Ухвала суду № 51553708, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/33062/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року

у справі № 1570/1013/2012

за позовом Дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Одеса»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Дочірнє підприємство «Автотрейдінг-Одеса» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 року у справі №1570/1013/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.08.2011 року №0004112301, №0004152301 та від 27.10.2011 року №0005412301.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року відповідачем складено акт від 20.07.2011 року №213/23-213/31976605, яким встановлено порушення, зокрема, вимог пп.пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 9 Бюджетного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 418 496, 00 грн., завищено залишок від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту квітня 2011 року, на суму 104 526, 00 грн., завищено суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на 147 431, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.08.2011 року: - № 0004112301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 518 763, 00 грн., в т.ч. за основним платежем на суму 418 496, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 100 267, 00 грн.; - № 0004152301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 104 526, 00 грн.; - № 0004122301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2010 року на 147 431, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 36 857, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціях із отримання додаткових послуг, спрямованих на забезпечення продажу товару, які, на думку податкового органу, не можна вважати такими, що беруть участь у оподатковуваних ПДВ операціях; неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по податкових накладних, які виписані постачальниками до 01.01.2010 року; непідтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентами ПП «Рембуд» та ПП «Рейсмет Юг»; включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях, які не узгоджуються з видом господарської діяльності позивача; відсутність податкових накладних від деяких постачальників.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 02.08.2011 року № 0004122301 було скасоване, натомість 27.10.2011 року прийняте нове податкове повідомлення-рішення № 0005412301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року на 147 431, 00 грн. без застосування штрафних санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у зв'язку із відсутністю в діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є авторизованим дилером автомобільних марок Skoda і Hyundai та здійснює продаж автомобілів.

Стосовно завищення позивачем податкового кредиту на суму 496 278, 00 грн. податковий орган стверджує, що витрати, понесені позивачем при придбанні додаткових послуг, спрямованих на забезпечення продажу товару, при подальшому продажу товару до складу його продажної вартості не включались, а тому їх не можна вважати такими, що беруть участь в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача, а суми ПДВ, нараховані (сплачені) в складі вартості таких послуг, до складу податкового кредиту включаться не повинні.

З цього приводу судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за умовами дилерських договорів із дистриб'юторами ТОВ «Єврокар» та ТОВ «Хюндай Мотор Україна» позивач здійснює продаж автомобілів зазначених марок та гарантійне сервісне обслуговування, при цьому він обмежений у праві визначати ціну товару, в тому числі за рахунок включення до продажної ціни вартості додаткових (супутніх) послуг.

У зв'язку із наведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача про завищення позивачем податкового кредиту спростовуються обставинами справи.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту податок на додану вартість в розмірі 13 242, 00 грн. по господарських операціях з ТОВ «Базис Авто», ПП «Конкорд-Енергія», ТОВ «Сатера», ПІК «ААЗ Трейдінг-Ко», ТОВ «Союз», ТОВ «Інтернаціональні комунікації», ТОВ «Нова Пошта», ТОВ «Автосоюз», ТОВ «МАХА», ТОВ «Раф-Плюс», ТОВ «Пост Експрес Одеса», ТОВ «Сфінкс-Плюс», ПП «Трансвіт», по яких податкові накладні отримані позивачем від постачальників товарів (робіт, послуг) із запізненням.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові накладні, які виписані зазначеними контрагентами у період з 11.09.2008 року по 29.12.2009 року, були відображені позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий, березень і квітень 2010 року.

Суд касаційної інстанції з цього приводу зазначає, що у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду.

При цьому суд касаційної інстанції бере до уваги позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 26.03.2012 року № 21-268а11, яка відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України є обов'язковою для врахування в судовій практиці, де зазначено, що у разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таким чином, позивач правомірно задекларував податковий кредит з податку на додану вартість у тому періоді, коли отримав податкові накладні від постачальників.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність зменшення податковим органом податкового кредиту на суми ПДВ по господарських операціях у травні 2010 року з ПП «Рейсмет-Юг» та у січні 2011 року з ПП «Рембуд».

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом господарської операції позивача із ПП «Рембуд» є роботи по встановленню металопластикових конструкцій в приміщенні ДП «Автотрейдінг-Одеса». Факт виконання таких робіт контрагентом позивача підтверджується копією договору підряду, довідкою про вартість виконаних робіт, актом прийняття виконаних робіт, документами про оплату виконаних робіт у безготівковій формі. Необхідність виконання таких робіт викликана наявністю у позивача власної нежитлової будівлі по вул. Овідіопольська дорога, 10/2, де існувала потреба у встановленні таких конструкцій.

Податковий орган, зазначаючи про нереальність цієї господарської операції, посилається на акт перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 22.02.2011 року № 51/23-214/30353570, яким виявлена відсутність у вказаного контрагента складських, виробничих приміщень та транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів, а господарські операції цього контрагента мають ознаки безтоварності.

З цього приводу колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від їх господарських та виробничих можливостей.

Відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку є персональною, стосується кожного платника податків окремо і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильною позицію судів попередніх інстанцій, які вказали, що встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Наведені у вказаному акті перевірки результати перевірочної роботи по контрагентам позивача, з якими ДПІ пов'язує безтоварність операцій із позивачем, були виявлені податковим органом вже після проведених позивачем з ними операцій. Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний або мав реальну можливість бути обізнаним про обставини діяльності свого контрагента на момент проведення з ним господарської операції, в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку із наведеним, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено правомірності зменшення позивачу податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по господарській операції з ПП «Рембуд».

Суди попередніх інстанцій також встановили, що питання оцінки господарської операції позивача з ПП «Рейсмет-Юг» у травні 2010 року були предметом дослідження під час проведення документальної позапланової перевірки податкової декларації позивача за травень 2010 року. За результатами перевірки складений акт від 25.08.2010 року № 5969/15-218, яким встановлено порушення позивачем пп. «в» пп. 4.2.2 п. 4 2 ст. 4, пп. 17.1.4 п. 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в зв'язку з чим позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 833, 33 грн. за рахунок сум ПДВ по господарській операції з ПП «Рейсмет-Юг», яка є нікчемною.

Встановлено, що позивач погодився із висновками акту перевірки та прийнятим на його основі податковим повідомленням-рішенням від 10.09.2010 року № 0013121502/0 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 875, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано спростували доводи податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок сум ПДВ у розмірі 20 187, 00 грн. з контрагентом ТОВ «Нобл Рессорсіз Україна» у зв'язку із наданням послуг з перевалки, транспортування і навантаження харчових та аграрних матеріалів нібито з підстав неможливості використання їх в господарській діяльності позивача, оскільки вчинення зазначених господарських операцій не передбачено діяльністю ДП «Автотредінг-Одеса».

Підпункт 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з даними довідки з Єдиного державного реєстру у переліку видів діяльності ДП «Автотрейдінг-Одеса» зазначається посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами (КВЕД 51.11.0), оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (КВЕД 51.21.0), оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами (КВЕД 51.33.0).

У зв'язку з наведеним, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованими.

Встановлено також, що позивач мав господарські правовідносини із ТОВ «Єврокар», ЗАТ «Атолл Холдінг», ТОВ «Кредитне брокерське агентство», КП «Одеспроект», ПП «Собр груп», ПП «Рейсмет-Юг» - роботи по миттю металоконструкції, юридична фірма «Імператор» - юридичні послуги, ПП «Співдружність-Кентавр», ПП «Рембуд», ПП «Геостар», ТОВ «Екосол-проект», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 Всього сума податку на додану вартість по операціях із зазначеними контрагентами склала - 52 613, 00 грн.

З'ясовано, що порушення позивачем вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із зазначеними контрагентами встановлені актом перевірки ДП «Автотрейдінг-Одеса» від 04.10.2010 року № 71/23-310/31976605 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2010 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач оскаржив до суду рішення відповідача про зменшення йому суми бюджетного відшкодування з ПДВ, в тому числі за червень 2010 року на суму 52 613, 00 грн. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 року у справі №2а-11328/10/1570, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.04.2013 року, встановлено, що ДП «Автотрейдінг-Одеса» обґрунтовано віднесло до складу податкового кредиту за червень 2010 року 52 613, 00 грн., у зв'язку з чим, в тому числі і в цій частині, скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.10.2010 року № 0000542350/0.

Судова колегія погоджується також з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність висновку податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму 9 031, 00 грн. у зв'язку із відсутністю податкових накладних від ТОВ «Інфокс» за березень 2010 року, ТОВ «Роліссма» за квітень 2010 року, ТОВ «Чорноморський видавничий дім» за січень 2011року, ТОВ «БАТ Електронікс» та ПАТ «Концерн «Галнафтогаз» за березень 2011 року, оскільки, як встановлено в процесі розгляду справи, позивач у триденних строк з дня отримання акта перевірки, згідно з п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, подав до податкового органу документи, в тому числі зазначені податкові накладні, які в акті перевірки зазначались як відсутні.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2010 року по контрагенту-покупцю ТОВ «Селена» в розмірі 559, 00 грн. та контрагенту-покупцю ТОВ «Мотор Сервіс» в розмірі 1 365, 00 грн., всього на суму 1 924, 00 грн., внаслідок невідображення у власній податковій звітності зобов'язань на зазначену суму.

Надані позивачем документи доводять, що позивачем самостійно, до проведення перевірки, а саме в серпні 2010 року були виправлені помилки у податковій декларації з податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «Мотор Сервіс», що підтверджується уточнюючим розрахунком та розшифровкою податкових зобов'язань.

Також, позивачем надана розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту за липень 2010 року (додаток № 5 до податкової декларації з ПДВ), яка підтверджує відображення позивачем операції з ТОВ «Селена». Доводи позивача про те, що ТОВ «Селена» помилково двічі використало податкову накладну, видану позивачем, а також без урахування знижки в розмірі 223, 00 грн., не спростовані податковим органом.

Враховуючи викладене та оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків про обґрунтованість та правомірність дій позивача при формуванні податкового кредиту та зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011року.

Оскільки доводи відповідача про завищення позивачем бюджетного відшкодування сум ПДВ за квітень 2010 року в розмірі 147 431, 00 грн., а також завищення залишку від'ємного значення ПДВ за березень 2010 року в розмірі 104 526, 00 грн. є наслідком непідтверджених та необґрунтованих висновків податкового органу про неправомірне заниження позивачем суми податку на додану вартість, то юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року у справі № 1570/1013/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук