Ухвала суду № 51257974, 16.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4858/15

Головуючий у першій інстанції Прохоров П.А.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Сватаненка В.І., Артеменка І.А.

за участю секретаря - Книгиницький О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради про виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7, третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради про виселення посилаючись на те, що

між позивачем та ТОВ «Славутич-95» було укладено кредитний договір № 7.6-39 від 06.08.2008 року, відповідно до якого позивач зобов'язався надати ТОВ «Славутич- 95» кредит у розмірі 2600000,00 доларів США., а ТОВ «Славутич-95» зобов'язалося прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити позивачу відсотки за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені графіком, але не пізніше 06.08.2010 року.

У якості забезпечення виконання ТОВ «Славутич-95» зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 7.6-9/1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фєдорченко Т.М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 4729, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку позивачу домоволодіння з надвірними спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку із невиконанням ТОВ «Славутич-95» зобов'язань за кредитним договором позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього та зареєстрував таке право у встановленому законом порядку.

Досудові вимоги позивача про звільнення домоволодіння відповідачами були проігноровані, у зв'язку із чим позивач змушений був звернутися до суду із позовом про виселення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2013 року по справі зупинено провадження до розгляду по суті та набрання законної сили судовим рішенням Київського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 520/9510/13-ц.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Перший український міжнародний банк» відхилено, ухвалу Київського районного суду від 05 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року заяву представника позивача про обєднання цивільних справ задоволено. Цивільну справу № 520/12378/13-ц об'єднано з цивільною справою № 520/9366/14-ц та присвоєно № 520/12378/13-ц.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про розєднання позовів відмовлено.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Перший український міжнародний банк» задоволено, виселено ОСОБА_2 та її малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6. з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» сплачений судовий збір у розмірі 114, 70 грн.

Вважаючи рішення суду незаконним представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задоволняючи позов ПАТ «ПУМБ» суд обгрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Славутич-95» було укладено кредитний договір № 7.6 - 39 від 06.08.2008 року, відповідно до якого позивач зобов'язався надати ТОВ «Славутич-95» кредит у розмірі 2 600 000,00 доларів США, а ТОВ «Славутич-95» зобов'язалося прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити позивачу відсотки за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені графіком, але не пізніше 06.08.2010 року.

У якості забезпечення виконання ТОВ «Славутич-95» зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 7.6-39/1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 4729, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку позивачу домоволодіння з надвірними спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до гі. 6.7.1. іпотечного договору, у разі виникнення у позивача права звернути стягнення на предмет іпотеки, позивач може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог позивача, є правовою підставою для реєстрації права власності позивача на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (п. 6.7.2 іпотечного договору).

У зв'язку із невиконанням ТОВ «Славутич-95» зобов'язань за кредитним договором позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього та зареєстрував таке право у встановленому законом порядку, про що надані відповідні витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Проте, станом на час звернення стягнення на предмет застави у домоволодінні зареєстровані та фактично проживають відповідачі: ОСОБА_2 та її неповнолітні діти ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6.

15.08.2013 року позивач за допомогою поштового зв'язку направив відповідачам вимогу про виселення, яка була отримана ОСОБА_2 17.08.2013 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, вимоги позивача про звільнення домоволодіння відповідачами були проігноровані, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про виселення.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Із вказаними положеннями Закону України «Про іпотеку» кореспондуються вимоги ст. 109 Житлового кодексу України.

Що стосується тієї обставини, що станом на час розгляду справи у домоволодінні зареєстровані неповнолітні ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_7, то суд зазначив, що як вбачається із довідки № 603 від 19.07.2013 року, виданої органом самоорганізації населення «10 станція Великого Фонтану у м. Одесі», неповнолітні діти ОСОБА_2 були зареєстровані в домоволодінні в 2009 році, тобто після укладення іпотечного договору, на підставі якого відбулося звернення стягнення.

Верховний суд України притримується тієї точки зору, що при розгляді подібних спорів необхідно виходити з того, чи існувати якісь майнові права неповнолітньої особи на предмет іпотеки на момент укладення спірного правочину (в даному випадку такі права були відсутні).

Так, в ухвалі Верховного суду України від 17.03.2010 року у справі № 6- 24166св09, зазначено наступне: Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині шостій статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Аналогічна позиція викладена в Рішенні Верховного суду України від 27.05.2009 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові Пленуму від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вказує на таке: згідно зі статтею 32 ІДК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-111 "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування» (п. 44 вказаної постанови).

Таким чином, на підставі вищевикладеного та зважаючи на той факт, що відповідачі не звільнили домоволодіння в добровільному порядку, що призводить до порушення прав та законних інтересів ПАТ «ПУМБ», суд дійшов правильного висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Посилання апелянта на порушення судом прав неповнолітніх дітей, порушення процесуальних прав апелянта, неправильний спосіб захисту позивачем своїх порушених прав як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є на думку колегії суддів необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом доказами.

Районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Зазанчені доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.І. Сватененко

І.А. Артеменко