Постанова № 51583389, 28.09.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12903/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року м. Рівне

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Наумов С.В., в порядку скороченого провадження, розглянувши в залі суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, про визнання протиправними дій щодо припиненя виплати пенсії та поновлення виплати пенсії, -

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобовязання поновити виплату йому пенсії з квітня 2015 року у попередньому розмірі.

Справа розглянута в порядку скороченого провадження.

Позовні вимоги полягають у такому.

З вересня 2005 року позивач є пенсіонером за вислугою років відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». З квітня 2015 року виплата пенсії для нього була припинена Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відповідно ч.15 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-VII, із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII, який набрав чинності з 01.04.2015 року. Вважає дії відповідача такими, що обмежують його конституцій права, суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до частини 2ст. 8 КАС України є обовязковими для судів України, та нормам Конституції України.

Відповідач у поданих суду запереченнях зазначив, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії було прийняте на підставі ч.15 ст.50-1 Закону № 1789-VII, в редакції Закону №213-VII. Оскільки ця норма не визнавалась неконституційною та є чинною, тому відповідно до вимог ст.19 Конституції України обовязкова для виконання відповідачем.

Крім того, заявляє про необхідність розгляду цієї справи у загальному порядку, адже скорочене провадження унеможливить звернення сторін до касаційного суду.

Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами докази, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач з вересня 2005 року відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» є пенсіонером за вислугою років. Нарахування та виплата пенсії здійснювалась йому щомісячно Управлінням Пенсійного фонду України у м. Рівне.

Відповідно до Закону України «Про статус суддів» та Указу Президента України від 13.07.2010 року №768/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду та зараховано до штату суду 12.08.2010 року, що підтверджується копією наказу голови Рівненського окружного адміністративного суду від 12.08.2010 року №53-к.

Не отримавши пенсію у квітні 2015 року, ОСОБА_1 звернувся з усним запитом до відповідача. 22 квітня ц.р. він отримав відповідь від Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області за вих.№Б-17/06.1-16(1) від 20.04.2015 року, з якої дізнався, що

виплата йому пенсії була припинена Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне відповідно Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-VII, із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII, який набрав чинності з 01.04.2015 року.

Так, згідно з ч.15 ст.50-1 Закону № 1789-VII, в редакції Закону №213-VII, особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій та статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

Оскільки станом на квітень 2015 року позивач перебував на посаді судді Рівненського окружного адміністративного суду, відповідач зупинив виплату йому пенсії, враховуючи вимогу ч.15 ст.50-1 Закону № 1789-VII, в редакції Закону №213-VII.

З 15.07.2015 року набрав чинності ОСОБА_2 України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014 року №1697-VII, у якому аналогічна норма щодо припинення виплати пенсій суддям відповідно до Закону №213-VII вказана у ч.15 ст.86.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст.1 Конституції, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

ОСОБА_2 України у ст.22 визначає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.05 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола субєктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобовязань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Судом встановлено, що станом на вересень 2005 року позивач виконав усі необхідні умови щодо отримання пенсії за вислугою років, передбачені чинними на той час приписами ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-VII, у звязку з чим відповідачем було прийняте рішення про призначення та виплату пенсії з 01.09.2005 року.

Отже, право на пенсію у ОСОБА_1 виникло з вересня 2005 року, з того часу він постійно отримував пенсійні виплати, тому дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії з квітня 2015 року є звуженням його існуючих прав, а саме: права на пенсію, визначене у ст.46

Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, відповідач у порушення зазначених вище конституційних норм обмежив існуюче у позивача право на пенсію, а відтак, на переконання суду, його дії є протиправними.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 КАС України).

Частиною 2ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі Мюллер проти Австрії (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974 року) зазначив, що у звязку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до змісту ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Оскільки позивач постійно сплачував та на даний час продовжує сплачувати передбачені чинним законодавством внески, що не заперечив відповідач, тому, на думку суду, дії відповідача є втручанням у право особи на мирне володіння майном - пенсією.

Крім того, ч. 1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачає рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зупинення виплати пенсії у звязку з перебуванням ОСОБА_1 на посаді судді є прямим порушенням цієї норми, оскільки колишні прокурорські працівники, які на даний час не працюють, продовжують отримувати пенсію у повному розмірі.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на ст.152 Конституції України як на норму, яка регламентує питання чинності закону у часі, оскільки дана стаття передбачає порядок визнання неконституційними законів та інших правових актів.

Питання ж дії законів у часі регламентоване ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, суд вважає, що дія ч.15 ст.50-1 Закону № 1789-VII, в редакції Закону №213-VII, не може поширюватись на правовідносини, які виникли до 01.04.2015 року, а отже дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними.

У своїх запереченнях відповідач також звертається до рішення Конституційного суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011, згідно з яким передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави.

Суд зазначає, що принцип пропорційності або справедливого балансу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання прав людини неодноразово брався до уваги і при винесенні рішень Європейським судом з прав людини (Христов проти України (заява №24465/04), Рисовський проти України (заява №299979/04).

Проте, при прийнятті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII цей принцип дотримано не було. Так, одночасно з обмеженням пенсій та зупиненням їх виплат певним категоріям державних службовців, прокурорам та суддям, що мало на меті зменшення витрат з Державного бюджету України, розділом ІІ цього Закону було визнано таким, що втратив чинність пункт 10 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Цією нормою законодавець скасував існуючі на 01.04.2015 року обмеження для народних депутатів та інших державних службовців максимального місячного розміру заробітної плати 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а тому обґрунтування рішення щодо обмеження пенсійних виплат фінансовими можливостями держави є досить сумнівним.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо розгляду справи у загальному порядку з огляду на те, що скорочений порядок розгляду адміністративних справ щодо пенсійних виплат визначений п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України.

На розгляді справи у скороченому провадженні наполягав і позивач у адміністративному позові.

У свою чергу відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо позбавлення права відповідача можливості звернутися до касаційного суду у випадку задоволення позову, розглянутого у скороченому провадженні, покликається на рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2000 року у справі ОСОБА_3 проти Іспанії. Суд не погоджується з такою позицією, оскільки Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини націлена саме на захист інтересів особи від неправомірного втручання держави, а не навпаки.

Крім того, у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності дій з припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2015 року, а позивач повністю довів обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд поновлює права позивача шляхом винесення постанови про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії та зобовязання поновити виплату йому пенсії з квітня 2015 року у попередньому розмірі.

Судові витрати по справі згідно ч. 1 ст. 94 КАС України стягуються з відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 160-163, 183-2 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з квітня 2015 року.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з квітня 2015 року у попередньому розмірі.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне (м. Рівне, вул. Відінська, 41, код ЄДРПОУ 21098440) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 974 грн. 40 коп..

Постанова суду першої інстанції є остаточною, крім випадків оскарження її в апеляційному порядку.

У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя

ОСОБА_4