Ухвала суду № 51706896, 23.09.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/1311/15-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ВІК» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ВІК» (далі - ТОВ «ВІК») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.01.2015 року №0000112200, посилаючись на те, що відповідачем при проведенні перевірки не з'ясовано усіх фактичних обставин здійснення позивачем господарських операцій, односторонньо та не в повному обсязі досліджено первинні документи, що підтверджують придбання товару, невірно застосовано до спірних правовідносин норми чинного законодавства, що призвело до помилкових висновків та визначення позивачу грошових зобов'язань та застосування санкцій.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року адміністративний позов ТОВ «ВІК» задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області від 13.01.2015 року №0000112200, яким ТОВ «ВІК» зменшено розмір від'ємного значення суми з податку на додану вартість в розмірі 74333,00 грн.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити ТОВ «ВІК» у задоволенні позовних вимог.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження в зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ВІК» зареєстроване в Суворовському районному управлінні юстиції у м. Херсоні 18.10.2008 р. На податковий облік взято в ДПІ у м. Херсоні як платника податків 29.09.1998 р. №1240.

Відповідно до спеціального Витягу з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності ТОВ фірма «ВІК» за КВЕД є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; вантажний автомобільний транспорт; вантажний морський транспорт; вантажний річковий транспорт.

16.12.2014 р. відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ фірма «Вік» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом - постачальником «Либер» за період серпень 2014 р. та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності.

За результатами даної перевірки складено акт від 29.12.2014 року №447/21-03-22-06/30069040 (далі - акт), у якому міститься висновок відповідача про порушення позивачем п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 48700,00 грн. по декларації за серпень 2014 року (а.с. 8-15).

Також, встановлено порушення п. 198.1 ст. 198, п.198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, в результаті чого завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 74333,00 грн. по декларації за серпень 2014 р. (а.с. 15).

Крім цього, у акті зазначено, що перевіркою неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій позивача з ПП «Либер», встановлено невідповідність первинних документів нормам діючого законодавства.

Підставою для встановлення таких порушень слугувало те, що перевіркою неможливо підтвердити здійснення господарських операцій позивача з ПП «Либер», яке неналежним чином оформило товарно-транспортні накладні щодо транспортування товару на адресу ТОВ фірма «Вік».

На підставі вищенаведеного акта перевірки позивача, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2015 року №0000112200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 74333,00 грн. (а.с. 7).

Задовольняючи адміністративний позов ТОВ «ВІК» суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не ґрунтуються на правильному застосуванні норм податкового законодавства, з чим погоджується апеляційний суд.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Либер» 03.06.2014 року був укладений договір поставки нафтопродуктів №03/06-14, відповідно до якого, продавець зобов'язується поставити покупцю нафтопродукти в асортименті, а саме: бензин марок А-98, А-95, А-92, а також дизельне паливо (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах договору. Асортимент та кількість товару погоджується сторонами у видатковій накладній. Ціна за одиницю товару встановлюється в рахунку на оплату та видатковій накладній (а.с.16).

На підтвердження виконання умов даного договору, суду надано наступні докази, а саме: податкові накладні №78 від 06.08.2014 р. на загальну суму 95 300, 25 грн. (у т.ч. ПДВ 15833,38 грн.), №84 від 18.08.2014 р. на загальну суму 541200,00 грн. (у т.ч. ПДВ 90200,00 грн., №88 від 28.08.2014 р. на загальну суму 101 698,50 грн. (у т.ч. ПДВ 16949,75 грн.); видатковими накладними №РН-0000059 від 06.08.2014 р., №РН-0000065 від 19.08.2014 р., РН-00000069 від 28.08.2014 р. на загальну суму 101698,50 грн. (у т.ч. ПДВ 16949,75 грн.) (а.с. 19-22).

Розрахунки між позивачем та його контрагентом проводилися у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №2730 від 06.08.2014 р., №2739 від 18.08.2014 р., №2758 від 28.08.2014 р., №2761 від 29.08.2014 р.; картками рахунку 631 за серпень 2014 р., карткою рахунку 281 за серпень 2014 р. (а.с. 23-26, 34-35).

Транспортування придбаного товару здійснювалося ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, що підтверджується товарно-транспортними накладними №06/08 від 06.08.2014 р., №19/08 від 19.08.2014 р., №28/08-1 від 28.08.2014 р. (а.с. 27-29).

Фактичне використання у власній господарській діяльності придбаного позивачем товару підтверджується подальшою його реалізацією та використанням у виробничих потребах.

Так, 14.08.2014 р. позивачем з нерезидентом - компанією SURAT DENIZ EVI TICARET LTD.STI, Турція, за дорученням оригінального судновласника Al Jamil Shipping Co.S.A., Гондурас (далі Компанія), укладено контракт №01-08/2014 р., відповідно до якого ТОВ фірма «Вік» зобов'язується поставити на адресу компанії дизельне паливо у кількості 30 тонн. (а.с. 30-37).

На виконання умов зазначеного договору позивач поставив дизельне паливо у вказаній кількості, а компанія даний товар прийняла та оплатила, що підтверджується наданими суду доказами, а саме: податковою накладною №74 від 28.08.2014 р. на загальну суму 580 499,00 грн., накладною (бункерною розпискою) від 20.08.2014 р., вантажно-митною декларацією №508040000/2014/002683, карткою рахунку: 362 за серпень 2014 р. (а.с. 38-41).

Також, 11,29 тонн дизельного палива, придбаного у ПП «Либер», використано позивачем для заправки теплохода «О.Житник», який належить на праві приватної власності позивачу та використовується ним у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими суду доказами, а саме: місячним звітом про розхід палива за серпень 2014 р., оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105 місця зберігання; необоротні активи за серпень 2014 р. (а.с.42-43).

Крім цього, у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 підтвердив здійснення господарських операцій по перевезенню товару на замовлення ПП «Либер» до ТОВ фірма «ВІК».

Враховуючи це, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання (придбання) послуг з перевезення вантажів.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарської операції, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» фіксують факт здійснення господарської операції та подальшої її реалізації, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставним.

Вирішуючи питання обґрунтованості висновку контролюючого органу про порушення позивачем п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 48700,00 грн. по декларації за серпень 2014 року та порушення п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 74333,00 грн. по декларації за серпень 2014 р., суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

В пункті 198.3 статті 198 ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на акт ДПІ у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області від 16.12.14 р. №450/21-03-22-06/32391652 невиїзної документальної позапланової перевірки контрагента-постачальника позивача ПП «Либер» (код ЄДРГІОУ 32391652), з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків контрагентом-постачальником ПП «Инвест- Агропром» (код ЄДРГІОУ 38594141) за липень 2014 року та з контрагентами постачальниками та контрагентами-покупцями за серпень 2014 року, подальшого використання, реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.

У даному акті йдеться про те, що ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області складено інформаційний лист від 31.10.2014 №282/21-03-22-06/38594141 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Инвест - Агропром» (код за ЄДРПОУ 38594141) за періоди квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року, липень 2014 року, серпень 2014 року». Як зазначено в інформаційному листі: ПП «Инвест-Агропром» (код за ЄДРПОУ 38594141) не знаходиться за податковою адресою. Станом на 31.10.2014 згідно інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок ПП «Инвест-Агропром» має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Надані до перевірки документи ПП «Либер» по взаємовідносинам з ПП «Инвест-Агропром», свідчать про те, що товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів оформлено з чисельними порушеннями.

Також, в акті зазначається, що перевіркою ПП «Либер» (акт від 16.12.14 №450/21-03-22-06/32391652) встановлено: відсутність об'єктів оподаткування при придбанні продукції у липні, серпні 2014 року у ПП «Инвест Агропром» на суму ПДВ 211288,23 грн.. в т.ч за липень 2014 року на суму ПДВ 42198.22 грн., за серпень 2014 року на суму ПДВ 169090.01 грн.. та продажу (у межах придбання) на адресу контрагентів-покупців, в тому числі і TOB Фірма «Вік» у серпні 2014 року, які підпадають під визначення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187. п. 188.1 ст. 188. п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене відповідач - податковий орган дійшов висновку про безпідставність наведених в деклараціях обсягів придбання та формування податкового кредиту, сформованого TOB фірма «Вік» за рахунок ПП «Либер» з податку на додану вартість за перевіряємий період та неправомірність включення TOB фірма «Вік» до складу податкового кредиту показників в рамках укладених угод, у зв'язку з чим завищено податковий кредит за серпень 2014 року на загальну суму ПДВ 123033 грн.

Надаючи правову оцінку висновкам податкового органу та вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога ПКУ щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Зазначений висновок апеляційного суду узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, висновок апеляційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підсумовуючи усе викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ВІК».

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів протиправність прийнятого відповідачем рішення податкового повідомлення-рішення від 13.01.2015 року №0000112200.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов