Ухвала суду № 51372193, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ К/800/44477/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2014

у справі № 804/16428/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Дніпро»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-Дніпро» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 20.11.2013 № 0002062305 та № 0002072305.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014, позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, складено акт № 869/221/24609993 від 28.10.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: завищено витрати на загальну суму 2 280 716 грн., в т.ч.: за 2 квартал 2012 року у сумі 1 017 432 грн., за 3 квартал 2012 року у сумі 606 676 грн., за 4 квартал 2012 року у сумі 656 608 грн., як такі, що не підтверджені первинними документами та не пов'язані з господарською діяльністю позивача; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 456 142 грн., а саме: за квітень 2012 року у сумі 137 212 грн., за травень 2012 року у сумі 38 685 грн., за червень 2012 року у сумі 27 589 грн., за липень 2012 року у сумі 37 563 грн., за серпень 2012 року у сумі 47 906 грн., за вересень 2012 року у сумі 35 866 грн., за жовтень 2012 року у сумі 39 218 грн., за листопад 2012 року у сумі 53 427 грн., за грудень 2012 року у сумі 38 676 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 20.11.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002062305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 598 688,75 грн., в т.ч.: 478 951 грн. основного платежу та 119 737,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 0002072305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 570 177,50 грн., в т.ч.: 456 142 грн. основного платежу та 114 035,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень, податковий орган визначив недостатню підтвердженість господарських операцій між позивачем та ТОВ «С.Є.Т.», а саме: підприємством до перевірки не надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують надання послуг за договорами з ТОВ «С.Е.Т.», а саме - звіти про результати надання послуг в звітному періоді; надані до перевірки акти виконаних робіт не містять необхідних даних про зміст і обсяг господарської операції (деталізації об'єкта надання послуг - їх виду, кількості, місця виконання, тощо) та іншої інформації, згідно з якою можливо зробити висновок щодо реального виконання цих послуг; відсутність у позивача розумних економічних причин отримання послуг від ТОВ «С.Е.Т.» у вигляді наміру одержати економічний ефект в результаті господарської діяльності.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем були укладені договори про надання послуг з охорони та супроводу вантажів при транспортуванні у залізничному сполученні з ПАТ «Запорізький завод феросплавів» № 449 від 30.03.2012 та ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» № 1201973 від 30.03.2012.

Позивачем були укладені договори про надання послуг охорони з ПАТ «Стахановський завод феросплавів» № 22/12-К від 30.03.2012 та ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» № 23/12-К від 30.03.2012. Для надання послуг за зазначеними договорами позивач залучив ТОВ «С.Е.Т.», як субпідрядника.

Так, 30.03.2012 між позивачем та ТОВ «С.Е.Т.» було укладено договір № 10/2012-К, предметом якого є послуги з комплексу питань, пов'язаних з обстеженням ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», договір № 11/2012-К, предметом якого є послуги з комплексу питань, пов'язаних з обстеженням ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат», договір № 12/2012-К, предметом якого є послуги з комплексу питань, пов'язаних з обстеженням ПАТ «Стахановський завод феросплавів».

Між позивачем та ТОВ «С.Е.Т.» було укладено договір № 12-1/2012-К від 01.04.2012 про надання адміністративно-консультаційних послуг, предметом якого є надання адміністративно-консультаційних послуг з питань організації охорони та супроводження марганцевмісткої продукції, передбачені додатком 1.

Факт виконання умов вищевказаних договорів судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними та виписками з рахунків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані первинні документи на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій відповідають вимогам законодавства та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку; виконані роботи (надані послуги) були використані позивачем у власній господарській діяльності для отримання можливості надавати послуги за договорами із замовниками № 449 від 30.03.2012, № 1201973 від 30.03.2012, № 22/12-К від 30.03.2012, № 23/12-К від 30.03.2012, що підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутності з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення останнього права на податковий кредит відсутні.

Таким чином, за встановлення матеріалами справи фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його безпосереднім контрагентом, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат спірного періоду за результатами господарських операцій із ТОВ «С.Е.Т.».

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний