Ухвала суду № 51706910, 16.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 р. Справа № 814/613/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Діордієвої С.П. і представника відповідача Дідик О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04.03.2014р. ТДВ «Миколаївбудмеханізація» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.11.2013 року:

- №0002272201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 215 243 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 53 811 грн.;

- №0002282201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 172 195 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 43 049 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені в акті перевірки висновки є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, а відтак, прийняті на підставі цих висновків спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року адміністративний позов ТДВ «Миколаївбудмеханізація» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.11.2013 року №0002272201 та №0002282201.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 08.05.2014 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 29.10.2013р. по 04.11.2013р., працівниками ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва, на підставі наказу №271 від 21.10.2013р. проведено позапланову невиїзну перевірку ТДВ «Миколаївбудмеханізація» з питань правомірності формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ фірма «Сат Імпекс» за листопад 2010 року та з МПП «ДАО» за грудень 2010 року та правомірності формування валових доходів та податкових зобов'язань по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у цих контрагентів відповідно у листопаді 2010 року та грудні 2010 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №660/14-02-22-01/01273125 від 08.11.2013 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме: п.1.32, п.п.4.1.1 п.4.1. ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 діючого на той час Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» №334/94-ВР від 28.12.1994р. та п.3.1 ст.3, п.4.1. ст.4, пп.7.3.1, п.7.3., пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р.

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки, 22.11.2013р. уповноваженою особою відповідача було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002272201 - про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 215 243 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 53 811 грн.;

- №0002282201 - про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 172 195 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 43 049 грн.

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, «валовими витратами», згідно п.5.1 ст.5 Закону України №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (діючого на час спірних правовідносин), є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Разом з тим, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону №283/97-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими бухгалтерськими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Правомірність же формування податкового кредиту до 01.04.2011 року визначалася вимогами Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а з 01.04.2011 року - положеннями Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як слідує зі змісту вимог ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (діючого на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

А згідно з приписів ст.7 Закону №168/97-ВР, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог законодавства.

У відповідності до п.7.5.1 п.7.5. ст.7 вказаного Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічна норма міститься і у п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні приписи містяться і у п.198.3 ст.198 ПК України.

Як видно зі змісту положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а «господарська операція» - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, поставка товарів/послуг для цілей визначення податку на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, відповідно до чинного законодавства, податковий кредит може бути сформований платником податків лише за наявністю належним чином складених первинних документів, що відображають господарську операцію, котра спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання.

Як видно зі спірного акту перевірки, ревізорами податкового органу при дослідженні наданої позивачем первинної документації за перевіряємий період були зроблені висновки щодо заниження підприємством податку на прибуток, завищення валових витрат, а також щодо заниження податку на додану вартість та завищення податкового кредиту за рахунок «нікчемних» господарських операцій з ТОВ фірма «Сат Імпекс» за листопад 2010 року та з МПП «ДАО» за грудень 2010 року.

Однак, судова колегія, уважно дослідивши надані сторонами докази, не може погодитися з такими висновками податкового органу, з якими, в свою чергу, не погодився і суд 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку про порушення підприємством позивача чинного на той час законодавства виключно використовуючи лише акти перевірок його контрагентів з іншими підприємствами за інші податкові періоди та Перелік автоматизованих інформаційних систем та АРМів.

Відповідно до приписів п.6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України» (затв. Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010р., зареєстр. в МЮУ 12.01.2011р. за №34/18772), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

А згідно із ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статею 9 цього ж Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, судова колегія вважає, що зазначені вище акти зустрічних звірок, акти про неможливість проведенні зустрічних звірок, листи податкової міліції та інші внутрівідомчі документи податкової інспекції, зокрема, данні інформаційних систем та АРМів, на підставі яких перевіряючи ми було зроблено висновок при безтоварність господарських операцій, не належать до первинних документів.

Таким чином, з викладеного слідує, що висновки спірного акту перевірки про не встановлення факту наявності господарських операцій між підприємством позивача та ТОВ фірма «Сат Імпекс» і МПП «ДАО» є безпідставними та зробленими з порушенням вимог п.6 Порядку №984.

Разом з тим, про підтвердження реальності факту виконання цих господарських операцій свідчать наявні в матеріалах справи та належним чином оформлені первинні документи, які позивачем надавалися і до перевірки та відповідно були перелічені в акті перевірки, а саме: договори купівлі-продажу №ТК 26-10/10-01 від 26.10.2010р. і №КП 01/11/01 від 01.11.2010р., специфікації та додаткові угоди до них, видаткові і податкові накладні, протоколи-узгодження, акти прийому-передачі товарів (послуг), банківські платіжні доручення, журнали-ордери та відомості по рахунку, довіреності на отримання товару.

При цьому, у відповідь на твердження відповідача щодо відсутності підтверджуючих документів про перевезення придбаного товару (т.б. ТТН, подорожні листи, тощо), судова колегія зазначає, що згідно умов вказаних вище договорів та пояснень представника позивача, товар фактично не перевозився, а придбавався позивачем прямо на складі продавця та в той же день з цього ж складу був ним реалізований за більшу вартість іншому покупцю.

Крім того, по справі також встановлено, що позивач належним чином відобразив ці господарські операції в своєму податковому обліку та відніс фактично сплачені ним суми ПДВ та вартості товару (робіт) відповідно до свого податкового кредиту та валових витрат.

Отже, судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що підприємством позивача, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови договорів купівлі-продажу, які, в свою чергу, до цього часу недісними або фіктивними в судовому порядку не визнані, а відтак, останні, в силу ст.204 ЦК україни, є правомірними.

Таким чином, на переконання суду, висновки відповідача про безтоварність здійснених господарських операцій ґрунтуються лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а не на підставі дослідження фактичних даних та первинних документів, що є неприпустимим згідно з п.п.4-5 розділу І «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» №984 від 22.12.2010р.

Крім того, відповідачем, в свою чергу, фактично порушено норми ПК України відносно нарахування податку на прибуток без врахування п.140.2. ПК України з 06.08.2011 року, яким встановлено, що перерахунок витрат проводиться сторонами за правочином, визнаним недійсним - тільки у разі визнання судом такого правочину недійсним.

Як вже зазначалося вище, як у спірному акті перевірки, так і в матеріалах справи відомостей про визнання судом цих господарських операцій недійсними не має, а тому перерахунок витрат в акті перевірки зроблено з порушенням діючого законодавства.

До того ж, слід вказати, що у податкових органів відсутні належні повноваження на визнання нікчемними правочинів, оскільки це є виключною прерогативою суду.

Головною підставою вважати правочин «нікчемним» є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Також, одночасно, апеляційний суд звертає увагу ще й на те, що на момент укладання спірних договорів підприємство позивача та його контрагенти мали господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень) та відповідно, перебували на податковому обліку як платники ПДВ та податку на прибуток.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко