Ухвала суду № 51456357, 23.09.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6975/15 Головуючий 1 інст. - Шишкін О.В.

Справа № 638/18910/13-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В,

за участю секретаря - Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 березня 2015 року

по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обгрунтування позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказувало, що 01 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого останній отримав в кредит 252 800 доларів США на споживчі цілі зі строком повернення 03 липня 2023 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 01 липня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення 1-го поверху №58-1-:58-7 в літ. «А-5», загальною площею 79.3 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 на праві власності. Зобов'язання за договором ОСОБА_2 належним чином не виконав, станом на 18 листопада 2013 року відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 513 288,11 грн. За договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2011 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем, останній набув права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 01 липня 2008 року. Як стало відомо, нежитлові приміщення, що є предметом іпотеки, наразі перебувають у власності ОСОБА_1 набутого в процесі реалізації майна в ході ліквідаційної процедури. Чинне законодавство передбачає збереження прав іпотекодавця за договором іпотеки незважаючи на перехід права власності предмета іпотеки до нового набувача.

Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2008 року в розмірі 15 513 288,11 грн., суми сплаченого судового збору в розмірі 3 441 грн., шляхом визнання за позивачем права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за договором іпотеки, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №58-1-:58-7 в літ. «А-5», загальною площею 79.3 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з наданням всіх повноважень продавця (в тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, технічної документації, свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах БТІ, ВРЖЕУ, нотаріату, тощо. Витрати, пов'язані зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки стягнути з ОСОБА_2, встановивши початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на час продажу. З метою збереження предмету іпотеки до її реалізації, передати предмет іпотеки в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до її реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмету іпотеки з правом отримання орендної плати.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 березня 2015 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 14 серпня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що він набув право власності на спірні нежитлові приміщення на законних підставах, жодних договірних зобов'язань з позивачем не має; судом першої інстанції не враховані обставини продажу нерухомого майна, а саме, що він придбав його не у іпотекодавця ОСОБА_2, а у ОСОБА_3 без усіляких обтяжень. Крім того, рішення суду не містить початкової ціни предмету іпотеки, зазначення якої є необхідною умовою при зверненні стягнення.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до нового власника останній набув статус іпотекодавця, а відтак має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому самому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 01 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого останній отримав в кредит 252 800 доларів США на споживчі цілі зі строком повернення 03 липня 2023 року (а.с.6).

За договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2011 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем, останній набув права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 01 липня 2008 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 01 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення 1-го поверху №58-1-:58-7 в літ. «А-5», загальною площею 79.3 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 на праві власності (а.с.71).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Матеріали справи свідчать, що дії строку як кредитного договору так і договору іпотеки не закінчена.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Встановлено, що станом на 18 листопада 2013 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором від 01 липня 2008 року у розмірі 15 513 288,11 грн.

У разі порушення забов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що просрочив, якщо він не приступив до виконання забов'язання або не виконав його у строк , встановлений договором або законом відповідно до вимог ч.1 ст. 611, ч.1 ст. 612 ЦК України.

Згідно положення статті 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання, якщо інше не встановлено щодо відшкодування, в тому числі, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Судовим розглядом встановлено, що новим власником нежитлових приміщень 1-го поверху №58-1-:58-7 в літ. «А-5», загальною площею 79.3 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки за договором від 01 липня 2008 року є ОСОБА_1, оскільки Постановою Господарського суду Харківської області від 19 липня 2010 року ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом та скасовано усі арешти, що накладені на майно боржника і інші обтяження майном боржника. Під час ліквідаційної процедури здійснений продаж предмету іпотеки.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Встановивши у справі факт переходу до ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на нерухоме майно, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою та про поширення на відповідача відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до нього перейшло право власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

За таких обставин, з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав кредитора є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року в справі № 663-цс-15, яка згідно зі ст. 360 - 7 ЦПК України є обов'язковою для судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» та роз'яснень, які містяться у п. 42постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі змінами від 07.02.2014 року, зазначив у рішенні всі необхідні складові, передбачені цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, при цьому суд зазначив, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: