Ухвала суду № 51372195, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/47839/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Кошіля В.В., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника відповідача Вонятівської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року

у справі № 819/1998/13-а (876/13108/13)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Козівзький цукровий завод» (далі - позивач, ТОВ «Козівзький цукровий завод»)

до Козівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - відповідач, Козівська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Козівзький цукровий завод» звернулось у серпні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Козівської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 року № 000222200 та № 000232200.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а самі рішення є необґрунтованими, прийнятими без всебічного з'ясування обставин справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Козівської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби на належного відповідача Козівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Тернопільській області.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Козівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області підлягає заміні її правонаступником Козівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.11.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 04.03.2013 року № 000005/19-08-22/37822726.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 09.04.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000222200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16 986 302,00 гривні (основний платіж - 13 589 042,00 гривні, штрафні (фінансові) санкції - 3 397 260,00 гривень); № 0000232200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2012 року на 2 322 506,00 гривень.

Як вбачається з акту перевірки товариством порушено вимоги п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що виразилось в тому, що відповідно до представлених первинних бухгалтерських документів (податкових накладних, видаткових накладних, виписок банку, актів наданих послуг) позивач здійснював реалізацію цукру білого кристалічного в мішкотарі по ціні нижче ніж понесені на це витрати. Податковий орган вважає, що витрати понесені на придбання цукру білого кристалічного отриманого згідно податкової накладної № 33 від 26.12.2011 року, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності (отримання доходу) не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. З врахуванням цього Козівська ОДПІ прийшла до висновку, що позивачем у порушення п. 198.3 ст. 198 ПК України завищено податкового кредиту за січень 2012 року на загальну суму 15 911 548,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Розумна економічна причина (ділова мета) згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ДИВОСВІТ-КЛ» (правонаступником якого є ТОВ «Козівзький цукровий завод») придбано у ТОВ «Козівзький цукровий завод» (правонаступником якого є ТОВ «Профіагростек») цукор білий кристалічний в мішкотарі на загальну суму 95 580 952,50 гривні, у тому числі ПДВ - 15 930 158,75 гривень, згідно договору поставки від 26.12.2011 року № 26/12-11КЦ34.

Виконання умов даного договору підтверджується дослідженою судами попередніх інстанцій належним чином оформленою та підписаною сторонами, зокрема, видатковою накладною від 26.12.2011 року № 783. Також судами встановлено, що розрахунки за товар проведено в безготівковій формі та в повному обсязі за рахунок коштів отриманих у кредит, відповідно до укладеного 19.12.2011 року із ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» договору № 20-3532/2-1. Продавцем виписано податкову накладну від 26.12.2012 року № 33 на загальну суму 95 580 952,50 гривні. Крім того, 05.03.2012 року мало місце повернення незначної частини придбаного товару, у зв'язку із чим складено розрахунок коригування від 05.03.2012 року № 1 до податкової накладної від 26.12.2012 року № 33 на загальну суму 111 663,54 гривні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сплачений в ціні товару податок на додану вартість в розмірі 15 911 548,00 гривень включено до складу податкового кредиту за січень 2012 року, на підставі належним чином оформленої податкової накладної, що в акті перевірки не заперечується. У рядку 24 податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року позивачем задекларовано залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 2 322 506,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що стверджуючи, що укладення позивачем угод з подальшого продажу цукру за ціною нижче від придбання відповідачем залишено поза увагою той факт, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ч. 3 ст. Господарського кодексу України).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 01.09.2011 року до 01.09.2012 року» від 02.03.2011 року № 179 (далі - Постанова КМУ № 179) мінімальна ціна на цукор білий кристалічний за 1 тонну становить 5910,00 гривень (в т.ч. ПДВ - 985,00 гривень).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни у додаток до Постанови КМУ № 179» від 28.03.2013 року № 246 (редакція діє з 31.03.2012 року) знижено мінімальну ціну на цукор білий кристалічний, вартість 1 тонни становить 5100,00 гривень (в т.ч. ПДВ - 850,00 гривень).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 1 вересня 2012 року до 1 вересня 2013 року» від 11.04.2012 року № 290 (редакція діє з 19.04.2012 року) встановлено, що мінімальна ціна на цукор білий кристалічний за 1 тонну становить 5910,16 гривень (в т.ч. ПДВ - 985,02 гривень).

Судами зазначено, що одним із об'єктивних факторів, що зумовив зниження, в 2012 році порівняно із 2011 роком, цін на цукор є збільшення виробництва цукру з цукрового буряку протягом 2011 року, тобто фактично мало місце перевищення пропозицій порівняно із попитом, так, різниця між обсягом виробництва та споживання склала близько 15 млн. тонн надлишкового цукру у світі - що є рекордним рівнем з 2006 року. При цьому, така тенденція зберігалась не лише в Україні, Росії, а й загалом в світі.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що податковим органом не враховано того, що зниження цін на цукор відбулось поза волею позивача, а також того, що ТОВ «Козівзький цукровий завод» забезпечено реалізацію цукру не нижче рівня цін, які встановлено державою.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган не встановив, що продаж позивачем цукру відбувався за цінами, які є вищими за звичайні. Податок на додану вартість позивачем сплачено в ціні придбаного товару, своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктами 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Особливості визначення від'ємного значення суми податку на додану вартість, в тому числі законодавчі обмеження платників податків щодо реалізації права на його отримання закріплено ст. 200 ПК України, тоді як п.198.3 ст. 198 цього Кодексу визначає підстави за настання яких сумлінний платник податків вправі претендувати на отримання податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що нарахований в ціні придбання зазначеної послуги податок на додану вартість підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому відшкодуванню згідно із ПК України, оскільки витрати позивача на придбання товару (цукру) відповідають ознакам валових витрат, що відповідає критерію економічної доцільності та цілям господарської діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Здійснити заміну сторони у справі - Козівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на її правонаступника - Козівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Тернопільській області.

Касаційну скаргу Козівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області - залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2014 року у справі № 819/1998/13-а (876/13108/13) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.В. ПриходькоЗ оригіналом згідно