Ухвала суду № 51934523, 30.09.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Савчук М.В.

суддів: Бреславського О.Г.,Половінкіної Н.Ю.

секретар Давня Я.А.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про поділ спільної сумісної власності подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2015 року,

встановила:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Посилався на те, що він з 25 вересня 2004 року по 12 серпня 2011 року перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 За час їх спільного проживання за спільні кошти ними самовільно побудований двоповерховий житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, будівництво якого фактично не завершено. В даний час житловий будинок ще не зданий в експлуатацію та не зареєстровано право власності, тому підлягають розподілу будівельні матеріали, вироби та конструкції, які використані на будівництво житлового будинку. Виходячи з рівності часток подружжя, вважає, що кожному з них належить по ? ідеальної частки будівельних матеріалів та конструкцій, які використані на будівництво житлового будинку.

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював позовні вимоги. Згідно остаточних позовних вимог від 28 квітня 2015 року позивач просив поділити будівельні матеріали, вироби та конструкції, використані на будівництво житлового будинку, розташований по АДРЕСА_1

_____________

22ц-845/2015 р. Головуючий у 1нстанції Цуренко В.А.

Категорія 59 доповідач Савчук М.В.

Глибока Чернівецької області та визнати право власності за ним на 375/1000 частки вказаних будівельних матеріалів і робіт, що були здійснені під час його з відповідачкою спільного проживання, всього загальною вартістю 211038,20 гривень.

Просив також стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі: 2110,38 грн. судового збору та витрати, пов'язані із проведенням судової будівельно-технічної експертизи в сумі 2500 грн.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2015 року змінені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 284/1000 частин будівельних матеріалів та обладнання, що були використані на будівництво незавершеного будівництвом житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 загальною вартістю 159 850 гривень 22 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3490,06 гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Ухвалою судді апеляційного суду Чернівецької області від 22 липня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2015 року визнана неподаною.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 право власності на 284/1000 частин будівельних матеріалів та обладнання, що були використані на будівництво незавершеного будівництвом житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 загальною вартістю 159 850 гривень 22 копійки та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Крім того ті обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, в суді не доведені і спростовані іншими доказами.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправомірно визнав за позивачем право власності не лише на частину будівельних матеріалів, а також і на вартість робіт, які були затрачені на будівництво житлового будинку, оскільки спірний житловий будинок будувався самовільно без належного дозволу. Також суд помилково послався на ч.3 ст. 368 ЦК України. Відповідно до ст.331 ЦК України позивач ОСОБА_1 не є особою, яка це майно створює, а тому не може і вважатися власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги як доказ договір про встановлення права користування земельної ділянки для забудови, укладений між відповідачкою та третьою особою, оскільки цей договір відповідно до ст.209 ЦК України (яка діяла на час укладення) не підлягав нотаріальному посвідченню. Висновки суду щодо набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку не відповідають обставинам справи та чинному законодавству, яке регулює порядок та підстави для набуття права власності.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

___Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте подружжям за час шлюбу та, оскільки воно збудовано самочинно, підлягають поділу будівельні матеріали та обладнання, що були використанні на будівництво незавершеного будівництва житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції установлено, що сторони зареєстрували шлюб 25 вересня 2004 року. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_7.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 розірваний.

Державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий 03 листопада 2005 року на ім'я ОСОБА_8

Як встановлено судом та визнається сторонами, спірне будівництво житлового будинку було розпочате самовільно, початок будівництва припадав саме на 2009 рік, на час перебування сторін у шлюбі, на земельній ділянці, що належала відповідачці на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 2005 року.

На даний час вказана земельна ділянка перебуває у власності третьої особи на підставі договору дарування земельної ділянки від 27 листопада 2010 року, згідно якого ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,1485 га, кадастровий номер - НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1.

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 133 від 21 березня 2015 року ринкова вартість будівельних робіт та будівельних матеріалів витрачених на спорудження двоповерхового житлового будинку незавершеного будівництвом за адресою: АДРЕСА_1 становить 562 434,05 грн., з вказаної суми вартість матеріалів виробів та конструкцій складає 426 589,17 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, і випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини та чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуде нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч.І ст. 60 СК України майно набуте подружжям належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашніого господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно до ч. З ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Названі норми матеріального права визначають факт існування спільної сумісної власності подружжя, доки протилежне не доказано кимось із подружжя.

Вирішуючи позовні вимоги, суд правильно дійшов до висновку, що виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все набуте за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого, тобто діє презумпція спільного майна подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, що за адресою по АДРЕСА_1 знаходиться спірний незавершений будівництвом житловий будинок, який відповідно не зареєстрований.

Будівництво спірного незавершеного житлового будинку здійснювалося подружжям під час шлюбу без відповідних дозволів, тому відповідно до вимог ст. 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом.

Статтею 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта про належність третій особі спірного житлового будинку, оскільки будівельний паспорт на ім'я ОСОБА_4 на вказаний спірний будинок виготовлений 17 липня 2014 року, тобто після звернення позивача з вказаним позовом в суд (07 липня 2014 року) і значно пізніше початку його будівництва (2009 рік), крім того є неналежним доказом для підтвердження права власності на нерухоме майно.

Під час розгляду справи сторони визнали той факт, що самочинне будівництво спірного незавершеного будівництва здійснювалося для сімї подружжя позивача і відповідачки, які на той час перебували у шлюбі.

Крім того, дослідженими судом письмовими доказами та показами свідків було встановлено, що позивач ОСОБА_1 брав активну участь у будівництві, як фізичну участь, так і матеріальну.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 133 від 27 березня 2015 року експерту не надається можливим встановити об'єми робіт, кількість і види будівельних матеріалів, що використані для спорудження двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, станом на 12 серпня 2011 року.

Аналізуючи докази у справі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем доведено вартість спірного майна на час його з відповідачкою спільного проживання у розмірі 319 700,44 грн., а тому ? частка становить 159850,22 грн., що становить 284/1000 частин від загальної вартості.

Інший з подружжя відповідачка по справі ОСОБА_3 не довела іншого.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно визнав за позивачем право власності не лише на частину будівельних матеріалів, а також і на вартість робіт, які були затрачені на будівництво житлового будинку, оскільки, як вбачається з рішення суду, за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на 284/1000 частин будівельних матеріалів та обладнання, що були використані на будівництво незавершеного будівництвом житлового будинку.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що висновки суду щодо набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані на будівництво житлового будинку, не відповідають обставинам справи та чинному законодавству, яке регулює порядок та підстави для набуття права власності, оскільки відповідно до ч.З ст. 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використанні в процесі його будівництва.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно з'ясував обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу для своїх вимог і заперечень, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними, висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування чи зміни не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України , колегія суддів ,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді :