грн., та посиланнями на несвоєчасне включення сум до валового доходу (а.с. 17, таблиця 1).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що акт перевірки позивача не містить відомостей про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки не містить конкретних обґрунтувань даних, наведених у таблицях №1 та №5 акту перевірки, не містить посилань на первинні бухгалтерські документи.

Суди першої та апеляційної інстанції з огляду на викладене дійшли висновку про наявність підстав для задоволення  позовних вимог.

Проте такі висновки колегія суддів вбачає передчасними виходячи з наступного.

Частиною 4 статті 71 КАС України визначено, що суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали. Аналогічний обов’язок суду передбачено статтею 38 ГПК України,  згідно з якою якщо подані сторонами докази є недостатніми для вирішення спору суд зобов’язаний витребовувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі в справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

 Вказаної вимоги судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано.

Суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували наявність у відповідача первинних бухгалтерських документів, на підставі яких було зроблено висновки про допущення позивачем порушень, не викликали посадових осіб відповідача для надання пояснень з цього питання.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.38) позивачем надавалися первинні бухгалтерські документи підприємства на 729 сторінках, проте зазначені документи до справи не залучено, аналізу первинної бухгалтерської документації позивача судами першої та апеляційної інстанцій зроблено не було. Висновки про відповідність дій позивача вимогам чинного законодавства, зроблені без жодного аналізу документів позивача не можуть вважатися обґрунтованими, судові рішення постановлені за таких умов не можуть вважатися прийнятими за результатами всебічного розгляду справи.  

  Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування  судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування  судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий  судовий розгляд є порушення  норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись ст. ст. 220, 221, 227 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області задовольнити частково.

          Рішення Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2007 року                                                                              м.Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –  судді Харченка В.В., суддів: Васильченко Н.В.,  Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Матолича С.В., при секретарі Білій – Грошко О.А., розглянувши в судовому  засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом  приватного підприємства «Тіко» до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання недійсними рішень, за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області на рішення господарського суду Львівської області від 26 серпня 2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2005 р. –

                                                 ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2004 р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2005 р., задоволено позов приватного підприємства «Тіко» до державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000112320\0 від 02.02.2004 р., яким застосовано фінансові санкції в розмірі 167856,00 грн за  порушення пп. 4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та № 0000102320\0 від 04.02.2004 р., яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1073922,00 грн  та застосовано фінансові санкції в розмірі 526371,00 грн за порушення  п.3.1 ст.3, п.4.1. ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновки суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані відсутністю підстав для застосування фінансових санкцій до підприємства згідно податкового повідомлення-рішення № 0000112320/0 від 02.02.2004 р., тому що по суті  не визначено об’єкт оподаткування, оскільки в акті перевірки від 02.02.2004 р. зазначено, що підприємство спочатку збільшило валові доходи, а потім їх зменшило, що не призвело до збільшення (зменшення) валового доходу в цілому за період, що перевірявся, а отже відсутнє з боку підприємства заниження податку на прибуток за вказаний період.

 Щодо визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1073922,00 грн та застосування фінансових санкцій в сумі 526371,00 грн згідно податкового повідомлення-рішення № 0000102320\0 від 04.02.2004 р., то податковим органом не доведено заниження позивачем податку на додану вартість.

В касаційній скарзі відповідач просить прийняті по справі рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити приватному підприємству «Тіко» у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга ґрунтується на невірному застосуванні судами норм матеріального права .

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку , що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

  Приймаючи рішення про  доведеність позовних вимог ПП «Тіко» суди послались на те, що відповідач не надав суду доказів про   наявність підстав для прийняття  повідомлень рішень, а  акт перевірки  від 02 лютого 2004 р.  не містить  конкретних  обґрунтувань допущених позивачем порушень податкового законодавства.

 Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, оскільки прийняті за результатами неповного та не всебічного розгляду справи.

Частиною 4 статті 71 КАС України визначено, що  суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали із власної ініціативи.

  Вказані вимоги закону  суди першої та апеляційної інстанцій не дотримали, оскільки належним чином не дослідили наявність підстав  у органів податкової служби для прийняття повідомлень-рішень до позивача за порушення ним податкового законодавства.

  Висновок суду про те, що відповідач не довів правомірність застосування штрафних санкцій та донарахування податкових зобов’язань не ґрунтується на вимогах ст. 71 КАС України, оскільки суд може збирати докази з власної ініціативи.

 При таких обставинах висновки суду про доведеність позовних вимог не можуть вважатись обґрунтованими, а судові рішення законними.

Частиною 1 ст. 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та  апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування  судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий  судовий розгляд є порушення  норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 227, 228, КАС України, колегія суддів, -   

ухвалила:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області задовольнити частково.

          Рішення Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд.

Ухвала набуває законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки, передбачені ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                       В.В.Харченко

Судді                                                                   Н.В.Васильченко

                                                                             Л.Я. Гончар

                                                                             О.О.Кравченко

                                                                             С.В.Матолич