Ухвала суду № 51553714, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/55117/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року

у справі № 826/6358/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Ніка»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Ніка» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2013 року скасовано. Позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 12.04.2013 року №0002502230 та №0002512230.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача до суду не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «СК «НІКА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Рембуд Груп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 01.02.2013 року №101/22-3/37139831, яким встановлено порушення: - п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та ст.ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість на загальну суму 451 016, 00 грн.; - п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст.ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 511 568, 00 грн.

На підставі акта перевірки 12.04.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0002502230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі на 563 770, 00 грн., в тому числі 451 016, 00 грн. - за основним платежем, 112 754, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0002512230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальному розмірі на 530 389, 00 грн., в тому числі 511 568, 00 грн. - за основним платежем, 18 821, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що угоди укладені позивачем з його контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а також включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав фінансово-господарські відносини з ПП «Рембуд Груп» на підставі договорів купівлі-продажу та надання послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з даним контрагентом, зокрема, договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками фактурами, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшої його реалізації.

Посилання податкового органу на дані «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» само по собі не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування витрат та податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Судом апеляційної інстанції також вірно відхилено посилання відповідача на кримінальну справу, порушену відносно засновника та директора ПП «Рембуд-Групп» за фактом фіктивного підприємництва за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України, як на підставу визнання даних господарських операцій нереальними.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою старшого слідчого СВ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.11.2012 року відповідна кримінальна справа закрита за відсутністю складу злочину.

Докази існування обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи навіть його контрагента у матеріалах справи відсутні.

Отже, висновок суду першої інстанції про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень є помилковим.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції ухвалене обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року у справі № 826/6358/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук