Ухвала суду № 51468179, 23.09.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11/775/5/2015(м)

0541/6189/2012

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д Д О Н Е Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду

Донецької області у складі:

головуючого Меленчука В.С.

суддів Преснякової А.А., Топчій Т.В.

при секретарі Багіровій П.А.

за участю прокурора Дойнова М.С.

захисника ОСОБА_1

засудженого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні 23 вересня 2015 року в місті Маріуполі справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 1 серпня 2013 року

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 1 серпня 2013 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Маріуполя Донецької області, громадянин України, не працюючий, раніше неодноразово судимий, останній раз 26 квітня 2005 року Приморським районним судом міста Маріуполя за частинами 2 статей 125, 186, 70 КК України до 4 років позбавлення волі, проживаючий у будинку АДРЕСА_1

засуджений за статтею 124 КК України до 2 років обмеження волі.

Вказаним вироком суду засуджений ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що він 18 серпня 2012 року, знаходячись біля двору АДРЕСА_1, у ході сварки, яка виникла раптово на ґрунті особистих неприязних відносин з раніше малознайомим потерпілим ОСОБА_3, який став наносити удари

Категорія 124 КК України Головуючий в суді 1 інстанції Курбанова Н.М.

Єдиний унікальний №0541/6189/2012 Доповідач Меленчук В.С.

Провадження №11/775/5/15м

кулаками по тулубу засудженого. Останній з метою припинення неправомірних дій потерпілого, став виштовхувати того з подвір'я свого будинку, відібравши, при цьому, у потерпілого ніж, розрізавши собі долонну поверхню кісті.

Продовжуючи обоюдну бійку на вулиці, потерпілий ОСОБА_3, продовжував наносити засудженому ОСОБА_2 удари кулаками та ногами по тулубу, в результаті чого останній впав на землю, а потерпілий продовжував наносити удари руками і ногами по тулубу, заподіявши тому тілесні ушкодження у вигляді різаної рани долонної поверхні лівої кісті, саден по задній поверхні лівого ліктьового суглобу, задній поверхні п'ястно-фаланогового суглобу четвертого пальця лівої кісті, подряпини по задній поверхні у верхній третині лівого передпліччя, синців в проекції тіла лівої лопатки, в поперечній області в центрі і більше справа, садна в проекції сечовидного відростка і по передній поверхні лівого колінного суглобу.

Різана рана лівої кисті відноситься до легких тілесних ушкоджень, яка потягла за собою короткочасний розлад здоров'я, потребуючий для свого лікування не менше 6-ти, але не більше 21-го дня. Садна, синці і подряпини відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Засуджений ОСОБА_2, знаходячись на землі, лежачи на спині, відбиваючись від ударів потерпілого ОСОБА_3, котрий продовжував наносити їх ногами і руками по тілу засудженого. Останній бачачи, що потерпілий ОСОБА_3 не припиняє свої протиправних дій і, розцінюючи його дії як загрозу для свого життя і здоров'я, з метою припинення дій потерпілого, перевищуючи допустимі межі необхідної оборони, усвідомлюючи можливість заподіяння явно меншої шкоди своєму здоров'ю в обстановці, що виникла, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, засуджений ОСОБА_2 умисно завдав ножем, який відібрав у потерпілого у процесі боротьби, 4 удари, заподіявши тим самим потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді двох колото-різаних поранень грудної клітки зліва, одне з яких проникає в черевну порожнину з пошкодженням печінки, ускладнене внутрішньочеревною кровотечею, колото-різаного поранення лівого плеча, колото-різаного поранення правого стегна, які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Після отримання вищевказаних тілесних ушкоджень, потерпілий ОСОБА_5 припинив свої протиправні дії.

На вирок надійшла апеляція прокурора, в якій він, посилаючись на суттєве порушення норм кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив вищевказаний вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

В обґрунтування доводів апеляції прокурор вказав, що пред'явлене засудженому ОСОБА_2 обвинувачення за частиною 1 статті 121 КК України є обґрунтованим і доведеним.

Прокурор в апеляції також зазначив, що від потерпілого не виходило будь-яких загроз або дій, спрямованих проти засудженого ОСОБА_2, тілесні ушкодження у останнього виникли від дій самого засудженого, в нього відсутні будь-які ушкодження в області шиї, має місце розрив у часі між нанесенням потерпілим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень засудженому ОСОБА_2 і нанесенням засудженим ОСОБА_2 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3

Окрім цього, суд першої інстанції порушив вимоги частини 3 статті 61 КК України, призначивши покарання у виді обмеження волі інваліду ІІ групи, яким є засуджений ОСОБА_2

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_1 в своїх запереченнях на апеляцію прокурора вказала, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та кваліфікував дії засудженого за статтею 124 КК України. Зазначає, що потерпілий поводив себе агресивно, був ініціатором конфлікту, що підтверджується зібраними по кримінальній справі доказами.

За твердженнями захисника, доводи обвинувачення, що мало місце умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень засудженим ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду і об'єктивно не підтверджується матеріалами кримінальної справи.

Не згодна захисник і з апеляційними вимогами прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, вказуючи, що покарання призначене без порушень положень частини 3 статті 61 КК України, оскільки засуджений був інвалідом ІІ групи під час скоєння злочину. На момент же ухвалення вироку судом першої інстанції строк інвалідності вже минув.

Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора про підтримку апеляційних вимог з наполяганнями про їх задоволення, пояснення і останнє слово засудженого ОСОБА_2 та думку його захисника ОСОБА_1 про законність вироку суду першої інстанції, перевіривши матеріали кримінальної справи та, обговоривши доводи апеляції в її межах, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, суд першої інстанції відповідно до положень статей 257, 323 КПК України при судовому розгляді цієї кримінальної справи достатньо повно, об'єктивно та всебічно з'ясував усі фактичні обставини вчинення злочину, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні, надані органом досудового розслідування докази, які піддав аналізу і оцінці, дійшов цілком обґрунтованого і законного висновку про правильність

кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 за кримінальним законом та доведеність його вини.

Обґрунтовуючи за результатами судового слідства свій висновок, суд першої інстанції послався на докази, які виклав у вироку.

Насамперед, суд першої інстанції послався на показання засудженого, які він давав, як на досудовому розслідуванні, так і у судовому засіданні, за якими він, не визнаючи вину в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, не заперечував проти нанесення останньому необережно ударів ножем у процесі обоюдної бійки, вирвавши ніж у потерпілого. Потерпілий вів себе агресивно і неадекватно, бив його, тому він вимушений був захищатися.

Поклав у підтвердження вини засудженого ОСОБА_2 суд першої інстанції і такий доказ як протокол відтворення обстановки і обставин події за його участю, де він підтвердив дані ним показання, які узгоджуються між собою.

Обґрунтовуючи обвинувальний вирок щодо засудженого ОСОБА_2, суд першої інстанції послався на показання потерпілого ОСОБА_3 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_2), даними на досудовому розслідуванні і судовому засіданні, за якими він 17 серпня 2012 року у стані алкогольного сп'яніння прийшов до місця проживання засудженого, де відбулася сварка та бійка, які спровокував саме він, в процесі якої став наносити удари останньому руками та ногами у різні частини тіла. Ножа в руках засудженого спочатку не бачив, але відчув удари вже на вулиці, де йому стало погано.

Такі ж самі показання потерпілий ОСОБА_3 надав і в ході відтворення обстановки і обставин події за його участю, про що суд першої інстанції зазначив в обвинувальному вироку.

За змістом протоколу очної ставки, засуджений ОСОБА_2 та потерпілий ОСОБА_3 підтвердили свої показання, які не мають розбіжностей з тими показаннями, які вони давали раніше і цей доказ суд першої інстанції поклав у вироку у підтвердження вини засудженого у вчиненні злочину.

Крім того, у вироку суд першої інстанції послався на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, допитаних безпосередньо у ході судового слідства, ОСОБА_9, допитаного в ході досудового розслідування, як на докази. За їх показаннями, вони бачили бійку між засудженим та потерпілим. Виходячи від тих подій, які відбувалися, вони зрозуміли, що засуджений ОСОБА_2 і потерпілий ОСОБА_3 на вулиці сварились, сварка переросла у бійку,в процесі якої останній нападав та бив засудженого, а той, обороняючись, теж намагався наносити удари. Бачили на руці засудженого намотану ганчірку, яка була в крові.

За даними, які містяться у висновках судово-медичних експертиз, які суд першої інстанції врахував у своєму вироку як докази обвинувачення, тілесні ушкодження наявні як на тілі потерпілого ОСОБА_3, так і на тілі засудженого ОСОБА_2, могли виникнути при тих обставинах, на які вони посилаються у своїх показаннях.

Дослідивши всі ці та інші докази по кримінальній справі в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений ОСОБА_2 умисно заподіяв потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, перевищуючи межі необхідної оборони, вважаючи за необхідне перекваліфікувати дії засудженого з частини 1 статті 121 КК України на статтю 124 КК України.

Суд першої інстанції, змінюючи правову кваліфікацію злочину, який вчинено засудженим ОСОБА_2, з урахуванням відповідних статей кримінального закону та роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002 року, виклав з цього приводу свої міркування та судження, на підставі яких він дійшов такого висновку.

Зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи свій висновок, зазначив у вироку про встановлення того, що засуджений ОСОБА_2 не був ініціатором конфлікту, події почалися саме з протиправних, агресивних дій потерпілого ОСОБА_3, по ініціативі якого в процесі бійки з'явився ніж, заподіянні останнім засудженому тілесних ушкоджень.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що засуджений ОСОБА_2 в силу свого віку та низки серйозних хронічних захворювань, наявності 2 групи інвалідності не міг протистояти молодій людині, перебуваючій у стані алкогольного сп'яніння та агресивному стані.

За твердженнями суду першої інстанції, саме ці обставини дали підстави вважати, що потерпілий реально загрожував засудженому.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, тому погоджується з ним, оскільки він відповідає фактичним обставинам кримінальної справи, тим подіям, які відбулися, підтверджується, насамперед, послідовними, не суперечливими показаннями як засудженого, так і потерпілого, маючих різні процесуальні статути, так і іншими доказами по кримінальній справі в їх сукупності на усіх стадіях процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.

Будь-які дані, які свідчили б про необ'єктивність, упередженість суду, порушення ним норм кримінально-процесуального закону, у тому числі й тих, про які йде мова в апеляції прокурора, не встановлено.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає апеляційні вимоги прокурора безпідставними.

Більш того, прокурор, викладаючи в апеляції прохання про повернення кримінальної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, залишив поза своєї уваги факт смерті потерпілого ОСОБА_3, сплив з дня

вчинення засудженим ОСОБА_2 злочину тривалого часу, тобто втрату можливості з'ясування нових або додаткових даних по цій кримінальні справі.

Керуючись статтями 362,365,366 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції залишити без задоволення.

Вирок Приморського районного суду міста Маріуполя від 1 серпня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з моменту її проголошення.

С У Д Д І :

А.А. Преснякова В.С. Меленчук Т.В. Топчій