Рішення № 51921959, 30.09.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

головуючого: судді Максимчук З.М.,

суддів: Григоренка М.П., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання: Шептицької С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління AT „Ощадбанк" шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 06.08.2009р, реєстровий №1923, а саме квартира АДРЕСА_1, яка складається з 2-х кімнат, житловою площею 29, 8 м.кв., загальною площею 50,8 кв.м. та належить ОСОБА_2, ОСОБА_1 на праві власності на підставі наступних правовстановлюючих документів (свідоцтва на право власності на житло від 31.01.1994 року, виданого на підставі розпорядження №53АБ від 31 січня 1994 року, зареєстроване Рівненським МБТІ 10.02.1994 року номер запису 36-3210 в книзі 27, реєстраційний номер 25115233, та свідоцтва про право на спадщину за законом (AAA № 916344), посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Квасиловець Г.О. 30.10.1996 р. за № 4-3394, зареєстровано в Рівненському МБТІ 31 жовтня 1996 року, номер запису 36-3210, в книзі 27, реєстраційний номер 25115233) з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 9 від 06.08.2009 р. розмір якої становить: 180 313,08 грн, в тому числі:

*залишок позики - 69 417,00 грн.(в т. ч. прострочена заборгованість - 40 227,00 грн.)_______________

Справа № 569/4879/15-ц Головуючий у суді 1 інстанції - Кучина Н.Г.

Провадження № 22-ц/787/1630/2015 Суддя - доповідач - Максимчук З.М.

*нараховані та несплачені відсотки - 25 534,04 грн.

*нарахована та несплачена пеня по основному боргу - 13 383,07 грн.

*нарахована та несплачена пеня по відсотках - 14 547,11 грн.

*3% річних за прострочену заборгованість по основному боргу - 3 389,08 грн. 3% річних за прострочену заборгованість по відсотках - 3 734,18 грн.

*втрати банку від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати кредиту за період з 26.10.2009 року по 02.07.2015 року - 50 308,60 грн.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Надано публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління AT „Ощадбанк" право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також в органах державної реєстрації прав - структурних підрозділах територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру та реєстрації права власності на нерухоме майно, та нотаріусів, будь-яких документів (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідки) необхідних для продажу двохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,8 кв.м, житловою площею 29,8 кв.м.

На період реалізації предмета іпотеки передано його в управління публічному акціонерному товариству „Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління AT „Ощадбанк", у порядку ст. 34 Закону України „Про іпотеку".

Виселено мешканців, а саме: ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.) та ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н) з двокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Рівне без права надання іншого житла та в порядку ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, вважає його незаконним.

Стверджує, що позивачу про порушення своїх прав було відомо ще до 05.12.2011 року, про що свідчить вимога про погашення кредиту в повному обсязі за вихідним № 306/1.

Покликаючись на ст.ст. 257, 261 доводить, що судом першої інстанції не прийнято до уваги заяву сторони про застосування строків позовної давності.

Просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03.07.2015 р. скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення./ч.3 ст.303 ЦПК України/.

Згідно зі ст. 309 ч.1 п. 3 , 4 підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зобов"язання за основним договором не виконано, заборгованість за кредитним договором та процентам за користування кредитом не погашена, то відповідно до ст. 590 ЦК України, ст.33 Закону України «Про іпотеку» банк вправі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки . Суд першої інстанції прийшов до висновку про виселення мешканців з квартири, які були зареєстровані в ній на момент укладення кредитного договору. На період реалізації предмета іпотеки передати його в управління ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» та надати ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління AT „Ощадбанк" та надати право позивачу на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також в органах державної реєстрації прав - структурних підрозділах територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру та реєстрації права власності на нерухоме майно, та нотаріусів, будь-яких документів (їх копії, дублікати, витягів з державних реєстрів, довідки) необхідних для продажу двохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,8 кв.м, житловою площею 29,8 кв.м.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 06.08.2009 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" /правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України»/ в особі філії - Рівненського обласного управління Демидівського ТВБВ № 10017/084 та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 70 000,00 грн. під 23,00 % річних, з терміном повернення не пізніше 05.08.2019 року на споживчі цілі.

Пунктом 1.5 договору передбачалось, що позичальник зобов"язався щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 583 (пятсот вісімдесят три гривні) та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом (щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця видачі кредиту) шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 25.09.2009 року на відповідні рахунки позичальника, відкриті у Демидівському ТВБВ № 10017/084 Рівненського облуправління ВАТ "Ощадбанк". Останній платіж в рахунок погашення кредиту та сплати нарахованих банком процентів здійснити не пізніше 05.08.2019 року.

В забезпечення виконання зобов"язань ОСОБА_1 по договору кредиту між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі Рівненського обласного управління Демидівського відділення № 10017/084 та ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_5, ОСОБА_6 06.08.2009 року укладено договори поруки № 9/1 та № 9/2, а також між банком та ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06.08.2009 року укладено іпотечний договір № 9 /майнової поруки/, за умовами яких майнові поручителі передали в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених в договорі предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, житловою площею 29,8 кв.м., загальною площею 50,8 кв.м./а.с.29/

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Банк свої зобов»язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, боржник свої зобов»язання виконував неналежним чином, допустив прострочення заборгованості.

Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 17.01.2011 року стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 солідарно на користь держави в особі Демидівського ТВБВ № 10017/084 ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором у розмірі 80 660,67 гривень.

Проте, після ухвалення рішення суду боржник продовжував виконувати умови кредитного договору, вносячи нерегулярні платежі на погашення кредиту. Рішення суду не було виконано.

05.12.2011 року ПАТ «Державний ощадний банк України» надіслав основному боржнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове повне виконання зобов'язань за кредитним договором, в якому вимагав сплатити 101 721,47 гривень боргу, з яких: основний борг - 69 417,00 гривень, відсотки - 28 234,04 гривень, пеня за основним боргом - 1457,41 гривня, пеня за основними відсотками - 2 613,02 гривні. Згідно з вимогами ПАТ «Державний ощадний банк України» відповідач ОСОБА_1 повинен сплатити в повному обсязі зазначену у вимозі суму до 05.01.2012 року, у випадку не погашення боргу з зазначений термін банк мав намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Вимоги банку відповідачем виконані не були.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 роз»яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов»язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526,599 ЦК України.

Наявність заборгованості у вказаному розмірі відповідачем не заперечується.

Проте, на думку колегії суддів, прийнявши як обґрунтований та доведений обрахований позивачем розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув уваги на таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч.1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідальність у розмірі 3% річних, встановлена ч.2 ст.625 ЦК України, передбачена лише за прострочення виконання грошового зобов»язання, тобто власне боргу, 3% річних на суму боргу по сплаті процентів за користування кредитними коштами не нараховується.

Частиною першою статті 259 ЦК України закріплено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 7.8 кредитного договору № 9 від 06.08.2009 року передбачено, що сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов»язань позичальника/ в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені/, що передбачені умовами цього договору.

Матеріали справи на а.с. 148-154 містять розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 03.07.2015 року, з якого вбачається, що банк нараховував пеню по кредиту та по відсотках з 27.10.2009 року по 26.06.2015 року, тобто за період, який перевищує п»ять років.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із заявою про застосування позовної давності відповідач ОСОБА_1 до суду першої інстанції звернувся 03.07.2015 року усно, під час слухання справи в суді першої інстанції, про що свідчить звукозапис судового засідання.

Колегія суддів бере до уваги доводи апеляційної скарги в частині незастосування судом першої інстанції позовної давності та рахує, що розмір пені підлягає стягненню відповідно до п. 7.8 кредитного договору.

Оскільки суд першої інстанції встановив, що зобов"язання за основним договором не виконано, заборгованість за кредитним договором та процентам за користування кредитом не погашена, то відповідно до ст. 590 ЦК України, ст.33 Закону України «Про іпотеку» банк вправі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в цій частині, так як він ґрунтується на законі і фактичних обставинах справи.

Звернення стягнення на іпотечне майно у разі неналежного виконання позичальником своїх обов'язків за договором передбачено як законом, так і укладеним між сторонами договором.

Позичальник порушив умови договору щодо повернення кредитних коштів, тому позивач правомірно в межах можливостей, встановлених іпотечним договором, та Законом України "Про іпотеку" а також ст. 16 ЦК обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на іпотечне майно.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до п.6.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо на момент настання строку платежу зобов»язання /або відповідна його частина/ не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з своїх обов»язків, передбачених договором та або договором про іпотечний кредит, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться недійсною. При цьому, іпотекодержатель зобов»язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення протягом тридцятиденного строку. Якщо вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

03.09.2014 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_1 позивач повторно направив вимогу в строк до 03.10.2014 року погасити всю заборгованість перед банком та вимогу про звільнення житлового приміщення /а.с. 57-56; 59-60/. Зазначені вимоги відповідачі отримали 05.09.2014 року /а.с. 58; 61/., в добровільному порядку її не виконали.

При зверненні з позовом до суду, банк посилався на ст. 40 Закону України "Про іпотеку" відповідно до якої звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Проте, на думку колегії суддів вказана обставина не може бути достатньою підставою для виселення відповідачів з огляду на наступне.

Так, згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погодженийсторонами строк.

Частина 2 ст. 109 ЖК України визначає, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що передана в іпотеку квартира не була придбана за рахунок отриманого у позивача кредиту, повернення якого було забезпечено іпотекою, а тому відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК України відсутні правові підстави для виселення мешканців квартири без надання іншого житлового приміщення.

Висновки суду першої інстанції в цій частині є невірними.

За вимогами ст. 39 Закону України „Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із ст. 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначення предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

За договором управління майном одна сторона /установник управління/ передає другій стороні /управителеві/ на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов»язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи /вигодонабувача.

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. /ст.1029 ЦК України/.

Відповідно до п.6.3 іпотечного договору, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 від 06.08.2009 року передбачено, що у разі прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, останній /предмет іпотеки/ на підставі договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем або рішенням суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації в порядку, встановленому чинним законодавством та цим договором.

З наведеної вище правової норми та умов договору випливає, що рішення суду про передачу майна в управління має містити умови, на яких таке управління здійснюється.

Істотними умовами договору управління майном є перелік майна, що передається в управління та розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 ЦК України).

Іншими статтями глави 70 ЦК України врегульовані не менш важливі умови управління майном, зокрема: права та обов'язки управителя, здійснення управління майном, право управителя на плату, відповідальність управителя тощо.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що пред'явивши вимогу про передачу предмета іпотеки в управління позивач не дотримав вимог ст. 34 Закону України "Про іпотеку" стосовно визначення умов управління майном, що передбачені главою 70 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про необхідність передачі предмета іпотеки в управління позивачу є неспроможними.

Щодо вимоги банку про можливість здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, то вона носить загальний характер, а отже не погоджується зі змістом ч.5 ст. 38 Закону України „Про іпотеку", у зв"язку з чим підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз»яснено, що зобов»язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом /ч.1ст.598/. Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625, оскільки зобов»язання залишається не виконаним належним чином відповідно до вимог статтей 526, 599 ЦК.

Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Згідно з ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Пунктом 9.1 іпотечного договору №9 від 06.08.2009 року /а.с. 29/ встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє до виконання зобов»язання за кредитним договором в повному обсязі.

Зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. /ст.599 ЦК України/.

Таким чином, доводи апелянта про те, що оскільки банк змінив в односторонньому порядку строки виконання основного зобов»язання, звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки зі спливом трьох років після ухвалення 05.12.2011 року судом рішення про стягнення всієї суми заборгованості, тобто зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у позові, без урахування належного виконання грошових зобов'язань за основним договором, є помилковими.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та надання позивачу права на подання та отримання в будь-яких установах будь-яких документів, необхідних для продажу предмета іпотеки та в частині передачі предмета іпотеки на період його реалізації в управління позивачу, та в частині виселення відповідачів з квартири із зняттям з реєстраційного обліку без права надання іншого житла та позбавлення права користування квартирою з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В матеріалах справи містяться платіжне доручення № 91004821 від 25.03.2015 року про сплату судового збору за подання позову на суму 1531,63 гривень. Збільшуючи розмір позовних вимог, позивач судовий збір в суді першої інстанції не доплачував. Позов в суді першої інстанції задоволено повністю в сумі 180 313,08 гривень. Стягненню з відповідачів на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 271,50 гривень, з кожного в рівних частинах по 135,75 гривень. Оскільки в суді апеляційної інстанції позов задоволено частково, тобто з банку на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню сума 229,90 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2015 року - в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині надання Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» права на подання та отримання в будь-яких установах будь-яких документів, необхідних для продажу предмета іпотеки, та в частині передачі предмета іпотеки на період його реалізації в управління Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» та в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку без права надання іншого житла та позбавити права користування квартирою - скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 9 від 06.08.2009 року, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» Рівненського обласного управління та ОСОБА_1 в розмірі 168 548,11 (сто шістдесят вісім тисяч п"ятсот сорок вісім) гривень 11 копійок, з яких:

69 417,00 (шістдесят дев"ять тисяч чотириста сімнадцять) гривень 00 копійок - прострочена заборгованість по кредиту;

25 534,04 (двадцять п"ять тисяч п"ятсот тридцять чотири) гривні 04 копійки - прострочена заборгованість по процентах;

10 388,61 (десять тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 61 копійка - пеня за основним боргом;

9510,83 (дев"ять тисяч п"ятсот десять) гривень 83 копійки - пеня за відсотками;

50 308,60 (п"ятдесят тисяч триста вісім) гривень 60 копійок - інфляційні втрати банку;

3389,08 (три тисячі триста вісімдесят дев"ять) гривень 08 копійок - 3% за прострочену заборгованість по основному боргу

звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 06.08.2009 року, реєстровий номер 1923, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2-х кімнат, житловою площею 29,8 кв.м., загальною площею 50,8 кв.м. та належить ОСОБА_2, ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.01.1994 року, виданого на підставі розпорядження № 53 АБ від 31.01.1994 року, зареєстроване Рівненським МБТІ 10.02.1994 року номер 36-3210 в книзі 27. реєстраційний номер 25115233 та свідоцтва про право на спадщину за законом/НОМЕР_1/, посвідченого державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори Квасиловець Г.О. 30.10.1996 року за № 4-3394, зареєстровано в Рівненському МБТІ 31 жовтня 1996 року, номер запису 36-3210, в книзі 27, реєстраційний номер 25115233.

Спосіб реалізації предмета іпотеки визначити шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В задоволенні позовних вимог про надання Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» права на подання та отримання в будь-яких установах будь-яких документів, необхідних для продажу предмета іпотеки та в частині передачі предмета іпотеки на період його реалізації в управління Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України в особі філії -Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» та в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку без права надання іншого житла та позбавити права користування квартирою - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 271 (двісті сімдесят одна) гривня 50 копійок в рівних частинах, з кожного по 135 (сто тридцять п"ять) гривень 75 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 229 (двісті двадцять дев"ять) гривень 90 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: З.М. Максимчук

Судді: М.П. Григоренко

Н.М. Ковальчук